on-line с 20.02.06

Арт-блог

24.09.2020, 11:08

Сентябрь-2020

Сентябрь Слава тебе, поднебесный Радостный краткий покой! Солнечный блеск твой чудесный С нашей играет рекой, С рощей играет багряной, С россыпью ягод в сенях, Словно бы праздник нагрянул На златогривых конях! Радуюсь громкому лаю, Листьям, корове, грачу, И ничего не желаю, И ничего не хочу! И никому не известно То, что, с зимой говоря, В бездне таится небесной Ветер и грусть октября… Николай Рубцов

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 

Новости региона

30.09.2020, 14:57

У Херсоні стартує унікальна ековиставка “Ucan Ukraine”

30.09.2020, 11:29

Створює скульптури із металобрухту. Сергій Демченко.

24.09.2020, 10:13

Херсонський модернізм: пам`ятки всеукраїнського значення

> Туризм, отдых, развлечения > Альпинизм и скалолазание > Краще гір бути можуть лиш гори

Краще гір бути можуть лиш гори
 

Херсонка Світлана Шупер закінчила філологічний факультет Одеського держуніверситету в 1985 році. Але доля склалася так, що педагогом у школі не стала, а керівником туристичних гуртків, методистом станцій юних туристів в Одесі, Києві, Херсоні. І вже п'ятий рік Світлана Петрівна працює рятувальником Херсонського воєнізованого аварійно-рятувального загону «Скіф» — єдина жінка цієї мужньої професії серед споріднених підрозділів України. За цей час побувала більш як на 500 викликах. Рятувала життя людей, потерпілих від пожеж, ДТП, в шахтах ліфтів, у власних квартирах. Тільки цього року з її участю «Скіф» повернув життя 27 городянам. Жінка-рятувальниця навчила, підготувала без відриву від виробництва понад 100 чоловіків для промислового і рятувального альпінізму. Я звернувся до Світлани з низкою запитань.

- Світлано Петрівно, як Ви стали рятувальником?
- Перші кроки робила ще в школі, на Хмельниччині. Охоче займалася легкою атлетикою, лижним спортом, відвідувала гуртки — автомодельний і картингу. Здобула перші розряди з різних видів спорту. Встигала навіть писати вірші та матеріали до районки. На першому курсі Одеського університету захопилася гірським і лижним туризмом. Одержала хорошу фізичну підготовку, а жадобу до мандрів втамовувала спортивними походами по Кольському півострову, Кавказу, Тянь-Шаню, Паміру, Уралу. У складі збірної Одещини зі спортивного туристського багатоборства була чемпіоном та призером республіканських і всесоюзних змагань. Доводилося керувати гірськими походами 4-ї і 5-ї категорій складності. Виконала норматив «Майстер спорту зі спортивного туризму», маю звання «Старший інструктор гірського туризму». А ось звання «Медсестра цивільної оборони» одержала на військовій кафедрі університету. Тож хороша фізична і моральна підготовка, досвід відкрили шлях до професії рятувальника, до «Скіфа».

- Гірські походи - ваше захоплення. Коли вирушаєте у далекі мандри, що для Вас найважче?
- Те, що в колективі з 6-7 чо­ловік перебуваєш 25-30 днів (саме стільки триває складний похід). Тут головне - вміти терпіти і поважати навіть негативні звички, які виявилися у друзів під час походу. Там забуваєш усе непотрібне і дрібне, радієш: ми є! А якщо чесно, то найважче для мене - вставати раненько, готувати на примусі сніданок. Я, замріяна і заспана «сова», ніколи не розуміла ранкових життєрадісних «жайворонків».

Гори - моє захоплення, вони заполонили душу, а друзі, з якими підкорила не один гірський перевал чи вершину, завжди готові віддати мені часточку свого серця. Ми часто збиралися разом, мріяли про нові гірські хребти, довго і терпляче тренувалися. І знову й знову піднімалися у височінь, віддзеркалюючи у гірських снігах свої душі. Вже 22 роки ми дружимо, ходимо зі своїми дітьми у походи до Криму і в Карпати.

- Як Вам вдається у короткий строк навчити степових хлопців «міському альпінізму»?
- Майже 17 років працюю інструктором з гірського туризму. Одержала сертифікат Української асоціації рятувальників на право підготовки спеціалістів з попередження та дії у надзвичайних ситуаціях під час проведення аварійно-рятувальних висотних робіт. У загоні «Скіф» написала методичний посібник та «Інструкцію з проведення висотних аварійно-рятувальних робіт». Є методики, за якими можна протягом двох місяців навчити рятувальників спеціальним прийомам.

- Надзвичайних ситуацій у роботі виникало чимало. Які з них запам'яталися?
- Мені доводилося брати участь у гасінні лісових пожеж, ліквідації ДТП, розливу брому тощо. Але запам'яталися кілька випадків. У одній з квартир багатоповерхівки молода мати виварювала на газовій плиті пелюшки. На хвильку вона вийшла до сусідки. В цей момент від протягу вхідні двері зачинилися. Гаряча вода залила конфорки, газ почав заповнювати квартиру, де спало немовля. На щастя, сусіди швидко викликали скіфівців. З восьмого поверху я спустилася до квартири потерпілої, перекрила газ, відкрила вікна, відчинила двері. А дитина спала...

Пригадую, як херсонський хлопець, наляканий розмовами про «дідівщину», боявся йти в армію. Юнак добре випив і заліз на 30-метрову трубу котельні. Кричав, що покінчить життя самогубством. Мені з командиром відділення Андрієм Капустіним ціною великих зусиль вдалося спустити призовника на землю.

- Світлано Петрівно, Ви працюєте у чоловічому колективі. Не важко?
- З дитинства я дружила з хлопцями, брала участь і верховодила в їхніх іграх. Так і в «Скіфі». Чоловіки відчувають, що їх розуміють і цінують. У чоловічому колективі приємно працювати, бо є ще справжні лицарі, які професійно виконують роботу, здатні підтримати мої професійні, але жіночі плечі. Важливо, щоб душа відчувала радість єднання з такими, як вона, а тіло допомагало.

До речі, нещодавно команда юніорів-рятувальників Херсонщини, яку мені довірили очолювати, у Всеукраїнських змаганнях «Школа безпеки» посіла третє загальнокомандне місце. В цьому успіху - заслуга тренера Антона Степанова з Комсомольського району, начальника загону «Скіф» Валерія Афанасьєва, працівників обласного центру туризму і краєзнавства, обласних курсів цивільної оборони. Юні рятувальники — наша надійна зміна. Але дуже шкода, що немає серед них дівчат!

- Вашій мужності можна лише позаздрити. А яка Ви в побуті - як жінка і мати?
- Я звичайна заміжня «дама бальзаківського віку». Разом з чоловіком виховуємо доньку Марійку і сина Богданчика. Дочка навчається у Херсонському ліцеї мистецтв, син ходить у дитсадок. Відпрацювавши добу в рятувальному загоні, заступаю на триденну вахту вдома. Клопотів хоч відбавляй. Інколи йдеш на роботу, щоб відпочити від домашніх турбот.

- Чи гордяться діти Вашою професією?
- Для кожної дитини її мати - неповторна, єдина і незвичайна. Діти поки не можуть зрозуміти мою роботу. Вони чекають повернення додому не майстра спорту, інструктора чи рятувальника, а просто матусі.

- Хотілося б полинути думками у майбутнє. Поділіться ними.
- Кажуть, що у 20 років жінка повинна бути гарною, в 30 - чуттєвою, в 40 - багатою, а в 50 - мудрою. Пора й мені здобувати духовне багатство і добробут. Працюватиму рятувальником, скільки вистачить сил, а потім повернуся до дітей. Буду очолювати туристські гуртки або викладатиму в школі «Охорону безпеки життєдіяльності дітей». А ще хочу дочекатися правнука, який із захопленням слухатиме казки-оповідки «бабусі Свєти» про молодість, гори і рятувальний загін.

Олександр Подолян
«Новий день».- 24.10.2002

 

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.