on-line с 20.02.06

Арт-блог

03.11.2020, 10:46

Ноябрь-2020

Мне мил ноябрь - предшественник зимы, Хоть самодур и нравом переменчив, С дождём и снегом, властью ранней тьмы, При свете фонарей почти застенчив... Люблю туманы, хруст подстывших луж, Незрячесть к лицам, дом с горячим чаем Ноябрь суров и сентиментам чужд, Скуп на цвета... Но так порой отчаян! Вдруг впустит солнце. И оно, спеша, День рассветит, раскрасит, отогреет... Весна - и только. Вот тогда Душа Вся встрепенётся и ...зазеленеет Алла Мироненко

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   

Новости региона

27.09.2021, 14:11

У Херсоні відбудеться фестиваль LEGIO Historica

27.09.2021, 14:00

На відкритті театрального сезону в Херсоні презентують виставу за п’єсою іспанського драматурга

24.09.2021, 14:18

Придбали ролі на аукціоні та готуються до вистави. У Херсоні пройшла репетиція акторів-аматорів

> Темы > КУЛЬТУРОЛОГИЯ > Казачество и фольклор > Характерництво козаків

 Характерництво козаків


Одно те, що вони були сильні, а друге, що між ними були знахарі і характерники великі. Оце, було,— на коня та й гайнуть татарським степом. Постають серед степу, поставлять відро води та відро горілки і кружають* собі горілочку... Понапиваються, співи піднімуть, аж степ розлягається!
Гульк, аж ось і орда! Вони тоді один за одним у воду та й були такі. Випірнуть, було, аж у Херсоні або й далі...
А то ще було і так: забіжать у татарську землю, поприпинають коней на прикорні, повтикають ратища* на могилі та й сплять. Діжде ночі орда і підкрадуться до їх. Підійдуть до могили, а перед нею де й візьметься великий-великий та густий ліс. Вона — до лісу, а потім і к бісу... Отак запорожці одводили очі!


Ще як був Азов турецькою столицею, там стояло багато війська. От козаки захотіли взяти його. Отаман і каже:
— Знаєте, братці, що? Силою, може, і не візьмемо, бо кріпость велика, а характерством та хитрощами візьмемо скоріше.
Поробили козаки вози, поклали рушниці, вділися самі чумаками, а отаман — купцем і махнули.
Як стали вже під'їжджати близько до Азова, взяли тоді поховали у вози по сім, по десять, або більше чоловік козаків, повшивали вози шкурами і гайда. В'їхали перед заходом сонця в Азов і поставили впродовж вулицями.
От найбагатший купець турецький і виходе.
— Що,— каже,— братці, продаєте у возах?


— Продаємо,— кажуть,— товар дорогий: і куниці, і лисиці, і чорні соболі.
— Ну,— каже,— підождіть до ранку, я весь товар закуплю сам.
— Добре,— кажуть.
Полягали турки спати. Як повилазили тоді «куниці», «лисиці» і «чорні соболі» з возів, як метнулись по городу, так і пішов він, димом. Турки схватились тушить, коли тут і палять, і ріжуть; вони тоді - хода, навтіки. До сонця орда убралась к бісовій матері в Туреччину, а козакам дістався город і все добро.


Земля, де ми живемо, одвойована у турка. Бог його знає, за якого царя. Орда, кажуть, стояла на Хортівському острові, а руське військо проти неї, де тепер Вознесенська. От почали воювати. Орда обкопалась і пале з пушок, а москалі товпляться та падають. Як уже полягло багато москаля, цар устав та й журиться. Коли де не взявся запорожець: біжить конем та прямо до царя.
— Здоров, царю!
— Здоров, козаче!
— А що? Як?
— Так і так,— каже цар запорожцю,— полягло війська багато, а турка не візьму.
— Ставай,— каже,— біля мене!


Цар став. Запорожець підняв руку і піймав ядро.
— Ось бач,— каже,— який гостинець! Ну, тепер,— каже,— глянь на острів: що там?
Глянув цар, аж турок сам себе руба, сам на себе підняв руку. Піднялась велика курява, закрюкали крюки, а потім стихло.
— Дивись тепер,— каже запорожець.
Глянув цар, аж нема ні одного живого турка — порубали самі себе, а крюки видовбують очі. Цар тоді й каже:
— Ну, запорожці, дарую вам цю землю, живіть собі на ній, поки світ сонця!


Стали вони роз'їздитися. Москалі посідали на коней, а запорожці прослали на Дніпрі повсть та й подалися до лиману.
— Оце, було, б'ються запорожці з ляхами і, гляди, ляхи побивають наших. Як тільки наскочить Кравчина, - так ляхам і нема ходу. Кулі летять, а запорожці ловлять їх в заполи. А як треба перейти річку, то Кравчина поведе перед - і стане сухо. Так, було, в сухій одежі переходять запорожці і Оріль-річку. А Дніпром, то зроблять пліт, посідають — і гайда за водою...
Спершу запорожці жили по правий бік Дніпра, а звідціля, де ми живемо, та аж до моря була татарська земля. А вже запорожці як завоювали татар, то ці степи стали їхні. Тут вони і жили по балках та байраках.


— Звісно, тоді були великі набіги на нашу землю, то запорожці, було, і не милують татар. Оце збереться скільки там чоловік верхами та й махнуть степом. У татар було багато худоби, а табунів — ще більше. Так вони, було, займуть табун* коней та й зганяють у цю балку. Тут їх пасуть, доглядають. А якщо треба перегнати коней на той бік, то один сяде на коня, займе поперед себе табун та й пішов уплав через Дніпро. Тут ще й байрак був густий, в йому колись товклась гайдамашня. Бувала за ними й погоня, та тільки рідко приходилось відбити.

*Кружати — пити хмільні напої.
*Ратище — спис, піка.
*Зайняти табун – украсти коней.

Джерело: Старовинні Українські Легенди - Харків, 2006

 

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.