on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

22.03.2024, 13:15

Книга історій "Плач Херсонщини". Художниця створила ілюстрації використовуючи старослов'янські символи

  Художниця з Херсона Валерія Гуран працювала в Естонії та ...
20.03.2024, 23:16

Сквер на проспекті Незалежності в Херсоні назвали на честь Джона Говарда

  У Херсоні завершилось громадське голосування щодо перейменування ...
20.03.2024, 22:51

Присвятила 50 років свого життя театру. Історія Заслуженої артистки України з Херсона Олександри Тарновської

Заслужена артистка України Олександра Тарновська присвятила 50 років ...

Культурний простір півдня
 

З травня 1994 року у Херсоні функціонує відділення історико-культурних проблем Півдня України Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського Національної Академії наук України. Велику допомогу в організації відділення надало управління культури обласної Ради народних депутатів. І це закономірно, бо мета діяльності відділення збігається з тими цілями і завданнями, що їх покликані виконувати культурно-просвітницькі установи.

Подібні академічні регіональні центри не раз уже створювалися в Україні, але в скрутних економічних умовах їх вік був інколи недовгий. Але там, де місцева влада була зацікавлена у наукових розробках, наукові установи не тільки плідно працювали, а й розросталися. Так, у Львові зі скромного відділення ІМФЕ НАН виріс Львівський інститут народознавства. Можливо, саме життя проводить відповідну селекцію: виживають ті академічні установи, які ближче стоять до живого буття, органічно відбивають проблеми своїх регіонів.

Настав час регіональних досліджень — до такої думки прийшли вчені не тільки України, Росії, Білорусі, а й Польщі, Італії, США, інших країн. Об'єднана Європа та роз'єднаний колишній Союз однаково зацікавлені у висвітленні етнічної самоцінності кожної культури. І це симптоматично, бо незважаючи на економічні труднощі, воєнні конфлікти, людство не полишає надії ствердити хоча б у майбутньому пріоритет людської душі, людської особистості. Єдність індивідуальностей — це ідеал, до якого через небачені успіхи і фатальні помилки прямувала наша цивілізація.

Поліетнічний південноукраїнський регіон, до якого належить і Херсонська область, завжди був місцем історичних, експериментів — як за часів греко-римської колонізації, так і за часів протистояння Російської імперії та Оттоманської Порти. Тут завжди відбувалися процеси, які чимось нагадують американський «котел націй», тільки американці здобули
з своєї історії пропагандистський міф, що підтримує «американську мрію», а ми бачимо у своєму місті тільки тривіальну «столицю помідорів» і цікавимося хіба що стріляниною на вулицях.

Тим часом у райцентрах і селах доживають вік бабусі та дідусі, за якими — вікові традиції, не тільки сімейні, а й національні. Підтримати ці традиції, не дати їм зникнути остаточно, передати наступним поколінням — справа термінова, бо ми ризикуємо додати до комплексів «совків», «національно несвідомих», «жебраків», «жлобів» ще й комплекс «манкуртів», або жителів прерій, що марно хочуть бути індіанцями. Процес, як кажуть, пішов. Коли на одному з наукових зібрань у Києві я розповідала про шведів, які живуть у Зміївці Бериславського району, один з відомих фахівців здивувався: «Шведи, які шведи? За переписом 1989 року шведів на Україні немає». Це можна було б сприйняти як жарт, якби не посада поважного етнолога.

Зміївка ж, яка об'єднує зараз колишні поселення шведів, німців-католиків, німців-лютеран, доповнені українськими та російськими поселеннями,— унікальний приклад збереження традицій і культурної взаємодії. Про діяльність таких лідерів шведської спільноти як Еміль Нурберт, знають не тільки в нашій області, а й у далекій Швеції, звідки щороку приїздить до Зміївки пастор, щоб відслужити відправу у відбудованій церкві — колишній шведській кирсі.

Церкву відбудовували всією громадою, збирали кошти, священик Української православної церкви отець Олександр Квітка налагодив електропостачання, переселенці з Дрогобицько" області — колишні греко-католики — принесли до церкви ікони, панікадило, скульптурне зображення Діви Марії. У церкві проходять і православні, і лютеранські служби. Жителями Зміївки вона сприймається як своєрідний символ співіснування культур. Завдання дослідника — розібратися, де витоки цієї взаємодії. Відповідь — у розповідях старожилів та історичних свідоцтвах.

Перші шведські поселенці з'явилися на берегах Дніпра після того, як 1782 року Катерина ІІ виселила шведів з балтійського острова Даго. Нові умови життя докорінно відрізнялися від звичних, нащадки вікінгів почали обробляти таврійські чорноземи, Старошведське поселення (Шведендорф) не стало таким заможним, як сусідні німецькі колонії, але, за свідченнями земських статистиків, господарства тут були міцні. І коли після всіх революцій 1929 року з'явилася можливість замість колгоспу виїхати до Швеції, більшість поселенців так і зробила.

Але через чотири роки половина їх повернулася. На запитання, що ж не влаштовувало їх на історичній батьківщині, ті, хто пам'ятають цю історію, відповідають: земля. Кам'янисті шведські лани мало нагадували чорнозем. Більше того, на дніпровському березі залишився ДІМ, це була не просто садиба, а уособлення Всесвіту, свого, рідного бачення світу, яке за кілька поколінь сформувалося під впливом географічного середовища.
Модель світу відбивалася у мові, у фольклорі. Зміївські шведи зберігають старошведський діалект і, як свідчить аташе з культури, науки, інформації Посольства Швеції в Україні пані Сольвейг Халлквіст, співають релігійні гімни, які в метрополії вже давно не побутують. Таким чином, відбувається консервація культури «діаспори», але вибіркова консервація: костюм, наприклад, особливо чоловічий, пристосовувався до місцевих умов.

Еміль Нурберт з іронією оповідав, як заради етнографізму на конкурсі художньої самодіяльності в Одесі шведський ансамбль і його «вирядили» у короткі штани з білими гетрами: «Тут так ніхто не ходив. Такий одяг я побачив вперше, як сім'я виїхала до Швеції», Деталь, але як прикро, що наші культпрацівники не помічають таких, деталей. Саме вони можуть розкрити діалектику консервативності та відкритості етнічної культури, допомогти оцінити ступінь «пасіонарності» етносу.
Термін «пасіонарність» запропонував до широкого вжитку російський етнолог Л. М. Гумільов, який розглядав історію народів у значних історичних перспективах. Якщо його концепцію вживати безапеляційно, то кожна з етнічних груп Херсонщини і в цілому — Півдня України — переживає стадію «тихого жевріння». Та чи не злетом пасіонарності можна пояснити відбудову Зміївської церкви, зберігання традицій в умовах, коли для етносу, як і для окремої людини, виживання — вже героїзм?

Трагічною і разом з тим оптимістичною була розповідь Емми Мальмас про свою тяжку долю, про колгоспи, сталінські репресії, про те, як німецькі окупанти вивезли шведських жителів села на примусові роботи до Німеччини, а після повернення ті ж самі шведи опинилися у Сибіру, історія життя цієї жінки — це історія вічного повернення до СВОЄЇ землі, до СВОГО дому. Чи не в цьому її героїчність?
У порівнянні зі зміївськими шведами, які мають цілий реєстр репресованих, грекам, що нині живуть у Скадовську, пощастило: сім'ю Антоніаді та Сулукіді майже обминули арешти. Предки їхні переїхали свого часу до Євпаторії з Тріполі, рятуючись від турецьких переслідувані». Вони займалися звичною морською справою, організували народний театр, де йшла грецька класика (до речі, фінансово театр підтримували караїми, євреї, росіяни).

Душа сім'ї — Наталія Антоніаді — емоційно розповідає про часи своєї молодості. Вона передала свій хист до пісні і танцю донькам, і це, незважаючи на слабке знання рідної мови, допомагає їм почувати себе гречанками. Багато важить для збереження національної самосвідомості й обряд, наприклад, весільний. Не остання роль відводиться соціуму — сімейні стосунки, правила поведінки молоді, місце жінки — все це є традиційним.
І як не парадоксально, у Скадовську ми теж побачили «відбудову» — один з онуків бабусі Нати виклав червоною цеглою на стіні типового двоповерхового будинку стилізовані літери - ініціали сім’ї, що сприймаються як грецький орнамент.

ОРНАМЕНТИ та прикладне мистецтво загалом — ефективний засіб збереження та передачі традицій Пісня та вишивка у поєднанні з живою пам'яттю про обряди та звичаї допомагає існувати, не втрачаючи свого обличчя, невеликій групі «полтавців» у Дар'ївці Білозерського району. Вони опинилися тут вже у 1950-х роках, після затоплення рідних сіл Кременчуцьким водосховищем, вони мають нетипову для нашого степу манеру співу і репертуар, зберегли одяг—«керсетки», які ще донедавна одягали на свята.
Дуже активно, з елементами змагання, тут вишивають. Але симптоматично — на Полтавщині ці самі жінки вишивали, використовуючи тільки чорний та червоний кольори, на Херсонщині ж значно розширили палітру. Пояснення: «Тут ниток більше», — не може задовольнити, особливо, коли бачиш, як розпускаються старі вовняні речі, бо нитки зараз і дефіцитні, і недешеві.

На наш погляд, знову мають місце взаємовпливи, Південноукраїнські вишивання завжди були різнобарвними. В них таким чином відбивалося місцеве бачення світу, хоча йшло все це у рамках однієї великої національної традиції. Наприклад, грецькі вишивки на весільних рушниках — монохромні, а німецькі мають зовсім інше орнаментальне вирішення.
Є МОВИ культури, І є діалекти культури. Всі вони складають одну поліфонічну — поліетнічну — симфонію. Розібратися в ній, зафіксувати, пояснити — завдання не одного року.

У цій статті наведено приклади формування культурного простору Херсонщини за матеріалами лише трьох експедицій, які було проведено майже на голому ентузіазмі. У планах відділення історико-культурних проблем Півдня України — поетапний опис регіону, аналіз слов'янських, романо-германських, грецьких, кримсько-татарських етнічних надбань, збір матеріалів за програмами Українського Біографічного Словника для видання «Видатні діячі культури Півдня України»; Розробляються проекти створення серії відеофільмів з історії культури регіону, соціокультурного вивчення традицій Херсонщини.

Ефективна робота Відділення неможлива без підтримки і співробітництва з управлінням культури, обласним Центром відродження національної культури (перший результат — спільна експедиція до Скадовська з використанням відеокамери), з педагогічним інститутом, де ведеться розробка наукової теми «Поліетнічна культура Півдня України», проводяться фольклорно-краєзнавчі практики.Впровадження результатів досліджень у життя проходить у вигляді семінарів для вчителів і культпрацівників, розробок з народознавства для вузів та шкіл: наприклад, активно йде народознавча робота у школі-ліцеї № 52.

Нагальна потреба — поширити цю роботу по всіх районах області. Будемо раді творчим контактам з відділами культури та освіти, школами, клубами, окремими краєзнавцями, керівниками фольклор., них колективі», з національно-культурними та релігійними товариствами. До речі, за допомогою кримсько-татарського фонду «Крим» та СП «РЕД» вже вийшла з друку перша систематична збірка документів та матеріалів про діяльність кримсько-татарського просвітителя Ісмаїла Гагринського, підготовлена співробітником відділення В. Ю. Ганкевичем. Відділення планує публікації як суто наукового, так і просвітницького напрямку. Залишається тільки додати: зробити наш простір дійсно культурним ми зможемо тільки самі, об'єднавши наші зусилля.

Адреса відділення: 325000, м. Херсон, проспект Ушакова, 16, к. 9,

Г. Чумаченко,
керівник відділення історико-культурних проблем Півдня України ІМФН імені М. Т. Рильського НАН Україні, доктор філологічних наук, професор.
"Надніпрянська правда" 31.01.1995 р.

 

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.