on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

     12
3456789
10111213141516
17181920212223
2425262728  

Новини регіону

08.02.2025, 23:47

Херсонський художній музей отримав у дар від колекціонера картину Шовкуненка

  Колекціонер Тарас Лагойда подарував Херсонському художньому музею ...
05.02.2025, 21:42

Відкритий фестиваль-конкурс стрілецької пісні "Красне поле"

  15-16 березня 2025 року в м.Хуст Закарпатської області буде проводитись ...
30.01.2025, 23:10

Гончарівка провела вечір пам'яті «Покликані серцем, обрані Богом» до Дня пам'яті Героїв Крут

29 січня Україна вшановує пам'ять подвигу Героїв Крут. 107 років ...
> Теми > КУЛЬТУРОЛОГІЯ > Антична Греція та Причорномор`я > Скіфсько-еллінський проект «Спарта»

Скіфсько-еллінський проєкт «Спарта»


Пелазги/лелеги друга (полтавська) хвиля великого українського переселення народів
У попередніх публікаціях ми наводили аргументи американського дослідника А. Кемпа, який довів, що у VI-V тисячоліттях до зв. е. перша (нордична) хвиля племен білої раси вийшла з території тодішньої України та розселилася по всьому світу.
Наступна («полтавська») хвиля переселенців білої (нордичної) раси з берегів Дніпра з'явилася у Середземномор'ї у IV-III тисячоліттях до н. е.
Зокрема, античні історики Фукідід та Діонісій Галікарнаський писали, що пелазги/лелеги з'явилися у Греції (як і в Єгипті) якраз у ці «доісторичні» часи.
Автор відомої всім нам «Одіссеї» Гомер також свідчив, що на Криті разом із етоокрітянами (теукрами. – В.Б.), кідонами, ахейцями та дорійцями у місті Кноссе проживали і пелазги.

Підтверджує ці дані й болгарський учений М. Будимир: «Пелазги чи племена, споріднені їм у мовному відношенні, займали райони Фінікії, Палестини, Криту, Кіпру, Еллади та Малої Азії».
Між іншим, Афінський акрополь, за даними С. Наливайка, створили на місці фортеці пелазгів Пелістикон. побудованою за тисячу років до поселення там греків.
Ще одна згадка про пелазги ми зустрічаємо в книзі 3. Рагозіною «Історія Мідії, другого Вавилонського царства і виникнення Перської держави» (1903), з якої ми можемо дізнатися, що римляни називали арейців «грецьким племенем пелазгійського походження».

Слід також взяти до уваги свідчення єгипетських та єврейських джерел (у тому числі Біблії), що до об'єднання так званих «морських народів» входили ахейці, лелеги, іонійці, еольці, дорійці, греки, міносці з острова Крит та грецькі мікенцы.
Філолог С. Губерначук довів, що культ аистів розвинувся у нас ще в Трипільську епоху, а нині «...у деяких районах Полтавщини лелеку називають лелега, тобто так, як називали себе пелазги».
А ще один філолог - А. Поправко - довів, що мова лелегів/пелазгів, яка є на даний момент найдавнішою історичною (зафіксованою письмово) мовою Європи, дуже наближена до сучасної української мови. Таким чином, пелазги, що вийшли з території України на рубежі ІV-ІІІ тисячоліть до н. е.., були представниками скіфсько-трипільської цивілізації і принесли у Середземномор'ї свої технології, культуру та писемність!

Елінізація Середземномор'я
За свідченням археолога Ю. Шилова, у II тисячолітті до зв. е. з лелего-пелазгійського масиву (розкопки могил інгульської культури, що в Херсонській області) виділилися елліни, які теж зробили вагомий та неабиякий внесок у розвиток цивілізацій Середземномор'я.
3. Рагозіна писала, що елліни «походили від найдавнішого кореня - пелазгов» і ділилися на ахейців, іонійців і дорійців - «геніальних майстрів військової справи».
А посилалася вона насамперед на Геродота, який стверджував, що греки-ахейці, чи іонійці, «спочатку були пелазгійського походження» і що «до свого поєднання з пелазгами елліни були нечисленними».

Більше того, порівняльний аналіз даних археологічних досліджень, проведених в Україні, Анатолії (Троя), Сирії (Угаріт), на Кіпрі, Сардинії (Італія), на острівній (Крит, Родос, Карпати) та материковій Греції та в Єгипті (Луксор), привів до фантастичних висновків!
Як свідчить археолог В. Клочко. характер знайдених та викарбуваних на рельєфах будинків і гробниць у зазначених країнах зразків зброї (круглі шити, списи та короткі, заточені з обох боків мечі) однозначно свідчить про його походження з Північного Причорномор'я (сабатинівська версія трипільської культури, II тис. до н.е.). )!
Якщо ж ми поглянемо на еллінські назви сучасних українських населених пунктів, зникнуть останні сумніви в тому, що перша Еллада насправді була на території тодішньої України.

Зокрема, жителі донецького міста Іловайськ, мабуть, і не підозрюють, що в ті давні часи він міг бути пов'язаний з діяльністю Бога грози Іла (згодом стане Зевсом, а потім - Ілією).
Не виключено, що ім'я цього грізного бога дало і назву країні, яка стала епохальним культурно-цивілізаційним явищем під назвою Еллада.
До речі, вас не дивує, чому це скіфи-елліни дуже спокійно сприйняли так звану «грецьку колонізацію» Причорномор'я (якого ніколи й не було! – В.Б.)?
Кримська дослідниця Е.Петрова пише: «Останніх (греків. – В.Б.) було дуже мало, і вони не змогли б протистояти досвідченим скіфським воїнам, якби господарі країни не прийняли їх». Дивно, як для колоністів-загарбників, чи не так?

Підтверджує це, за словами Геродота, і перський цар Дарій, який вважав малоазійських та причорноморських еллінів родичами: «І ті, й інші – один народ».
Павсаній Перієгет (II ст. н. е.), до речі, свідчив про перенесення з Тавриди до Греції релігійних культів: «Місце, яке називають Лімнеєм (у Спарті. - В.Б.). є храмом Артеміди Ортії. Тут є її дерев'яне зображення... Воно було перенесене до їхнього міста Орестом, яке тут і царювало...»
Зафіксуємо для себе також ім'я спартанського царя – Орест (поширене на Західній Україні) та візьмемо до уваги, що Євріпід. чи не найвідоміший античний драматург, одну зі своїх п'єс також назвав якимось «кримським» ім'ям - «Орест»...
Ось чому вже не варто дивуватися, що херсонські Сірогози в Греції стали Сіракузами. Івано-франківська Косівщина у Греції виявилася у назві острова Кос. Українські гори Карпати та кримське селище Курпати, найімовірніше, дали ім'я грецькому острову Карпатос.

Кримський Партеніт напевно вплинув на ім'я славетного грецького міста Спарта. А Приазовська Лакедомонівка (яка розташовується біля «старовинного українського міста Таганрога» - за Антоном Чеховом), дала назву державі Лакедомон (столицею якої стане місто Спарта).
Наведемо також інформацію з авторитетного енциклопедичного словника Ф. Брокгауза та І. Ефрона (1893 р.), який свідчить, що дорійці проживали в Малій Азії (Карій) та островах Кос, Родос, Калімна та Карпати!

Донецькі пани у Греції та Індії
Скіфсько/еллінське вплив на греко/еллінську культуру проглядається й у таких фактах.
У Греції у II-I тисячоліттях до н. е. був популярним культ Лікейського («Вовчого») Пана – лісового бога пастухів.
Аналогічний культ Пана був дуже поширений, наприклад, у Феодосії (VI ст. До н. Е..). У тамтешніх скіфів/еллінів він був богом стад, лісів та полів.

Звернімо увагу і на ім'я еллінського Бога – Пан. Дуже вже воно українське, чи не так?.. До речі, за свідченням античних авторів, одне із праукраїнських племен так і називалося – пани. І мешкало воно на території сучасної Донеччини.
Тож слово пан, судячи зі сказаного, має не західноукраїнське, а східноукраїнське походження, де мешкали праукраїнські племена скіфів-скотарів.
Пани, зокрема, згадуються й у індійських «Ведах» - священних книгах скіфів/аріїв, які, за даними відомого російського сходознавця Л. Васильєва, у II тисячолітті до зв. е. «вийшли з берегів Дніпра»...

Таким чином, ми маємо певні «випадковості», такі як:
- схожі назви племен (дорійці, арейці, арії);
- спорідненість релігійних культів (Аполлона, Артеміди, Пана та ін.);
- «дивні» збіги імен богів (Пан) та царів (Орест);
- однакові географічні назви (Доріда, Карія, Кос, Карпати);
- однотипність зброї та символів (змія) та ін.
І така велика кількість «збігів» однозначно свідчить, що українська Еллада (Причорномор'я та Приазов'я) була метрополією по відношенню до грецької (Середземномор'я) Еллади!

Спарта
Автори вже згаданого енциклопедичного словника Ф. Брокгауза та І. Ефрона посилаються на слова німецького історика О. Мюллера (1844 р.), який писав, що «найрізніше проявився характер дорійського племені в Спарті».
У зв'язку з цим існує необхідність дати більш ґрунтовний опис феномену цього славетного скіфсько/еллінського міста. Тим більше, що видатний скіфсько/арійський філософ Арістокл/Платон брав його як зразок, описуючи характеристики своєї ідеальної держави.
Загалом місто Спарта була столицею країни, яка мала назву Лакедомон. І в науковій літературі ми зустрічаємо синонімічне найменування жителів цієї скіфсько/еллінської країни (яка розташовувалася в II-I тис. до н. е. на території сучасної Греції): спартанці = спартіати = лакедемоняни.

Власне сама назва міста Спарта має, швидше за все, скіфське етимологічне походження. Наприклад, у Боспорському царстві, яке контролювало територію Північного Причорномор'я та Приазов'я, нам відома династія царів Спартакідів.
Спартанці, до речі, були не лише чудовими воїнами. Мало того, що вони у VI столітті до н. е. очолили Пелопоннесський союз і фактично домінували в тодішній Греції, перемігши разом з афінянинами персів у битві при місті Соломіні (заснованому троянцем Теукром) та Платеях (480 і 479 рр. до н.е.).
У цей же час спартанські атлети домінували і на Олімпійських іграх, здобувши протягом століття 46 перемог із 81, що було занесено до анналів. І хто знає, чи не тоді виникло і слово «спартакіада», яке й нині використовується, насамперед в Україні, як назва спортивних змагань із багатьох видів спорту.

А потім була ціла низка воєн. 404 року до н. е. сухопутна Спарта знищила морську Афінську державу Але за кілька десятків років і самі спартанці програли кілька війн фіванцям і почали поступово втрачати свій вплив у регіоні.

За часів римського панування (з ІІ. до н. е.) Спарта мала статус великого провінційного міста і процвітала аж до 396 року н. е., коли була знищена Аларіхом.

Аристократія - влада Ареса
На чолі Спарти стояли два царі: один із роду Агідів, другий із роду Евріпіітідів. Судячи з такого балансу політичної вдасті в спартанській державі, мабуть, це було пов'язано з первісним союзом двох племен-засновників Спарти (аборігенних та скіфсько/арійських).
Крім того, звернувши увагу на родове ім'я царської династії Європонтидів, слід згадати, що саме на той час Чорне море називалося Понтом Евксинським. Тому дуже правдоподібною виглядає версія причорноморського походження, принаймні, одного з двох лакедомонських племен-засновників Спарти.

Спартанські царі проводили свої засідання разом із порадою старійшин (герусією), куди довічно обиралися 28 осіб, старших 60 років. У народних зборах (апеллі) брали участь усі спартанці, яким було 30 років від народження.
Політична влада у цій державі належала спартанцям, які мали політичні права і які могли бути обраними до органів управління. Фактично вони мали елітний (дворянський) майновий статус із відповідними військово-політичними обов'язками «захищати батьківщину».
Водночас їм було заборонено займатися торгівлею, зокрема користуватися золотими та срібними монетами. Весь свій час спартанці витрачали на фізичні вправи та військову підготовку.

Земельні ділянки спартанців, які оброблялися ілотами, мали приносити їм дохід, достатній на придбання військового спорядження та виконання ними обов'язків громадянина.
(У Донецькій області, між іншим, поряд із селом Лакедомівка «зовсім випадково» знаходиться місто Іловайськ).
Економікою та виробництвом у цій державі займалися жителі союзних Спарте міст – перієки. Вони не брали участі у політичному житті Лакедомона/Спарти, але мали, окрім економічних, ще й певні громадянські права та привілеї. Зокрема перієки мали право служити в армії, що зовсім не було дозволено ілотам.

Демократія та занепад Спарти
Згодом царська влада в Спарті була обмежена владою п'яти ефорів - чиновників, яких обирали народні збори (по одному від кожної адміністративної області Спарти).
Починаючи із середини VI століття до н. е. тодішні «народні депутати» (ефори) вже мали більшу владу, ніж спартанські царі, які належали до елітарних родів дорійських.
З того часу і починається занепад спартанської державності як такої. Влада лакедомонських «народних депутатів» перетворює Спарту на мілітаризовану державу, в якій практично зникають мистецтво, поезія, архітектура. Імена спартанських атлетів більше не фігурують серед переможців Олімпійських ігор.

Буквально через 50 років після переходу Спарти від «конституційної монархії» до «парламентської республіки» в країні вже не знайшлося архітекторів, які звели б будинок для народних зборів (парламенту) і храм Бога Аполлона.
Для цього спартанським чиновникам довелося запрошувати «варягів» – Феодора Самоського та Батікла з Магнезії. І все це після того, як у недалекому минулому у всій Грецькій Елладі утвердився неповторний і величний дорійський архітектурний стиль!
Проте перетворення «народними обранцями» Спарти на казарму, яка відтворювала лише солдатів, не врятувало ситуацію. Війни та економічні негаразди скорочували частку дорійської еліти у структурі лакедомонського суспільства. У той же час неухильно зростала кількість ілотів.

«Підживлення» у ці роки спартанської еліти скіфсько/арійською компонентою, очевидно, не відбувалося (або було недостатнім). Ось вам і причина падіння якісного рівня управлінської еліти та спартанської державності загалом. Вона розквітла, керована скіфсько/арійською елітою - аристократією, і згасла, очолювана «парламентською демократією» ефорів.
Разом про те, слід зазначити, що римська цивілізація (через етрусків і троянців) і еллінська цивілізація (через скіфсько-трипільців/аріїв) були, безумовно, спорідненими у культурно-історичному сенсі.
Але на той час, очевидно, вони вже досить відійшли один від одного і мали відмінні геополітичні інтереси та суспільно-політичну та соціально-економічну основу у побудові своїх державних утворень.

Чому міф про Троянську війну - старший за Трою і Спарту?
І ще один цікавий момент, пов'язаний із відомою Троянською війною. Ми вже писали про цікаве спостереження А. Кіфішина - відомого дешифрувальника кам'яних ермітажів Шу-Нун/Кам'яної Могили (Українська Еллада), який зауважив, що у цих давньоукраїнських текстах (приблизно III тис. до н. е.) була викарбувана історія Троянської війни, яка старша за саму Троянську війну (1300 р. до н. е.).
І з Грецькою Елладою, а саме – Спартою ми маємо аналогічну ситуацію. Це місто, як вважають археологи, було побудоване дорійцями/спартанцями орієнтовно між 1150 та 1100 роками до н. е.

А Троянська війна, як ми вже зазначали, відбувалася (за різними даними) у 1300 чи 1200 роках до н. е. То про якого спартанського царя Менслая та його дружину Олену, викрадену Парісом, йдеться?

Адже Спарти, як такої, ще немає?!
Але, подивившись на те, що в українському Криму є містечко (С)Партеніт, а поряд із етнічно-українським містом Таганрогом – село Лакедомівка, ситуація дещо прояснюється.
А якщо на додаток взяти до уваги версію П. Гарачука про існування Еллади-І на території Стародавньої України, врахувати інформацію Д. Кіфішина. що міф про Троянську війну також виник на території Стародавньої України, тоді стає зрозуміло, що насправді Троянська війна, швидше за все, відбувалася на території Давньої України.
І не виключено, що події вказаної Троянської війни були локалізовані, як пише П. Гарачук, у районі села Парутине Миколаївської області. Саме там, на його думку, розташовувалася Троя-I (нині відома як Ольвія).
Що ж до, власне, «спартанського» царя Менелая та його дружини Олени, то насправді він царював у сусідньому біля грецької Спарти місті Терапни. У цьому досить великому місті, що відноситься до крито-мікенської цивілізації, існувало святилище Менелайон, в якому поважали культ Менелая та Олени.

Як скіфи/елліни помстилися грекам за Трою
Досліджуючи цивілізаційний зв'язок між Українською та Грецькою Елладами, не можна не торкнутися причин різкої експансії скіфів/аріїв або спартанців/дорійців з українського Причорномор'я до частково захопленого греками (після пелазгів/лелегів) Середземномор'я.
На нашу думку, однією з причин такого шаленого завойовницького марш-кидка скіфів/аріїв на материкову та острівну Грецію (XII ст. до н. е..) було знищення греками другої Трої (XIII ст. до н. е..), заснованої теукрами на території Малої Азії (сучасна Туреччина).
І це виглядало цілком логічно. Починаючи приблизно з кінця IV тисячоліття до першої третини II тисячоліття до зв. е. скіфи/трипільці мали у цьому регіоні у своєму «конфедеративному» союзі досить потужні держави:

* континентальну Троаду зі столицею у місті Троя (Мала Азія),
* острівні Мікени (острів Крит і прилеглі острови),
* Сумер/Шумер/Самару (Близький Схід),
* материковий Кемет/Єгипет (Африка).

Проте приблизно XIII столітті до зв. е. населену пелазгами/лелегами Палестину поступово завойовують семіти (араби та євреї). Трою (після завоювання островів Середземномор'я) захоплюють греки...
Що мала вчинити у відповідь на ці агресивні наступи чужинців скіфсько/трипільська імперія теукрів? Адекватно відповісти активними воєнними діями. Таким чином, ситуація з дорійсько-спартанською експансією в Греції виглядає як військова відповідь скіфсько-арійської спільноти на знищення греками малоазійської Троади.
Остання, як відомо, мала важливе геополітичне значення, оскільки контролювала шлях із Чорного до Середземного моря та була сполучною ланкою між Українською Елладою (метрополією) та її грецькими колоніями.

Отже, ми переконуємось, що дуже багато міфів із так званої «Всесвітньої історії» є елементами продуманих інформаційних спецоперацій, спрямованих на знищення історичної пам'яті одного з найдавніших народів планети – українців/теукрів.
Насправді, численні факти переконують нас, що Еллада-I – це Стародавня Україна. Тому й не могло бути в принципі жодної еллінської колонізації українського Причорномор'я та Приазов'я з боку Еллади-ІІ (Греція).
Троя-І (Миколаївщина) та Спарта-І (Крим чи Донеччина) теж були на території України. Тому й історія про Троянську війну, викладена в печерах запорізької Кам'яної Могили (III тис. до н. е.) - старша за малоазійську Трою-II (XIII ст. до н. е.) і грецьку Спарту-II (XI [в до н. .

На закінчення зазначимо, що історія української та грецької Еллади, у тому числі історія Спарти, свідчить про важливість вирощування власної національної еліти – аристократії.
Насправді, коли грецька Спарта перейшла від політичного режиму аристократичної монархії до режиму «парламентської демократії» ефорів, з того часу і почався занепад державності знаменитої Спарти. У вас не виникає аналогій, шановні читачі, із нинішньою ситуацією в Україні?

Валерій Бебік,
професор, проректор Університету "Україна", голова Всеукраїнської асоціації політичних наук.
«Голос України».- № 224 (4724).- 26.11.2009.- стор.28-29

 

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.