on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
26272829   

Новини регіону

22.02.2024, 12:32

Затримували російські військові, але Херсон не залишив. Історія рок-музиканта Дмитра Галютдінова

До повномасштабної війни рок-музикант та відеоінженер у театрі. Під ...
19.02.2024, 18:38

У Берліні відбулася світова прем'єра фільму “Редакція” Романа Бондарчука

  У Берліні відбулася світова прем'єра фільму “Редакція” ...
19.02.2024, 18:32

"Тренуємось періодично, але це лише початок". Як у Херсоні відновлює роботу естрадно-циркова студія "Jin Roh"

Естрадно-циркова студія "Jin Roh" відновила тренування у Херсоні. ...
> Теми > КУЛЬТУРОЛОГІЯ > Історія культури і краєзнавство > Таврія XVIII століття > Козацька республіка на херсонських просторах

 

Козацька республіка на херсонських просторах

Два роки тому вся Україна на виконання рішення Верховної Ради офіційно святкувала 300-річчя з дня заснування Олешківської Січі. Територіально-військова організація запорізьких козаків розташовувалася в урочищі Олешки, навпроти сучасного міста Херсона, на території володінь Кримського ханства.

Переселенці з Кам'янської Січі
Олешківська Січ була заснована у 1711 році після зруйнування царським військом у 1709 році Старої Чортомлицької Січі. Землі під неї було надано ханом Девлет-Гіреєм II на прохання кошового отамана Костя Гордієнка. Спершу територія Олешківської Січі була незначною, а з 1712 року, після поразки Росії у війні з Туреччиною, запорізькі володіння поширилися на північ до річок Орель та Самара. З цієї Січі козаки на певний час переселялися на місце колишньої Кам'янської Січі, але повернулися назад.

Козацька фортеця була побудована у формі правильного чотирикутника з ровами й валами заввишки півтора метра, із редутами по кутах та брамою з північного боку. У центрі розташовувалися курені-напівземлянки. У 1990-2003 роках археологами було проведено їх дослідження. На захід від коша стояла церква Покрови Пресвятої Богородиці, зроблена з очерету, біля якої був цвинтар і криниця, де ніколи не замерзала вода. Олешківська Січ проіснувала до 1734 року, коли козаки переселилися з турецьких володінь в українські землі і заснували Нову Січ.

Через зміну місця перебування Січі запорізькі козаки мусили на якийсь час зовсім припинити стосунки з козацькою Україною. 17 липня 1709 року гетьман Іван Скоропадський писав щодо запорізьких козаків: «Любо то запорожци проклятые, через явную свою измену и противность утратили Сечь, однак понеже весь малороссийский народ оттоль рыбами и солью питался и на всяком зверу имел добычь, абы и теперь, по ускромлению помененых проклятых запорожцов, милостивым вашего царскаго величества указом вольный туда с Украины был путь для помянутой добычи и яко от господина воеводы каменнозатонскаго, так и от людей, в гарнезоне том будучим таковым промышленникам жадная не чинилась обида и препятствие».

Стосунки з Петром I
У свою чергу, цар Петро І, маючи намір заборонити будь-які стосунки українців із запорожцями, так відповів на це прохання гетьмана: «Сие позволение малороссийскому народу, по милости царскаго величества, дается и о том совершенное определение, как тому порядочным образом учинится, учинено будет вскоре, а пока то состоится, ныне того позволить невозможно, ибо опасно, чтобы под таким предлогом бунтовщики запорожцы в тех местах паки не возгнездились и собирания бунтовския не учинили».

Під час війни з турками 1712 року Петро І знову намагався перетягти на свій бік запорожців і отримав від них відмову. Після того як відбувся невдалий для Російської імперії Прутський похід, він видав ще суворішу постанову про недопущення запорізьких козаків на Україну. В цей час Петро І наказав полтавському й переволочненському коменданту Скорнякову-Писарєву пильнувати, щоб «малоросіянина Запоріжжя з товарами і ні з чим не їздили, а кримчаки запорожців із собою не возили; запорожців ні для чого не пропускати, окрім тих, які приходитимуть з повинною до царя».

Такого ж плану політика відносно запорожців проводилась і наступниками Петра І. 22 лютого 1725 року в інструкції азовському губернатору наказувалося: «Объявлять тем, которые будут ездить в Крым, чтобы к запорожцам отнюдь не заезжали, и о том учинить заказ крепкий под жестоким наказанием и отнятием всего того, с чем кто туда дерзнет поехать; а из крымцев, которые в губернию приезжать будут, дать знать, чтобы они при себе изменников запорожцев и Козаков не имели. Козаков изменников, запорожцев и прочих ни с товары, ни для каких дел в губернию Воронежскую и никуда в великороссийские города, також и из той губернии, ни откуда чрез ту губернию туда на Запорожье с товари, ни за добычею и ни с чем отнюдь не пропускать, чего на заставах приставленным приказать смотреть накрепко под опасением жестокаго штрафа».

Ханські сераскири
Від 12 липня 1711 року, з Прутського миру, а потім з З квітня 1712 року, після Константинопольського трактату, Росія формально відмовилася від Запоріжжя й визнала його улусом турків, а запорожців - райями Порти, підлеглими ханським сераскирам. Перейшовши під владу кримського хана й турецького султана, запорізькі козаки залишились вірними своїй релігії і своїм законам, хоча й терпіли велику нестачу руського православного духовенства: спішно тікаючи з Чортомлицької Січі, вони ледве встигли забрати з собою частину військового скарбу й церковного начиння; тому духовенство прийшло до них дещо пізніше, деякою мірою з польської України, Афін, а переважно з Єрусалима й Константинополя.

У середині тридцятих років вісімнадцятого століття в олешківських запорожців настоятелем усього військового духовенства був архімандрит Гавриїл, грек родом, і лише з 1728 року з'явився руський священик Дідушинський. У самій службі і в молитвах запорожці також не робили ніяких змін: у них по-старому згадували російських царів, синод і синкліт, і молилися за їхнє здоров'я і благополуччя.

Спочатку життя запорізьких козаків під кримським ханом було дуже вільним: запорожці користувалися різними земельними угіддями, нічого не платили у ханську скарбницю, навпаки, самі отримували від хана милостиву платню. Та з плином часу це становище змінилося: взамін платні запорізьким козакам дозволили брати сіль із кримських озер, спочатку з певними послабленнями супроти встановлених у Криму правил, з меншим митом, ніж те, яке татари звичайно побирали з малоросійських козаків та інших українських промисловців. Потім татари, довідавшись, що запорожці під приводом вивозу солі для себе брали її для українців і продавали з великим зиском, позбавили їх і цього дарованого їм привілею.

Кримський хан знайшов для себе ще одну вигідну сторону такого союзу: запорізькі козаки повинні були ходити в походи в кількості 2000 і більше чоловік на допомогу татарам, на чолі з кошовим отаманом, за першим закликом хана; але хани намагалися відіслати козаків якомога далі. Одного разу, наприклад, запорожці ходили в похід на черкесів і дійшли до Сулака; цей похід вони вважали тяжким для себе й дуже збитковим. За ханську протекцію запорожці не раз мусили ходити до Перекопу і працювати на будівництві Перекопської лінії по триста й більше чоловік, до того завжди безкоштовно. Остання обставина найбільше не подобалася козакам, котрі мали особливе уявлення про «лицарську» честь.

Чим довше перебували запорожці під владою кримського хана, тим більше накопичувалось у них взаємного невдоволення і приводів для сварок з татарами. Та поза всім цим життя запорізьких козаків під владою кримських ханів було складним ще і з багатьох інших причин.

Знахідка для археологів
У наш час в Олешках від перебування запорізьких козаків збереглося дуже мало речових пам'яток. Більшість мешканців Олешок навіть не знає про те, що на місці їхнього містечка колись була Запорізька Січ. У місцевій церкві не збереглося жодних пам'яток старовини; нічого не залишилося й від самої Олешківської Січі: її місце можна встановити лише зі слів старожилів. Згідно з їхніми розповідями, Олешківська Січ була цілою до того часу, коли, за розпорядженням уряду, з огляду на небезпеку для міста бути занесеним піщаними кучугурами, вона разом із міськими околицями була заорана й засаджена лозою й червоною шелюгою. Це було 1845 року.

За півверсти вище нинішнього міста Олешки є невелике земляне укріплення, що складається з довгих, наполовину засипаних піском ровів із високими валами у формі бастіону з тупими кутами, оберненого воротами на південь і пристосованого до місцевості. Було б помилково приписувати спорудження цього укріплення запорізьким козакам, адже запорізький історик першої половини XVII століття князь Митецький категорично стверджує, що запорожцям у Олешківській Січі та в інших місцях зовсім не дозволялося будувати «фортифікаційні укріплення». Документальні джерела свідчать, що земляні укріплення поблизу Олешок влаштували російські війська під час війни з турками 1773-1774 pp.

Повернення додому
Із Олешок запорізькі козаки повторно переселялися на місце колишньої Кам'янської Січі (при впадінні річки Кам'янки в протоку Дніпра Козацьке Річище). Це, за поясненням історика Митецького та свідка осавула Щербини, сталося так: якось запорізькі козаки під проводом власного кошового та кримського хана ходили в похід «во множественном числе» на черкесів під Сулак. У цей час певна частина запорожців, що жила на ріці Самарі й постійно була невдоволена своїм підлеглим щодо січовиків становищем, зібравшись у значній кількості й озброївшись легкою зброєю, кинулась на Олешківську Січ, багато людей перебила й перевішала, а саму Січ розгромила і зруйнувала. Січові козаки, повернувшись з походу і побачивши розорену Січ, зібрали всі свої сили, вдарили на ріку Самару, вирубали там «Самарську Січ», винищили багато мешканців, захопили велику здобич і відіслали її на Дунай, а самі, покинувши зруйновану Січ у Олешках, повернулися на давню Кам'янську Січ.

Руслана Мітюхіна
Джерело інформації: «Наддніпрянська правда плюс».- №8 (8).- 12.2013.- стр.6

 

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.