«Які б не були буремні часі – не варто завмирати на місці»
30.07.2023 19:02
Херсонська художниця Яна Голуб’ятникова про творчість під час війни
«Я завжди говорю, коли ви приходити до виставкової зали – ви приходити до себе, подивитися на себе та зрозуміти себе. Бо мистецтво – це інструмент, який допомагає людині багато чого усвідомити, відійти від проблем на певний час, відпочити. І це безболісно. Адже митець не контактує з тобою особисто, а робить це опосередковано. Його роботи – це портал, який переносить тебе туди, куди ти хочеш», – член Національної спілки художників України Яна Голуб’ятникова.
З таким посилом херсонська художниця Яна Голуб’ятникова впроваджувала свою творчість у суспільство. Прагнення підтримувати, а іноді й «лікувати» людей своїми роботами не змінилося у пані Яни й після 8,5 місяців окупації. Хоча не приховує, певний час морального порятунку потребувала вона сама. Адже повномасштабне вторгнення буквально вибило землю з-під її ніг.
Як художниця рятувала себе мистецтвом та чи вплинула окупація на її творчість? А також про порятунок колективної виставки з будівлі Херсонської ОДА, захопленою російськими військовими і першу за час війни персональну експозицію «Опівдні», – далі у матеріалі.
«Врятована творчістю»
Яна Голуб’ятникова зазначає, до 24-го лютого 2022 року мала звичайне життя, в якому було місце родині, живопису та роботі. Як член правління Херсонської організації спілки художників України вона займалася організацією виставок різного рівня і тематики. А як митець – творила, аби між людьми зростало взаєморозуміння та співпереживання.
«Я хотіла донести, що кожен з нас має своє значення, думку, свободу в суспільстві та що непотрібно створювати кумирів, орієнтуватися необхідно лише на себе. Я була виключно пов’язана з цим напрямком мислення, бо вважала що моя просвітницька діяльність через мистецтво важливіша ніж слова. Тож політикою особливо не цікавилася, мене взагалі можна назвати аполітичною людиною, – розповідає пані Яна. – Тому, коли почалася війна, чесно кажучи, я ще довгий час не розуміла, що відбувається. Просто мене як дерево в одну мить загубили – зрубали під корінь. Я не усвідомлювала як далі жити, що робити і навіщо. В мене також не було жодних емоцій: ні страху, ні бажання рятуватися, ні працювати».
В такому стані художниця перебувала понад два тижні. Усе змінила поїздка до власної майстерні. Та цей крок був досить нелегким. Пані Яні довелося певний час вмовляти себе в необхідності візиту до приміщення для його перевірки. Бо через своє розташування воно могло постраждати внаслідок ворожих обстрілів.
Майстерня пані Яни
«Це був самообман. Спочатку я повторювала собі, що я тільки зайду подивитися на стан майстерні. Коли переступила поріг – що тільки візьму в руки олівець, аби відчути заново це відчуття. А далі – що тільки зроблю невеличкий ескіз. І ось так потихеньку, не поспішаючи я вирішила викласти всі свої переживання на полотні. А вже коли почала малювати – забула про все і зупинити мене було неможливо», – ділиться Яна Голуб’ятникова.
З того моменту пані Яна творила у майстерні кожного дня, незалежно від обставин. Навіть коли в приміщенні було холодно і мерзли руки – вона вдягала дві пари рукавичок і продовжувала працювати. Тому наразі художниця впевнено наголошує – творчість її врятувала: «Це було моєю «косичкою», за яку я витягнула себе з бездни – як це зробив літературний персонаж барон Мюнхаузен, коли потрапив у багнюку».
«Моя мова – художня»
Яна Голуб’ятникова звертає увагу, що попри складний період для себе та країни – її творчий стиль зовсім не змінився. Вона продовжувала створювати квітково-фруктові натюрморти та сюжетні картини, в які закладала соціальні контексти.
«Річ в тім, що мою творчість не можна віднести до актуального мистецтва, яке наразі є передовим. Тобто мої роботи не є реакцію на поточні події довкола мене чи пережите мною. В мене зовсім протилежний ракурс. Він про любов до життя, вміння насолоджуватися ним та сприйняттям різних аспектів його проявлення. І війна не вплинула на це, я продовжила працювати далі за цим напрямком і реалізовувати свої довоєнні задуми на полотні», – пояснює пані Яна.
Єдине на чому позначилися емоції та хвилювання художниці – кольорова палітра робіт.
«Перша моя картина в окупації – це червона смородина на сірому фоні. Примітно, що останнє полотно, яке було завершено вже у листопаді, після звільнення Херсона, теж мало такі відтінки – червона вишня на сірому. Так співпало, цю особливість навіть помітила не я, а подруга. Тобто це дійсно відбувалося на підсвідомості й було відголосками відчуттів тих днів: сірих та тьмяних. Це загалом неможливо пояснити на словах, та й не потрібно, бо моя мова інша – художня».
Картини «Червона смородина» та «Червона вишня»
Саме ці дві роботи Яна Голуб’ятникова визначає ключовими точками відліку та кінця свого окупаційного доробку. Загалом за цей час нею було створено близько 16 робіт, з них 4 великі картини, розмір яких сягає 2-2,5 метрів. Ці полотна мають свій підтекст, тому на кожному з них ми коротко зупинися окремо.
«Кожна ідея має свою історію та сенс. Відтак робота «Водяний та Водянушка» розкриває взаємовідносини між батьками та дітьми. А саме те, що якими б неслухняними ми не були – наші батьки нас люблять, приймають та підтримують», – говорить художниця.
Картина «Водяний та Водянушка»
А ось на картині «Оле-Лукойє» пані Яна зобразила героя казки датського письменника Ганса Крістіана Андерсона, який приходив до сплячих дітей. Над слухняними він розкривав кольорову парасольку, а над неслухняними – чорну. «Це робота про совість. І звернена вона до дорослих, тобто я б хотіла, щоб цей персонаж приходив і до них. Фактично це є посилом до того, що якщо людина сказала чи зробила щось негарне – в її голові буде крутитися ось ця чорна парасолька», – пояснює Яна Голуб’ятникова
Картина «Оле-Лукойє»
Наступну картину «Посуха» художниця обумовлює, як відображення свого стану під час окупації. «Я зрозуміла це тільки після завершення полотна. Знову ж таки пояснити як склалося, що давній задум транслює сьогоднішнє – мені не вдасться. Просто форма та колір подачі зіграли ось так. Але це моє відчуття, інша ж людина побачить в зображенні свою життєву ситуацію. Висохла земля, на якій нічого не росте…».
Яна Голуб’ятникова з картиною «Посуха»
А ось остання в цьому переліку робота «Сирин» вирізняється тим, що на її реалізацію війна вплинула найбільше. За словами пані Яни, це саме той випадок: «коли не тільки письменник створює текст, а й текст створює письменника».
«Я планувала цю картину зовсім іншою. Фон, крила, головний убір, – загалом подача мала бути в готичному стилі. Але як би я не хотіла – вона «народилася» саме такою: з червоним фоном, маками та намистами. Лише цей ескіз чомусь задовольнив моє творче бачення, – не приховує Яна Голуб’ятникова. – Знаєте, в цій пташці-діві всі бачать українську душу, з її незламністю та силою. Бо вона дійсно вийшла національною. Але моя задача була іншою – змінити негласний закон людства «що за все необхідно платити». Зараз наша країна проходить через це, наша незалежність здобувається занадто високою ціною. І хотілося, аби моя Сирин поставила крапку в цьому, заспівав востаннє. Бо це птах-діва, яка прилітає та співає сумні пісні, на які не можливо не звернути уваги».
Яна Голуб’ятникова з картиною «Сирин»
«Окупанти повернули 2/3 виставки з ХОДА»
Відмітимо, що під час окупації художниці вдалося врятувати частину виставки, яка була представлена в стінах Херсонської ОДА. Яна Голуб’ятникова не приховує, багато друзів та знайомих просили відмовитися від цієї ідеї, хвилюючись за її безпеку. Однак для херсонки це стало власною формою спротиву, що вона не буде підкорюватися правилам «нової» системи.
Пані Яна зі своєю роботою на виставці в ХОДА
«Це була зібрана експозиція, присвячена 50-річчю Національної спілки художників України. Тому до неї долучилися всі митці з регіону й надали одні з найкращих своїх робіт. Спочатку картини були представлені у Виставковій залі Херсонської обласної організації спілки художників України, а потім – у ХОДА. В лютому ми мали їх як раз забрати, але тут війна…», – ділиться пані Яна.
Вона додає, спільнота звернулася до співробітників обладміністрації з проханням забрати роботи ще до того, як Херсон було окуповано. Але отримали відповідь, що в цьому не має потреби і з картинами все буде добре.
«За кілька днів після цієї розмови російські військові зайшли у місто. Тож наступного разу довелося йти вже до них. Це була середина березня. В комендатурі мені сказали написати заяву та запевнили, що незабаром всі роботи будуть передані й загалом вони їм не потрібні. Цю фразу я чула протягом наступних 3,5 місяців, бо картини ніхто не віддавав, – зазначає художниця. – Але я не здавалася і продовжувала ходити до окупантів кожні два тижня, а іноді й кожного тижня. Це було жахливо, не лише сама атмосфера, а й те що мені доводилося слухати їх ідеологію. Вони навіть запитували в мене, чому я не малюю мертвих дітей Донбасу… Врешті я свого добилася»
В середині липня Яна Голуб’ятникова забрала експозицію. Та з 80 представлених картин їй повернули лише 48. Відсутні полотна російські військові пояснили коротко «так было». Херсонка впевнена, як би не її наполегливість – втрачена була б вся виставка.
«Опівдні» – час трансформацій та перетворень»
Появі виставки «Опівдні» художниця завдячує своїй подрузі, Альбіні Єрмакової, яка спонукала пані Яну представити свої роботи після довготривалої перерви через війну та стала куратором експозиції.
Яна Голуб’ятникова та Альбіна Єрмакова
«Напередодні відкриття російські військові дуже сильно обстріляли Миколаїв, саме у цьому місті планувалася виставка, і ми вже були готові відміняти захід. Бо в голові засіло, що це «не на часі». Але, коли ми ретельно все обміркували, вирішили: або зараз, або ніколи. І знаєте, ми прийняли правильне рішення. Я отримала саме ту зворотню реакцію від відвідувачів, на яку покладалася. Люди дякували, бо вони змогли хоч на деякий час перелаштуватися зі стану «війни» та подивитися на світ іншими очима. І дуже хотілося, аби з цим відчуттям вони далі «йшли по життю», – не приховує Яна Голуб’ятникова.
Відкриття виставки «Опівдні» у Миколаєві
Зазначимо, що за задумом художниці, виставка «Опівдні» має актуалізувати прагнення людини спостерігати красу навколишнього світу і розуміння себе в ньому. Які б не були буремні часі, не варто завмирати на місці та чогось чекати – необхідно продовжувати жити зараз і надалі. Назву експозиції пані Яна теж обрала символічну. У фольклорі ця частина доби сповнена сакральним змістом. Це час трансформацій, перетворень та повороту до логічних завершень.
Загалом в експозиції представлено 30 робіт. Центральною є портрет дитини пані Яни. Картина позначає собою маленьке зернятко, що під впливом погодних умов зросте у якусь зелену й квітучу рослину. Інші ж полотна – це квіткові натюрморти.
«Вони вирізняються кольором. Я настільки захоплена херсонською природою, так, що навіть поїхати звідси не можу. І ця любов виражається у цих натюрмортах за допомогою яскравих та насичених відтінків, – розповідає художниця. – А ось щодо техніки, то це «широкий мазок» школи Кримського живопису. Для нього характерна передача пейзажу, в моєму випадку натюрморту, кольоровими плямами, без деталей. Ці роботи мають бути прочитані як гарний вірш – між рядків, а не буквально у словах».
Вона додає, натюрморти, як і великі сюжетні картини, мають свою історію створення. Наприклад, робота з оберемком чорнобривців – нагадування, що навіть якщо тебе вирвано з корінням, це ще не кінець. «Сусіди по дачі позбавилися кущів чорнобривців прямо з корінням, кинувши їх під тин. А я зібрала з них букет, принесла до майстерні та зобразила на полотні. Таким чином ці чорнобривці отримали продовження життя».
Додамо, що побачити виставку «Опівдні» можна буде до кінця липня.
«Після повномасштабного вторгнення моїм порятунком стала творчість. Я знайшла нові цілі та змісти. Тому сьогодні я продовжую свою діяльність – допомагати людям шляхом мистецтва. Навіть якщо воно не здатне врятувати світ, то принаймні, воно створює сенси для того, щоб жити життя. І поки я стою на ногах, мене не зачепило уламками снарядів чи не засипало завалами будинку – я буду це робити», – підсумовує нашу розмову Яна Голуб’ятникова.
14.07.2023
