Ірина Середняк. Сповідь...
«Моя доля не є героїчною, винятковою. Вона схожа на долі моїх ровесників, чий інтелектуальний розквіт прийшовся на час загибелі радянського суспільства, історичного зламу. Ці події принесли багатьом розчарування... Але у кожної людини є свій маленький острівець щастя, радості, любові, віри. Хай ця книга допоможе вам воскресити їх...»
Звертаючись так довірливо, суто по-жіночому до своїх читачів, Ірина Середняк, автор поетичного збірника Грани судьбы», що недавно побачив світ, ніби продовжує свій вчительський урок із скадовчанами. І із ростовчанами - теж. Урок людського життя.
Свої перші вірші, які увійшли у цей єдиний збірник, вчитель середніх шкіл №3 і №2 міста Скадовська, непересічна у районі і своєю нинішньою громадянською позицією людина Ірина Михайлівна Середняк написала ще жителькою далекого Ростова-на-Дону. Щоб потім писати про наш лазурний берег. І його людей... Врешті, - про себе. І від себе - теж. Своїм близьким, товаришам, учням. Як жінка, як дружина, як громадянка...
Літературознавці-критики можуть, безперечно, віднайти у її творах відступ від канонічних правил віршування. Але - не від правди! Майже святої у зізнанні перед читачем. І все непросте життя - сама перед собою. Як сповідь.
Наталія Гаврись
“Наддніпрянська правда”.- №31.- 28.04.2010.- стр.4
