on-line с 20.02.06

Арт-блог

03.12.2018, 11:52

Грудень-2018

Відійшла в минуле осінь. Грудень – первісток зими – оглядає володіння. Сніг іскриться під саньми. В білих шатах ліс дрімає. Кригою взялись річки. І виблискують під сонцем, як посріблені стрічки. Навкруги панує спокій, а сусідньому дворі червоніють горобини, ніби спалахи зорі. Лідія Кир′яненко  

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      

Новости региона

30.11.2018, 11:24

День студентського самоврядування

21.11.2018, 11:38

Живописна феєрія студійців Оксани Оснач

05.11.2018, 16:11

Археологи нашли казачьи люльки

Всем известно, что трубка с ароматным табачком была казачьей утехой. А ...
> Темы > Театр > Театральная критика > Kaidash & sons, або «Кайдашева сім'я» на сучасний лад

Kaidash & sons, або «Кайдашева сім'я» на сучасний лад

«Недалеко від Херсона розкинулося село Залізний Порт...» Якщо Нечуй-Левицький був би нашим земляком, то, може, саме так і почалась би його безсмертна повість про Кайдашів.

Але ж ні, його історія відбувалася під Києвом.

Та чи звикати нам до перенесення дії класичних творів у просторі й у часі? Тим більше - якщо за справу береться режисер Сергій Павлюк? Чого чекати від постановки, якою театр обіцяє відкрити наступний театральний сезон, можна було побачити 29 червня на прес-показі вистави «Кайдашева сім'я».

Загалом, ставити «Кайдашеву сім'ю» у театрах полюбляють, та й в нашому вона з успіхом йшла дуже багато років. Тому не дивно, що виникла пропозиція відновити виставу, і було це ще років п'ять тому. Режисер Сергій Павлюк погодився, але за умови: зробити не класичний варіант, а нову історію про сучасних кайдашів, яка буде глядачеві ближчою та зрозумілішою.

І робота пішла. Перш за все - робота з текстом. До того, як у театрі з'явився свій драматург, вже було два варіанти «сценарію». Наявність драматурга вирішили використати для справи, тож Сергій Павлюк і Антон Лисенко передали свої напрацювання Наталі Блок, діалоги, що почуєте - то її рук справа. Від першоджерела - лише назва, сюжетна лінія та деякі імена;  початково дія мала відбуватися ближче до нас - в Олешках.

Мріяли перший показ зробити на цьогорічній «Мельпомені» - але не склалося, не встигли. Та й на прес-показі ще й костюми не всі були готові, і декорації (сценографічне рішення Ольги Гоноболіної) ще не зовсім доведені ладу. Але це не завадило оцінити майбутню прем'єру.

А вийшло дуже цікаво. Класична фабула один в один вписалася у сучасні реалії. І нехай Кайдаші живуть не у Семигорах, а в Залізному Порту; їздять не в Богуслав на ярмарок - у Херсон на «Фабрику»; старий Кайдаш вже не стельмах - має автомийку; родина не працює на полі - всі мають відношення до курортного бізнесу, - проблеми людських стосунків ті ж самі, що півтора сторіччя тому. Тож разом із режисером і акторами будемо шукати шляхи розв'язання споконвічного конфлікту і впізнавати давно знайомі образи у їхніх сучасних іпостасях.

Риси героїв Нечуя-Левицького дійсно збагатилися «родзинками» сучасності: Кайдашиха має хист добре куховарити - тож пече та продає пиріжки курортникам. Карпо не просто суворий за характером - він повернувся з АТО, і ця суворість виправдана. Мелашка була з поетичною душею - тож сучасна любить книжки і навчається в училищі культури.

Збагатилася вистава і новими героями, яких немає в повісті (кум, кума, коханка), і сучасними акцентами (як тут без питання патріотизму). Правда, спочатку здавалося, що раз одна невістка багата западенка, то друга, бідна, буде з вимушених переселенок - але творці вистави пішли іншим шляхом. Є пісні, музика, танці (музичне оформлення Ружени Рубльової, диригент Артем Філенко, хореографія - Юрія Бусса). Є цікаві режисерські знахідки. Є на сцені вода та калюжа (замість тієї гори, яка так докучала семигірцям і яку ніхто не хотів розкопувати). З найяскравішого - боротьба за статус «хто в домі хазяїн». А хто в домі хазяїн ми знаємо: у кого пульт від телевізора, в нашому випадку - від плазми. Марення Кайдаша перетворюються на дивні примари минулого, які дають зрозуміти, що причина трагедії - то нереалізовані мрії. Ну, і, звісно, в кожного своя «білочка». Час подій значно скоротився, все відбувається десь за рік, а фінал припадає на Різдво - з надією на примирення. Загалом, прем'єру варто буде подивитися.

Але попри погляд на історію сучасним оком дещо все ж недоосучаснили. Старі Кайдаші отримали нові імена (Омелько Кайдаш став Олегом, його втілив на сцені Сергій Михайловський, Маруся Кайдашиха - Галею, Світлана Журавльова дуже переконлива у ролі прискіпливої свекрухи), а от їхні діти чомусь успадкували старовинні, і це напружує - попри те, що зараз модно давати дітям давно забуті імена, попри те, що з Мотрею навіть якось намагалися це обіграти («нормальне западенське ім'я»). Та й назва вистави «Кайдашева сім'я» вводить в глядача оману - і передбачене розчарування тих, хто прийде на українську класику - а отримає її сучасне прочитання.

Хоча, до прем'єри зміни будуть точно - обіцяє режисер, може, вони торкнуться і імен, і назви - невдовзі побачимо.

P.S. От зробив Павлюк «Кайдашеву сім'ю» таку, яку хотів - на сучасному ґрунті. А тепер думає: а чи не повернутися до класики...

Лариса Жарких
Джерело інформації: Газета "Вгору"

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.