on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.12.2019, 09:37

Декабрь 2019

ГРУДЕНЬ Уночі мороз поволі Інеєм упав на шлях… Спотикається на полі Місяць грудень по грудках. І тому такий він гнівний, Дружить з вітром крижаним. А хуртеча рівно-рівно Засипає слід за ним. Сипле сніг, мов стеле килим, Щоб за груднем із дібров Тим рипучим снігом білим Рік Новий до нас ішов. М. Литвинець  

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Новости региона

12.11.2019, 09:47

Творчий вечір Сергія Жадана!

08.10.2019, 10:24

Закінчився XIV Міжнародний фестиваль аматорського кіно «Кінокімерія-2019»

03.10.2019, 10:10

У «Gameplay: Фантастичні хроніки» грала херсонська молодь

> Персоналии > Визуальное искусство > Шнайдер-Сенюк Мария Несторовна > Код національної ідентичності. Нотатки з виставки

Код національної ідентичності. Нотатки з виставки

У виставковій залі Спілки художників Херсонщини з 23 жовтня по 12 листопада експонувалася персональна виставка заслуженого художника України Марії Несторівни Шнайдер-Сенюк. Вона творчо працює з 1956 року – як майстер гобелену. Проте, як талановитий самобутній художник, небайдужа і до живопису.

Тож на нинішньому вернісажі Марія Несторівна представила свої живописні полотна, більшість із яких ще не виставлялися. Серед них є і “найсвіжіші”, створені художницею цього року. Так, вражає глибоким підтекстом символічна “Обнова”: дівчина у вишиванці приміряє яскравий пишний вінок із квітів, а біля її ніг, щойно знятий, вінець терновий. Фоном є поле пшениці, а неподалік видніється церква і пломеніє кущ калини. Мимохіть виникає аналогія з долею України, якій так важко позбавитися того колючого символу страждань. І тут же – проміниться ціле поле соняшників на полотні “У нашім раї на землі” і дихає свіжістю “Серед степу широкого”. Пронизані світлом і теплом “А вже весна”, “Під яблунею”, “Запах євшан-зілля”, у них – любов і ніжність до рідного, українського, близького і зрозумілого. Здається, так і пашіють розпеченим літнім полуднем “Посеред літа” і “Полудень”. Вражають своєю філософською наповненістю портрети Лесі Українки і Григорія Сковороди — світлі і натхненні обличчя, радість і бажання віддавати себе іншим, яку, на жаль, не часто дано спізнати нам, простим смертним.

Дещо осторонь були розміщені дві картини, які нікого не могли залишити байдужими: “30-ті роки в Україні” і моторошний “Чорнобиль”. На останній — люди безперервним потоком покірно-приречено йдуть до блоку АЕС, який нагадує собою крематорій, і височить над ними оте саме сумно відоме, обпалене радіацією, дерево у формі хреста. І нестимемо той хрест ще немало років...
Ностальгійні роботи Марії Несторівни 80-90-х років: “Вечори над Іквою”, “Косарі”, “Гарний день”, “Рідна хата” – ніби повернення у далеке село дитинства. І практично на усіх її полотнах — люди у вишиванках і просто вишивані сорочки (“Червоними і чорними нитками”.) Це – ніби наш національний код ідентичності, у якому поколіннями закладена духовність українського народу, його історія, сама його невмируща душа. Художниця говорить, що спочатку хотіла назвати виставку дуже просто – “Це ми, Господи!” :”Адже це – наше життя, побут, великі трагедії народу і його маленькі радості, багатство української природи. На попередній виставці я представляла пейзажі, а тут люди у вишиваному одязі, українці. І саме такими я їх уявляю і люблю.”

Тетяна Крючкова
«Вгору».- №46 (529).- 15.11.2012.- стр.4

http://www.vgoru.org/index.php/all-news/culture/item/744-vistav

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.