on-line с 20.02.06

Арт-блог

02.07.2018, 08:50

Липень-2018

Лине пісня літа Липень на осонні – Божа благодать. Сливи, ніби сонні, В шибку  стокотять. Проситься малина Губи замастить. Пісня літа лине З серця – у блакить. А вода в криниці Справді дзвонкова. Пити – не напитися… Сила ожива. Трави наче з медом Витекли із сот. Сонце власне кредо Мовить із висот. Синє і зелене В рамочці одній. Горнуться до мене Квіти запашні. І протяжним рипом Грають явори… Гарний місяць липень- Що не говори. Вадим Крищенко  

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Новости региона

19.07.2018, 16:07

В выставочном зале - «Хвилі мрій» от выпускницы ХГУ

В Херсонском выставочном зале НСХУ открылась 4-я выставка рисунка и ...
17.07.2018, 10:50

Драма українського режисера з Херсону перемогла на кінофестивалі в Єревані

17.07.2018, 10:26

«Дорога Памела», або Доброта врятує світ

> Темы > Театр > Театральная критика > Kaidash & sons, або «Кайдашева сім'я» на сучасний лад

Kaidash & sons, або «Кайдашева сім'я» на сучасний лад

«Недалеко від Херсона розкинулося село Залізний Порт...» Якщо Нечуй-Левицький був би нашим земляком, то, може, саме так і почалась би його безсмертна повість про Кайдашів.

Але ж ні, його історія відбувалася під Києвом.

Та чи звикати нам до перенесення дії класичних творів у просторі й у часі? Тим більше - якщо за справу береться режисер Сергій Павлюк? Чого чекати від постановки, якою театр обіцяє відкрити наступний театральний сезон, можна було побачити 29 червня на прес-показі вистави «Кайдашева сім'я».

Загалом, ставити «Кайдашеву сім'ю» у театрах полюбляють, та й в нашому вона з успіхом йшла дуже багато років. Тому не дивно, що виникла пропозиція відновити виставу, і було це ще років п'ять тому. Режисер Сергій Павлюк погодився, але за умови: зробити не класичний варіант, а нову історію про сучасних кайдашів, яка буде глядачеві ближчою та зрозумілішою.

І робота пішла. Перш за все - робота з текстом. До того, як у театрі з'явився свій драматург, вже було два варіанти «сценарію». Наявність драматурга вирішили використати для справи, тож Сергій Павлюк і Антон Лисенко передали свої напрацювання Наталі Блок, діалоги, що почуєте - то її рук справа. Від першоджерела - лише назва, сюжетна лінія та деякі імена;  початково дія мала відбуватися ближче до нас - в Олешках.

Мріяли перший показ зробити на цьогорічній «Мельпомені» - але не склалося, не встигли. Та й на прес-показі ще й костюми не всі були готові, і декорації (сценографічне рішення Ольги Гоноболіної) ще не зовсім доведені ладу. Але це не завадило оцінити майбутню прем'єру.

А вийшло дуже цікаво. Класична фабула один в один вписалася у сучасні реалії. І нехай Кайдаші живуть не у Семигорах, а в Залізному Порту; їздять не в Богуслав на ярмарок - у Херсон на «Фабрику»; старий Кайдаш вже не стельмах - має автомийку; родина не працює на полі - всі мають відношення до курортного бізнесу, - проблеми людських стосунків ті ж самі, що півтора сторіччя тому. Тож разом із режисером і акторами будемо шукати шляхи розв'язання споконвічного конфлікту і впізнавати давно знайомі образи у їхніх сучасних іпостасях.

Риси героїв Нечуя-Левицького дійсно збагатилися «родзинками» сучасності: Кайдашиха має хист добре куховарити - тож пече та продає пиріжки курортникам. Карпо не просто суворий за характером - він повернувся з АТО, і ця суворість виправдана. Мелашка була з поетичною душею - тож сучасна любить книжки і навчається в училищі культури.

Збагатилася вистава і новими героями, яких немає в повісті (кум, кума, коханка), і сучасними акцентами (як тут без питання патріотизму). Правда, спочатку здавалося, що раз одна невістка багата западенка, то друга, бідна, буде з вимушених переселенок - але творці вистави пішли іншим шляхом. Є пісні, музика, танці (музичне оформлення Ружени Рубльової, диригент Артем Філенко, хореографія - Юрія Бусса). Є цікаві режисерські знахідки. Є на сцені вода та калюжа (замість тієї гори, яка так докучала семигірцям і яку ніхто не хотів розкопувати). З найяскравішого - боротьба за статус «хто в домі хазяїн». А хто в домі хазяїн ми знаємо: у кого пульт від телевізора, в нашому випадку - від плазми. Марення Кайдаша перетворюються на дивні примари минулого, які дають зрозуміти, що причина трагедії - то нереалізовані мрії. Ну, і, звісно, в кожного своя «білочка». Час подій значно скоротився, все відбувається десь за рік, а фінал припадає на Різдво - з надією на примирення. Загалом, прем'єру варто буде подивитися.

Але попри погляд на історію сучасним оком дещо все ж недоосучаснили. Старі Кайдаші отримали нові імена (Омелько Кайдаш став Олегом, його втілив на сцені Сергій Михайловський, Маруся Кайдашиха - Галею, Світлана Журавльова дуже переконлива у ролі прискіпливої свекрухи), а от їхні діти чомусь успадкували старовинні, і це напружує - попри те, що зараз модно давати дітям давно забуті імена, попри те, що з Мотрею навіть якось намагалися це обіграти («нормальне западенське ім'я»). Та й назва вистави «Кайдашева сім'я» вводить в глядача оману - і передбачене розчарування тих, хто прийде на українську класику - а отримає її сучасне прочитання.

Хоча, до прем'єри зміни будуть точно - обіцяє режисер, може, вони торкнуться і імен, і назви - невдовзі побачимо.

P.S. От зробив Павлюк «Кайдашеву сім'ю» таку, яку хотів - на сучасному ґрунті. А тепер думає: а чи не повернутися до класики...

Лариса Жарких
Джерело інформації: Газета "Вгору"

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.