on-line с 20.02.06

Арт-блог

01.08.2019, 10:03

Август-2019

Пахне мелісою й медом   Вранішній чай.   Серпень неждано до тебе, -   Що ж, зустрічай.     Меду прозорі краплини...   В вервиці дні   Мов кукурузні зернини,   Злото-ясні.     Пурпур томату достиглий,   Яблучок віск,   Тихі заграви вечірні,   В темряві зблиск.     Ночі такі баклажанові,   Пісня цикад...   Астри із неба рахманного   Падають в сад.         Літо спекотне дозріло,       Осінь гряде,       Сміло вже бронзове тіло       Холоду жде. Валентина П.

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Новости региона

19.09.2019, 14:12

У Херсоні розпочався проект "Коли книги оживають"

19.09.2019, 11:17

Яскравий потік свідомості Валерія Кописова

16.09.2019, 14:15

«Кронау-Fest»: у Високопіллі пройшов масштабний етно-фестиваль

> Темы > Театр > Театральная критика > Італійські пристрасті франківців. Фото

Італійські пристрасті франківців. Фото


Всі фото Ігоря Бойченка

Театр Франка 8 липня запросив херсонців подивитися стару добру комедію «Моя професія — синьйор з вищого світу».

Дійсно, стару: п'єса італійських авторів Джуліо Скарніччі та Ренцо Тарабузі «Ікра та сочевиця» написана в 1956-му, вперше поставлена у театрі Франка 1981-му. Та вистава мала шалений успіх і була однією з найкасовіших. У 2003-му її відновили у театральній компанії «Бенюк і Хостікоєв» - тоді ця подія прогриміла на всю Україну, бо Анатолій Хостікоєв, який виступив вже не тільки в якості актора, а був ще й режисером вистави, на сцені зібрав усю велику родину Хостікоєвих-Сумських. Черговий «підхід до снаряду» режисера Хостікоєва відбувся 2014 - і знов на сцені театру Франка. Навіть декорації Ярослава Нірода відтворили - ті, що були створені 1981-го. Отак, з перервами, зі змінами акторського складу, але майже 40 років на сцені - вистава нагадує витриманий коньяк, що з роками тільки набуває цінності.

Дійсно, добру: про сім'ю, про людські стосунки, про кохання, врешті-решт!  І ти зачарований дрібним шахраєм Леонідой Папагатто (Назар Задніпровський), який заробляє тим, що «тирить» наїдки по світських заходах. Але як поетично він ставиться до своєї «професії» синьйора з вищого світу, як ретельно готується до кожного виходу, як артистично він це робить - просто захоплює. І не дивує, що попри всі інтриги та непорозуміння настає омріяний хепі-енд.

І нарешті - це відчайдушно смішна комедія положень, щира, іронічна, позитивна. Нова геніальна афера голови сім'ї - виставити себе покровителем власної родини, щоб витягти з багатіїв грошики і врятувати родину від скрути. Але вийти з цієї ролі Леоніді Папагатто обставини не дозволяють. Одна брехня нанизується на іншу - і закрутилося: от вже чоловіком власної дружини він вимушений представити її набридливого залицяльника (о ревність!). А тут ще карколомні інтриги у родині благодійників (теж, до речі, заради грошей) - і безліч комічних ситуацій: зі скандалами, з сутичками, врешті-решт, з оголенням (південний темперамент!).

Чесно кажучи, давно так не сміялася. Вже сил немає для сміху, але лунає нова фраза, новий жест - і глядацьку залу накриває чергова хвиля сміху.

Найяскравіше враження - від виконавця головної ролі. Не можна не захоплюватися Назаром Задніпровським - мало того, що італійський темперамент в нього просто зашкалює, так він ще й на порожньому місці може викликати бурю сміху - варто бровою ворухнути. Разом з ним створювала настрій чудова акторська команда (в театрі Франка це не дивує). От і в Наталі Сумської роль хоч і другорядна (Матильда), але кожен її вихід на сцену -  справжня феєрія.

А після того, як опустилася завіса, вдалося трошки поспілкуватися з Наталією Сумською, яка грає у виставі «Моя професія — синьйор з вищого світу» від самого початку.

- У різних ролях в одній виставі від початку 80-х - Вам ще цікаво з цим матеріалом працювати?

- Справді, вистава була вперше привезена в Україну (кажуть, драматургом Олександром Корнійчуком) з Італії, і 1981 року 11 листопада відбулася прем'єра на сцені Національного театру Франка. П'єса наскільки досконала сама по собі - в ній всі ремарки, все написано, як грати. Таке враження, що свого часу десь в Італії її грали, а потім написали по ній п'єсу - настільки вона випрацювана, випещена, випробувана вся, всі дрібниці досконало підмічені авторами. Її одне задоволення грати. Тому не виникає ніяких острахів - і 10, і 20, і навіть 30 років. Я відтоді переграла тут всі жіночі ролі. Я б тут уже і Папагатто зіграла, і Алессандро, і Марчелло - кого завгодно. Я настільки люблю цю п'єсу, знаю повністю весь текст, і ладна підказати. Кожен персонаж мені безмежно дорогий - і чоловічі, і жіночі. П'єса мені дуже близька, вона фактично сімейна.

- Тому її свого часу і обрали для «родинної» постановки?

- Коли  обрали цю п'єсу в 2003 році для себе в театральну компанію, вона дуже пасувала для нашої мистецької родини, вона повністю розподілилися поміж рідними, бо всі актори - це була сім'я. І цей проект був єдиний на всю планету, такого нема, щоб всі персонажі на сцені були ріднею. Вистава була дуже яскрава, ми об'їздили з нею всю Україну, а після виникла необхідність перепостановки її в національному театрі.

- Чому?

- Є великий попит на комедію, на яскраві позитивні емоції, які необхідні в часи великої депресії. Якщо людям товкмачити весь час про трагедію і драму, вони не прийдуть до театру взагалі, вони замисляться першого вечора, третього, четвертого, а на п'ятий їх потрібно чимось відволікти. Тим більше, що в цій комедії не просто ж пустосміх - там і соціальні мотиви, і питання родинних зв'язків - вони неоднозначні, люди і сваряться, і миряться, і завжди цікаво глядачеві подивитися, як актори це роблять, як підмічають характери, персонажі. А ще наростають нові покоління, і що їм запропонувати - це питання. Тому через роки і виникла необхідність повернутися до цієї п'єси.

- Загалом, грати комедію - справа складна?

- Комедію, кажуть, найскладніше грати. Це дуже відповідальна річ. Головне, щоб сміялися не на сцені, а люди в залі. І у нас сьогодні так і відбувається.

Лариса Жарких
Джерело інформації: Газета "Вгору"
Більше фото тут

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.