on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

22.03.2024, 13:15

Книга історій "Плач Херсонщини". Художниця створила ілюстрації використовуючи старослов'янські символи

  Художниця з Херсона Валерія Гуран працювала в Естонії та ...
20.03.2024, 23:16

Сквер на проспекті Незалежності в Херсоні назвали на честь Джона Говарда

  У Херсоні завершилось громадське голосування щодо перейменування ...
20.03.2024, 22:51

Присвятила 50 років свого життя театру. Історія Заслуженої артистки України з Херсона Олександри Тарновської

Заслужена артистка України Олександра Тарновська присвятила 50 років ...

Як то все починалося


2 березня 1828 р. був виданий «Височайший указ» про створення в Росії нової німецької колонії. На вічні часи з правом наслідства герцог Ангальтський отримав у Таврійському степу біля 50000 десятин з всім, що знаходилось на землі і в п надрах, колонія займала площу в 600 квадратних кілометрів. Колоністи звільнялись від рекругетва, мали право займатися виноробством, ремеслами та торгівлею. Транспорт, що прямував сюди, звільнявся від таможнях зборів.
Вимоги, що висував цар, були невеликими. Землі знову перейдуть до казни, якщо після десяти років там не буде знаходитися біля 20000 голів овець та достатньої кількості німецьких переселенців для догляду за ними.


Дарований степ був дійсно царським подарунком. За європейськими мірками це було ціле феодальне володіння, що простяглося на сорок і ширину мало 15 кілометрів.
Через територію колонії пролягав великий соляний шлях, що сприяв торгівлі.
Фальц-Фейн купив село Преображенку у 1845 році у статської радниці Наришкіної, а також 12000 десятин прилеглих земель. Назву село отримало, згідно архівних даних Каховського музею, від дати свого заснування, яка співпала з святом Святе Преображення Господнє (Спас) у серпні. Першим власником і засновником села був поміщик, полковник Дмитро Матвійович Куликовський, який придбав землі у 1791 році, а потім пізніше воно перейшло до Наришкіних.
Господарство дісталося новому господарю в занедбаному стані. Та це не налякало, а навпаки додавало сил і енергії. Фальц-Фейн був від природи людиною, яка без праці не уявляла свого життя.


Нащадок Фальц-Фейнів барон Едуард Фальц-Фейн, який нині живий, писав:
«... Мої предки не дивилися на Місяць. Намагалися, якомога більше створити в своєму житті. У Росії, в голому степу, створили рай земний. Цар приїздив побачити на власні очі знамениту «Асканію-Нову».
Відберіть у мене все, що я маю, і поселіть мене на безлюдний острів. На слідуючий ранок я буду знати, що робити. Почну працювати, садити квіти».
Не було в окрузі більш вдячливої людини, ніж він. У сусідів не вистачає води, а він знайшов і збудував у себе артезіанські колодязі, спорудив вовномийку. Він один продавав чисту вовну, а решта, навіть герцог Ангальтський, поставляв немиту. Клопотів менше, але й ціну вдвічі меншу за неї дають.


Фальц-Фейн був людиною віруючою знав, що послане зверху випробовування необхідно витримати, руки опускати гріх.
У 1831 році страшенна посуха розвалила господарство. На протязі 21 місяця не було дощів. Сонце безпощадно випалило все... Дика пустеля. Загинули отари мериносних овець, а також голландські і швейцарські бики. А взимку 13000 кущів виноградної лози, завезеної з Крим, знищив мороз. Надокучила сарана, гуляла холера.
Три покоління Фальц-Фейнів, що володіли Асканія-Нова, за п’ятдесят років створили світову славу. Довго ще мешканці тих місць згадували герцогів Ангальтських і сміялися над ними, дивуючись, чому вони за 27 років не змогли нічого зробити. Розорилися. А Фальц-Фейни - жили і процвітали.
І засухи припинилися, побудувавши великий ставок Чаплі. В посушливі роки долина рятувала буйними сінокосами. До пів мільйона мериносів годував «голий» степ. В озерах водилася риба, плавали лебеді.


Справа батьків з роками переходила до рук дітей і слава Фальц-Фейнів, аж ніяк не згасала, а навпаки, набирала ще більших розмахов, дивувала світ. Після смерті батька частина помістя дісталася дочці Софії. Внедовзі вона вийшла заміж за герцога Едуарда і продовжувала родинні традиції. Але дружню сім'ю спіткало горе - пішов з життя Едуард. Софія поспішно виходить заміж за Густава. Але в 1890 році у віці 45 років раптово помирає і Густав. На плечі Софії лягає подвійний тягар. Але вона не розгублюється і береться за діло з новою силою, керує залишеним в спадок величезним господарством.


Софія була єдиною в Густава жінкою, і аби не втручання діда Фрідріха, могло б набагато краще скластися їх спільне життя. Завдяки шлюбним союзам з рідними братами, в руках Софії Богданівни сконцентрувалася подвійна частка наслідства. Клан Фальц-Фейнів став ще більш могутнім і вперше на чолі його з'явилася жінка.
Мериноси були основним багатством С.Б. Фальц-Фейн. Ні про яку конкуренцію з іншими поміщиками не було й мови. У неї були найчисленніші отари, кращі барани- виробники, новітні вовномийні машини прямо на березі Дніпра, найкраща пряжа. Стрижка однієї вівці давала 12 фунтів вовни, а в інших господарствах не більше шести.
Продавали її за цінами, що встановлювалися на лондонському ринку.


Софія Богданівна добре розуміла, що треба міняти тактику у відповідності з духом часу. І вона, добре розуміючись в ринковій коньюктурі, вирішила поступово перевести всі галузі свого господарства на промислові рейки. Розпочалося будівництво фабрик, заводів, пошти, телеграфу, залізних і шосейних доріг. Через кілька років грандіозного будівництва вона володіла кондитерською фабрикою в Дофіно, винним заводом в Преображенці, спорудила гігантські корпуси по виробництву м'ясних і рибних консервів в Одесі.


Близькість моря давно хвилювала її неспокійний розум і сміливу уяву. Для своєї бібліотеки в Преображенці вона передплачувала всі книги, пов'язані з заселенням чорноморського побережжя. У Геродота, вперше описавшого цей благодатний край, знайшло пояснення, чому її губернія зветься Таврійською, а уїзд Херсонським. Виявляється, древні поселенці тут були таври. Пізніше, через віки тут поселилися елінни, які по всьому побережжі заснували торгові міста з центром Херсонес. У Страбона Софія Богданівна вичитала рядки, що подіяли на неї так, як історія Трої на Шлімана.


Страбон писав, що в Каркінітській затоці була гавань херсонесців . «А чому б мені тут же, - подумала вона, - на Хорлівській косі не пошукати місце для порту, який би став російським «Кордіораром». І в 1911 році Софія Богданівна мала вже своє особисте пароплавство: пасажирські, торгові пароплави і баржі. В сильні морози мертвими ставали всі чорноморські порти: замерзали Одеса, Херсон, Миколаїв. Іноземні кораблі надовго лишалися прикутими біля причалів. Софія Богданівна знайшла теплу бухту в глибині Каркінітської затоки, біля Перекопу, всього три милі від Преображенки. Природне гаряче джерело підігрівало воду моря. І закипіло тут торгове життя. Всі російські порти замерзали взимку, а Хорли протягом року приймав кораблі під прапорами Германії, Австрії, Італії, Греції. Порт Хорли отримав назву від тюркського «хар» або «хор», що означає «Сніжний». Населений пункт Хорли було засновано у 1897 році. Через шість років він одержав статус порту, коли сюди пришвартувався перший пароплав. Всього тоді, тобто у 1903 році, в гавані стояло шість кораблів.


З всією Європою йшла торгівля. Вивозилося золоте руно, пшениця, забита птиця, різні продукти моря, консерви, на яких стояла торгова марка Софії Фальц-Фейн: золота рибка на велосипеді. Сто гектарів виноградників давали достатньо вина для продажу - совіньон, рислінг, рожеві сортапіно, знаменитий кримський мускат, каберне.
Порт Хорли швидко перетворився в квітуче містечко, яке зростало з кожним роком, бо цього вимагало розвинуте виробництво. Місту потрібні були робочі руки для складів, хлібних елеваторів, таможні, готелей для моряків, а також збудованої фабрики морських делікатесів.


Софію Богданівну називали місцевою Катериною Великою. Катерина теж була російською німкенею, прагнула вона до російського впливу на Чорному морі. За життя також ходили про неї анекдоти та легенди. Своєю зовнішністю, своїми справами Софія Богданівна дійсно була жінкою винятковою. Її таврійське царство було державою в державі. Абсолютно все тут було власним, як галузі економіки, так і соціальне життя. Зразкове сільське господарство, промисловість, торгівля, транспорт...
Власна метеостанція, млин і водонапірна башта, хор і оркестр. Навіть монетний двір, так, як в середині володіння набагато вигідніше було використовувати власні гроші. Мільйонні прибутки, які мала Софія Богданівна, йшли на будівництво та благоустрій нового міста І карбованців вже не вистачало. Весь достаток досягався вільною працею. І всі бажали найнятися на роботу до Фальц-Фейнів.


Валентин Пікуль був в стані потрясіння, коли, розбираючи архіви, наткнувся на таку унікальну особу, гідну історичного роману. Він задумав був вже написати книгу про Софію Богданівну Фальц-Фейн. Почав збирати матеріали про створення нею міста Хорли, що втілювало мрію людства про рай на землі. Але раптова смерть зупинила намір, він встиг написати лише невеликий нарис, в якому ось так пояснював захоплення характером Софії Богданівни: «До революції Росія займала перше місце в світі по приватному виробництву, побиваючи рекорди навіть американських бізнесменів, яким аж ніяк не відмовиш в умінні робити гроші. Серед багатьох фінансових олігархів, серед іменитих «королів» ртуті і чаю, самоварів, ситцю, швачних голок і золотого мережива для еполетів зустрічається немало ідеалістів, які свої прибутки направляли б на користь держави і народу. Імена таких людей до цього часу поважають в нашій державі.


Варто пригадати імена купців Латкіних, Сидорова, Мамонтова, Третьякова, Морозова, Бахрушина і Станіславського - Олексієва. Однак абсолютно забута Софія Богданівна Фальц-Фейн, про яку так багато писали та говорили на початку віку. Ця красива імпозантна жінка могла стати героїнею джек-лондонських романів. До послуг - хорлівчан Софія Богданівна відкрила училище і готелі, ресторани і бальний зал, а вечорами над темним парком загорялися вогні «илюзиона». Телефон з'єднував місто з портом. Софія Богданівна телефонувала навіть в Асканію-Нову, де господарювали ЇЇ сини:
«Привітайте свою матусю - у мене в місті тепер 2 тисячі родин, ніякої поліції, ніяких сварок, а я споруджую друкарню, аби випускати власну газету...» В.Пікуль. В ногайських степах .Журнал «Росіяни», 1991, №7. В останніх своїх днів життя Софія Богданівна з ранку й до вечора, навіть і тоді, коли їй було за вісімдесят, працювала в конторі порту Хорли. На власних пароплавах «Софія» і «Лідія» досить часто плавала в Одесу в справах і поспішала вернутися додому.
 

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.