on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.02.2020, 09:16

Февраль 2020

Мело, мело по всей земле Во все пределы. Свеча горела на столе, Свеча горела. Как летом роем мошкара Летит на пламя, Слетались хлопья со двора К оконной раме. Метель лепила на стекле Кружки и стрелы. Свеча горела на столе, Свеча горела. На озаренный потолок Ложились тени, Скрещенья рук, скрещенья ног, Судьбы скрещенья. И падали два башмачка Со стуком на пол. И воск слезами с ночника На платье капал. И все терялось в снежной мгле Седой и белой. Свеча горела на столе, Свеча горела. На свечку дуло из угла, И жар соблазна Вздымал, как ангел, два крыла Крестообразно. Мело весь месяц в феврале, И то и дело Свеча горела на столе, Свеча горела. Борис Пастернак

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

     12
3456789
10111213141516
17181920212223
242526272829 

Новости региона

17.02.2020, 16:00

Готуйте картини та резюме!

31.01.2020, 11:15

У полоні «Жіночого образу»

31.01.2020, 11:03

Херсонцев приглашают на кинотерапию "Страх перемен"

  Херсонцев приглашают на кинотерапию "Страх перемен" Что ...
> Туризм, отдых, развлечения > Альпинизм и скалолазание > Краще гір бути можуть лиш гори

Краще гір бути можуть лиш гори
 

Херсонка Світлана Шупер закінчила філологічний факультет Одеського держуніверситету в 1985 році. Але доля склалася так, що педагогом у школі не стала, а керівником туристичних гуртків, методистом станцій юних туристів в Одесі, Києві, Херсоні. І вже п'ятий рік Світлана Петрівна працює рятувальником Херсонського воєнізованого аварійно-рятувального загону «Скіф» — єдина жінка цієї мужньої професії серед споріднених підрозділів України. За цей час побувала більш як на 500 викликах. Рятувала життя людей, потерпілих від пожеж, ДТП, в шахтах ліфтів, у власних квартирах. Тільки цього року з її участю «Скіф» повернув життя 27 городянам. Жінка-рятувальниця навчила, підготувала без відриву від виробництва понад 100 чоловіків для промислового і рятувального альпінізму. Я звернувся до Світлани з низкою запитань.

- Світлано Петрівно, як Ви стали рятувальником?
- Перші кроки робила ще в школі, на Хмельниччині. Охоче займалася легкою атлетикою, лижним спортом, відвідувала гуртки — автомодельний і картингу. Здобула перші розряди з різних видів спорту. Встигала навіть писати вірші та матеріали до районки. На першому курсі Одеського університету захопилася гірським і лижним туризмом. Одержала хорошу фізичну підготовку, а жадобу до мандрів втамовувала спортивними походами по Кольському півострову, Кавказу, Тянь-Шаню, Паміру, Уралу. У складі збірної Одещини зі спортивного туристського багатоборства була чемпіоном та призером республіканських і всесоюзних змагань. Доводилося керувати гірськими походами 4-ї і 5-ї категорій складності. Виконала норматив «Майстер спорту зі спортивного туризму», маю звання «Старший інструктор гірського туризму». А ось звання «Медсестра цивільної оборони» одержала на військовій кафедрі університету. Тож хороша фізична і моральна підготовка, досвід відкрили шлях до професії рятувальника, до «Скіфа».

- Гірські походи - ваше захоплення. Коли вирушаєте у далекі мандри, що для Вас найважче?
- Те, що в колективі з 6-7 чо­ловік перебуваєш 25-30 днів (саме стільки триває складний похід). Тут головне - вміти терпіти і поважати навіть негативні звички, які виявилися у друзів під час походу. Там забуваєш усе непотрібне і дрібне, радієш: ми є! А якщо чесно, то найважче для мене - вставати раненько, готувати на примусі сніданок. Я, замріяна і заспана «сова», ніколи не розуміла ранкових життєрадісних «жайворонків».

Гори - моє захоплення, вони заполонили душу, а друзі, з якими підкорила не один гірський перевал чи вершину, завжди готові віддати мені часточку свого серця. Ми часто збиралися разом, мріяли про нові гірські хребти, довго і терпляче тренувалися. І знову й знову піднімалися у височінь, віддзеркалюючи у гірських снігах свої душі. Вже 22 роки ми дружимо, ходимо зі своїми дітьми у походи до Криму і в Карпати.

- Як Вам вдається у короткий строк навчити степових хлопців «міському альпінізму»?
- Майже 17 років працюю інструктором з гірського туризму. Одержала сертифікат Української асоціації рятувальників на право підготовки спеціалістів з попередження та дії у надзвичайних ситуаціях під час проведення аварійно-рятувальних висотних робіт. У загоні «Скіф» написала методичний посібник та «Інструкцію з проведення висотних аварійно-рятувальних робіт». Є методики, за якими можна протягом двох місяців навчити рятувальників спеціальним прийомам.

- Надзвичайних ситуацій у роботі виникало чимало. Які з них запам'яталися?
- Мені доводилося брати участь у гасінні лісових пожеж, ліквідації ДТП, розливу брому тощо. Але запам'яталися кілька випадків. У одній з квартир багатоповерхівки молода мати виварювала на газовій плиті пелюшки. На хвильку вона вийшла до сусідки. В цей момент від протягу вхідні двері зачинилися. Гаряча вода залила конфорки, газ почав заповнювати квартиру, де спало немовля. На щастя, сусіди швидко викликали скіфівців. З восьмого поверху я спустилася до квартири потерпілої, перекрила газ, відкрила вікна, відчинила двері. А дитина спала...

Пригадую, як херсонський хлопець, наляканий розмовами про «дідівщину», боявся йти в армію. Юнак добре випив і заліз на 30-метрову трубу котельні. Кричав, що покінчить життя самогубством. Мені з командиром відділення Андрієм Капустіним ціною великих зусиль вдалося спустити призовника на землю.

- Світлано Петрівно, Ви працюєте у чоловічому колективі. Не важко?
- З дитинства я дружила з хлопцями, брала участь і верховодила в їхніх іграх. Так і в «Скіфі». Чоловіки відчувають, що їх розуміють і цінують. У чоловічому колективі приємно працювати, бо є ще справжні лицарі, які професійно виконують роботу, здатні підтримати мої професійні, але жіночі плечі. Важливо, щоб душа відчувала радість єднання з такими, як вона, а тіло допомагало.

До речі, нещодавно команда юніорів-рятувальників Херсонщини, яку мені довірили очолювати, у Всеукраїнських змаганнях «Школа безпеки» посіла третє загальнокомандне місце. В цьому успіху - заслуга тренера Антона Степанова з Комсомольського району, начальника загону «Скіф» Валерія Афанасьєва, працівників обласного центру туризму і краєзнавства, обласних курсів цивільної оборони. Юні рятувальники — наша надійна зміна. Але дуже шкода, що немає серед них дівчат!

- Вашій мужності можна лише позаздрити. А яка Ви в побуті - як жінка і мати?
- Я звичайна заміжня «дама бальзаківського віку». Разом з чоловіком виховуємо доньку Марійку і сина Богданчика. Дочка навчається у Херсонському ліцеї мистецтв, син ходить у дитсадок. Відпрацювавши добу в рятувальному загоні, заступаю на триденну вахту вдома. Клопотів хоч відбавляй. Інколи йдеш на роботу, щоб відпочити від домашніх турбот.

- Чи гордяться діти Вашою професією?
- Для кожної дитини її мати - неповторна, єдина і незвичайна. Діти поки не можуть зрозуміти мою роботу. Вони чекають повернення додому не майстра спорту, інструктора чи рятувальника, а просто матусі.

- Хотілося б полинути думками у майбутнє. Поділіться ними.
- Кажуть, що у 20 років жінка повинна бути гарною, в 30 - чуттєвою, в 40 - багатою, а в 50 - мудрою. Пора й мені здобувати духовне багатство і добробут. Працюватиму рятувальником, скільки вистачить сил, а потім повернуся до дітей. Буду очолювати туристські гуртки або викладатиму в школі «Охорону безпеки життєдіяльності дітей». А ще хочу дочекатися правнука, який із захопленням слухатиме казки-оповідки «бабусі Свєти» про молодість, гори і рятувальний загін.

Олександр Подолян
«Новий день».- 24.10.2002

 

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.