Літо з музеєм
12.08.2004
У літній час, вільний від роботи та навчання, багато хто з нас прямує в поїздки, готовий витратити чималі гроші, щоб помилуватися чужими красами та історичними реліквіями. Повірте, у Херсонському краєзнавчоу музеї там теж чимало цікавого, на підтвердження тому – наша бесіда з його директором, заслуженим працівником культури Тетяною Георгіївною Братченком.
У залах музею
- Тетяно Георгіївно, розкажіть, чим примітний музей?
– Херсонський обласний краєзнавчий музей – це не лише добре відома будівля «біля гармати», а цілий музейний комплекс. Окрім відділів природи та історії, до нього входить літературний відділ із меморіальною кімнатою Бориса Лавренєва та природознавчий, розташований у старій будівлі на вулиці Горького. До речі, це єдина будівля, яка не пристосована під музей, а вже спочатку побудована для цієї мети. Існує ще й наша філія у Каховці.
Вік херсонського музею досить солідний – 113 років. Він був заснований одразу двома добре відомими наприкінці 19 століття херсонцями. Видатний історик та громадський діяч Віктор Гошкевич зібрав колекцію «стародавностей» (тобто цінних археологічних предметів), яка на початку вміщалася у невеликій коробці. А невдовзі ентомолог польського походження Йосип Почоський представив і другу колекцію – природного характеру.
Останні п'ятдесят років краєзнавчий музей працює як багатопрофільний та є одним із найзначніших в Україні.
- Декілька слів про ваші музейні фонди...
– Нам є що показати херсонцям. Музейна колекція налічує 154 тис. екземплярів і постійно поповнюється – щороку в середньому на 2 тис. предметів. Збираються нові гербарії, фотодокументи, зброя та інші пам'ятки матеріальної та духовної культури.
– Хто і як знаходить нові експонати?
– Іноді їх приносять городяни. Продають чи просто дарують. До речі, часто свої нагороди нам передають ветерани Великої Вітчизняної війни. І не тільки через те, що потребують грошей, а просто бояться, що після їхньої смерті нагороди можуть зникнути і жодної пам'яті не залишиться. Іноді свої збори передають колекціонери.
Відомий херсонський краєзнавець Михайло Андрійович Ємельянов нещодавно передав у фонди музею нам свою колекцію «Пушкініана», на базі якої створено та працює цікава виставкова експозиція.
Буває, що досить цінні предмети передають після вилучення працівники митниці та лінійного відділу міліції (в такий спосіб потрапили до музею старовинні античні амфори).
Але переважно пошуком експонатів займаються співробітники музею. Для цього організовуються спеціальні експедиції на задану тему. Наприклад, вивчається побут городян другої половини 19 століття, отже, наші історики вирушають до різних куточків Херсона або районами області, розмовляють зі старожилами, збирають інформацію про цікавих людей, події, іноді привозять дивовижні знахідки. На жаль, експонати доводиться нерідко закуповувати, це вимагає чималих витрат, а наші можливості обмежені – адже останнім часом жодних коштів на поповнення фондів із держбюджету не надходить. Виручають лише власні зароблені кошти.
- Сьогодні багато музеїв зайнялися різною комерційною діяльністю, щоб вижити в умовах слабкого фінансування, чи доводиться займатися бізнесом і вам?
- Одного разу, коли фінансування різко поменшало, ми справді замислювалися над тим, де взяти гроші на утримання музею. У нашому розпорядженні достатньо площ і можна було частково здати їх в оренду, але ця ідея підтримки не отримала - перед очима був приклад сімферопольського музею, який втратив свій первісний вигляд. Віддавати зали під кафе та магазини нам здалося неправильним, ми вирішили піти іншим шляхом – залучити якнайбільше відвідувачів. Для цього посилили роботу із пропаганди історії краю, активно зайнялися рекламою.
А щоб було що рекламувати, стали постійно вигадувати щось нове: відкривати експрес-виставки під різні дати, поповнювати новими цікавими матеріалами експозиції, частіше будувати стаціонарні виставки, активніше співпрацювати зі школами та ліцеями – проводити тематичні уроки історії чи біології з інсценуваннями, навіть вивозити деякі експонати, а також влаштовувати різні акції - цього літа вхід до музею для школярів став удвічі дешевшим. Завдяки такій роботі нам вдалося залучити до музею значно більше городян та збільшити свої прибутки.
Проте потреби музею ще великі - вимагає ремонту будівля, застаріло обладнання, багато коштів необхідно для створення нових експозицій...
– Які новинки готуються зараз співробітниками музею?
- Незабаром відкриється виставка «Ми з України» із розповіддю про наших земляків, які прославилися і за межами країни. Там буде представлена інформація про відомих учених, акторів, режисерів, музикантів.
І найголовніший проект, над яким зараз працюють художники та музейники, – це велика експозиція «Водні багатства Херсонщини». Виставка складатиметься з розповіді про Нижній Дніпро, про Чорне та Азовське моря, їх флору і фауну, а також про деякі екзотичні тварини. У центрі експозиції буде 30-метровий скелет синього кита, а таких експонатів лише три в музеях України. В акваріумах плаватиме жива дніпровська риба, і будь-який відвідувач зможе подивитись на загадкове морське дно. Ми сподіваємося залучити цим безліч туристів, адже подібних об'єктів у місті не так вже й багато.
- Напевно, існують якісь цікаві історії, пов'язані з появою в музеї тих чи інших експонатів...
- В одній із залів ви побачите дерев'яну страву, ось вона справді має цікаву «біографію». Коли у 70-ті роки на Херсонщині будувалися зрошувальні канали, перед їхньою прокладкою в районах працювали археологічні експедиції. Вчені проводили розкопки, часто робили відкриття. Звичайно, найцінніші знахідки одразу ж виїжджали до Києва, але дещо залишалося й у нас. Наприклад, знайдене на Херсонщині дерев'яне блюдо часів Київської Русі. Його особлива цінність полягала в тому, що археологічне дерево такої давності практично не зберігалося. За всіма законами природи, блюдо мало давно вже згнити в землі і вціліло лише дивом. Звичайно, воно було в непривабливому вигляді і потребувало реставрації. За таку тонку роботу взялися тільки реставратори Ермітажу, але роботи у них вистачало, і страві довелося чекати своєї черги цілих десять років.
Минулого року ми отримали звістку з Петербурга про те, що експонат готовий і його можна забирати. Звичайно, за цей час багато що змінилося, стала іншою, вартість реставрації, адже договір, який був укладений ще за радянських часів, давно втратив свою силу. Необхідну суму російським майстрам ми абияк зібрали, але зіткнулися з іншою проблемою: перевезти цю страву через кордон стало практично неможливим. І все ж я поїхала до Пітера. Треба сказати, реставратори попрацювали чудово, почистили блюдо, підтвердили його вік, підготували наукову документацію. А ось везти реліквію до Херсона довелося контрабандою. Я помістила його в коробку з-під взуття, присипала зверху якимись цукерками, замаскувала абсолютно непотрібними дрібницями, які довелося купити на вокзалі. І треба ж, перше запитання, яке мені поставили у вагоні, було про те, чи не везу я культурні цінності? Звичайно, довелося збрехати - якби страву «розсекретили», її нізащо не випустили б із Росії.
Ірина ПАВЛОВА
"Херсонський вісник" 12 серпня 2004 р.
