on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.06.2019, 09:22

июнь-2019

Червень Червоні барви і зелені, Де червень з фарбами ходив. І літо проситься у жмені – Рясною стиглістю садів. І ластовиння на обличчя, емов метелики, сіда. А літо далі, далі кличе, Де навіть стежка – золота… Володимир Верховень  

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Новости региона

19.06.2019, 09:41

Нічний кінофестиваль в центрі Херсона

10.06.2019, 14:37

«Травнева ніч» у червні

06.06.2019, 11:13

У Херсоні відбудеться прес-конференція організаторів І Херсонського Морського Фестивалю імені Джона Пола Джонса

> Персоналии > Литература > Кичинский Анатолий Иванович > Крещендо болю, спалах гіркоти

Крещендо болю, спалах гіркоти

12.02.2004

«Поезія годує поганенько», - іронічно всміхаються практичні підлітки. Вони мріють «робити життя» з банкірів та бензинових королів, валютних проституток і кримінальних авторитетів. Але може статися, що процвітаючих сьогодні банкірів завтра згадають лише тільки по рядку із вдячністю за сприяння у виданні книги поета Анатолія Кичинського - претендента на отримання Шевченківської премії.

Спочатку було слово. Та слово не діє в болоті сірих буднів. Творчу силу в нього спроможні вдихнути тільки уста справді талановитого літератора. Херсонець Анатолій Кичинський увійшов в українську літературу по праву. На його вірші складають пісні, вони знаходять відгук у душах тисяч цінителів прекрасного.

Перші книги Анатолія Кичинського побачили світ ще в 70-х роках минулого століття, коли поетичним збіркам, не «приправленим» ідеями торжества соціалізму і ленінського вчення, було важкувато торувати шлях до читача. Однак і в ті часи автор не погоджувався на компроміси з цензурою та совістю, відкидаючи будь-яку неправду та фальш. Навколо оспівували громаддя заводів і золоті зірки Героїв Соціалістичної Праці, а голос Кичинського у цій штовханині ремеслених ямбів, хореїв та амфібрахіїв лунав пронизливо-щемно:
«Золота моя жінка, золота мука,
я до неба злітав, я тинявсь, як мана,
я, цілуючи подумки золоті твої руки,
і сміявся, і плакав, як дитина мала».

Втім і назви збірок нашого земляка-херсонця красномовно відтінюють мерехтливі грані його таланту. Послухайте-но - «Землі зелена кров», «Вулиця закоханих дерев», «Жива і скошена тече в мені трава». Органічне розуміння злиття людини з природою, глибока повага до всього сущого й навдивовижу лицарське вшанування Прекрасної Дами надають ліричному герою з творів Анатолія Кичинського шарм, перед яким встояти неможливо. Раніше він ненав'язливо абстрагувався від наміру вже тісного Контакту з темним боком дійсності, вуалюючи його чарівною музикою алітерацій, чеканною ритмікою та досконалістю вірша. Та ось у видавництві «Айлант» вийшла нова книга віршів і поем «Бджола на піску». І прочитавши її, усвідомлюєш: у ліриці Анатолія Кичинського все відчутніше бринять нотки гіркоти, крещендо болю. Звичайно, цей біль - не егоїстичне слововиверження з приводу якихось особистих негараздів. А швидше співпереживання за всіх.

«Гнана та бита, кровію вмита,
віра - жива ще.
Правда - далека. Слову - нелегко.
Вірі - ще важче».
«Свічка у жмені. Дуля в кишені.
Очі - порожні.
Мрії - міражні. Душі - продажні.
Ціни - безбожні».
«Богом увімкнене світло душі
меркне з розлуки.
Дивна хвороба, - додому йдучи,
падають в люки».

Незвична, майже бурлескна «побутовізація» оновленої поетичної лексики в черговій збірці яскравіше віддзеркалює гірке глузування над сучасними реаліями нашої з вами важкої, а часом відразливої «житухи».
«Луплять по горобцях гармати
газетних шпальт.
Депутати оголошують вітрякам
війну.
Шахтарі гамселять касками об
асфальт.
Решта електорату - лобами
в стіну».

«А тим часом дитинство чиєсь -
не мед.
Замість меду у нього -
клей "Момент"-
"Схоже на те, що слово
"менталітет"
в натурі походить від слова
"мент"».
Пройшовши крізь випробування, душа людини очищується. І подолання труднощів - запорука нового світанку. Можливо, найкращі дні ми зустрінемо, саркастично цитуючи Кичинського:
«У той самий тролейбус
двічі сісти неможливо?
Хрін із ним, - говорить Гера, -
нашкребемо на таксі».

Якщо ми навчимося долати випробування з гумором, ми їх переживемо. Життя складається із надбань та втрат, нагадує читачеві поетичний герой Анатолія Кичинського. Але і тоді його творчість залишиться нам такою ж зрозумілою та близькою, як близький нашому співгромадянинові світ поета епохи Відродження Миколи Гусовського. Анатолій Кичинський повернув його нам, інтерпретувавши зрозумілою, сучасною українською «Пісню про зубра» Гусовського. Події, описані в поемі на завершення збірки, відбуваються від нас на «відстані» у чотири віки. Тільки підкреслювана тут думка про тендітність буття є образливе невміння людини досягати згоди з оточуючим світом, не здається такою вже архаїчною. Адже це вміння - цеглинка в основі творення. Як і вся творчість Поета, котрий живе поруч із нами.

Сергій ЯНОВСЬКИЙ
"Гривна" 12.02.2004


 

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.