on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Новини регіону

21.04.2024, 13:26

"Я не знав, що робити, як виживати, де діставати харчі", - режисер херсонського театру Сергій Павлюк

  Режисер Херсонського музично-драматичного театру імені Миколи ...
21.04.2024, 13:18

Показ мод Квіти вільної України відбувся у Херсоні

  В одному з херсонських укриттів відбувся показ мод. Херсонцям ...
21.04.2024, 13:15

Голова правління виноробні «Князя Трубецького» підозрюється у співпраці з окупантами

  Голова правління виноробні «Князя Трубецького», ...
> Теми > КУЛЬТУРОЛОГІЯ > Історія культури і краєзнавство > Таврія XX століття > Олешки достойні градоначальників такого рівня

 

Олешки достойні градоначальників такого рівня

Сім’я Панкєєвих свого часу справила величезний вплив на розвиток міста Олешки і Дніпровського повіту в цілому. На жаль, наші знання про цю сім’ю дуже скромні. Чому так, пояснення просте. Панкєєви належать до «клятого минулого», яке т. зв. «революційні маси», які завжди і у всьому (на їх погляд) були і залишаються праві, вкинули в топку історії, викинули на смітник. В результаті вирішення завдання «Мы старый мир разрушим до основанья, а затем...» звелось до розрушення історичної пам’яті. І не більше. Бо історію, як відомо, можна переписати (що ми постійно успішно робимо), але її не можна змінити, бо вона вже відбулась. Можна приректи на забуття героїв минулого і призначити нових, але це все одно нічого не змінить, бо від минулого ми нікуди не втечемо - без нього не буде нас. А без нас не буде майбутнього. Бо й ми такі самі - хто більшою мірою, хто меншою, але є й залишаємось творцями історичного процесу, і такі реалії треба сприймати такими, якими вони є.

Тому не осуджуючи т. зв. «революційні маси», а, одержавши можливість, просто заглянемо у наше минуле. Воно того варте. І в цьому минулому - окремі штрихи до портрета Панкєєвих. Загалом більшою мірою (через містечковий, він же квасний патріотизм) нас цікавить Микола Матвійович Панкєєв. Те, що нам вдалось знайти з допомогою дослідника життя «одеських Панкєєвих» Сергія Кота, подаємо тут. Друкуємо з надією, що, можливо, сучасним Панкєєвим, розкиданим по світах, колись потрапить до рук наша газета, й вони переконаються в тому, що їхні пращури на Батьківщині не забуті. А це важливо як для них, так і для нас.

(У дужках зауважимо, що дослідження Сергія Кота подаємо мовою оригіналу).

Отже:

Николай Матвеевич Панкеев
Брат владельца имения в Васильевке* и дома на Маразлиевской** Николай Матвеевич Панкеев был интересной личностью. Первоначальное образование он получил в Одессе, где окончил Одесское Коммерческое училище. Позднее учился в Рижском Политехникуме, выучился на агронома. Но позднее он первый раз круто сменил свои приоритеты в жизни, решив пойти по военной части, для чего выдержал экзамен в Михайловском Артиллерийском училище. Окончив Училище, поступил на действительную военную службу, где дослужился до звания поручика артиллерии. С этим чином он вышел в отставку и снова изменил свои приоритеты, на этот раз уже до конца дней своих - Николай Матвеевич целиком отдался общественному служению и политической деятельности. Видимо, у него остались владения отца братьев Панкеевых, Матвея в районе Каховки - например, мельница, оцененная аж в сто тысяч рублей, или лесопильный завод. Именно там он и развернул свою деятельность, став членом Днепровской Уездной Земской Управы, гласным Городской думы в Алешках - пригорода Херсона, а вскоре и городским головой города Алешки. Кроме того, был участковым мировым судьей, а с 1884 - почетным мировым судьей. После учреждения Государственной Думы он ушел в политику, став членом партии кадетов. Николай Матвеевич избирался от Таврической губернии в Третью и Четвертую Думы, где состоял вплоть до революции. В Думе он наряду с прочим, был членом комиссий по торговле и промышленности и по местному самоуправлению. С образованием Прогрессивного блока стал его членом, принимал участие в событиях февраля 1917 года, участвовал в Государственном Совещании и Предпарламенте. Личный дворянин***.

*Васильевка - ныне село Беляевского района Одесской области.

Сначала село Васильевка принадлежало генерал-майору Василию Петровичу Дубецкому. Позже наследники Дубецкого продали родительское имение и последними владельцами дворца, перед переворотом 1917 года, были Панкеевы. А здесь начинается самое интересное... Каховка на берегах Днепра - не что иное, как имение Константина Матвеевича Панкеева, Алешковского купца, сколотившего достаточное состояние и решившего перебраться в процветавшую тогда Одессу. Его брат, Николай Матвеевич Панкеев, еще больше уходит в политику, становясь депутатом уже Государственной Думы.

** Улица в Одессе.

***Личный дворянин - сословное звание в России. По Табели о рангах (1722) давалось лицам недворянского происхождения.

Така ось велика, наповнена значними подіями історія життя цієї, судячи навіть із коротенького резюме, людини-державотворця. У повітових Олешках Микола Матвійович у зрілому віці перебував на перших ролях. А в той час бути обраним суддею, гласним Міської думи, а тим більше міським головою повітового міста - це дуже високе визнання заслуг перед громадою дійсно заслуженої людини. Кого попало на жоден із вище названих постів громада просто не допустила б із поваги як до посади, так і до претендента на неї і до самої себе.

Зараз, коли йде перейменування вулиць, нинішнім міським властям не зайве б повернутись обличчям до історії, й згадати про Панкєєвих. У першу чергу до Миколи Матвійовича, оскільки про його дружину, Віру Іванівну, щиру благодійницю, наша газета писала багато. Широка розповідь Петра Прядки про неї опублікована у краєзнавчому нарисі «Край південний - Олешшя». Можемо сміливо припуститись думки, що без участі Віри Іванівни, можливо, й не відбувся б драматург світового рівня Микола Гурович Куліш. А от про її чоловіка, Миколу Матвійовича, і про його рідню у такому плані ми зараз згадуємо вперше.

Оскільки в долі М. М. Панкєєва у плані особистого життя не все зрозуміло, автор дослідження Сергій Кот подає дві версії, які йому вдалось роздобути.

Першу версію озвучила Тетяна Тельник, яка проживає у Німеччині:

«Я пытаюсь как-то раскопать нашу семейную историю. Николай Панкеев, тот что в политику подался, был женат на известной оперной певице Клямжинской А. С. (Александра Сильверстовна - С. К.), которая с детьми эммигрировала в Италию и еще долго выступала в Милане, в Васильевке осталась дочь - моя бабушка Евгения, которая вышла замуж за Тельника Порфирия, и от них произошло трое детей, которых уже нет. Я была в Вене и не знала, что Серж Панкеев там похоронен... Фотографии почти всех членов семьи сохранились. До нас дошли какие-то отрывки истории нашей семьи, потому что деда нашего и его семью репрессировали в 37-м году. Отец мой всегда не охотник был что-либо рассказывать, если история Сергея и его отца как-то более или менее ясны, то дальнейшая судьба Николая и его семьи после революции и эммиграции не совсем ясна, хотя по рассказам тети после войны приходили письма из Италии, естественно, это скрывалось, а я пыталась в Риме найти следы даже через журналиста из Ватикана и через военное ведомство, потому что сын Николая Панкеева был военным летчиком и погиб в Алжире (Абиссинии). Судьба семьи, оставшейся в России, сложилась трагично, я уже сказала, что наш дед был расстрелян, не знаю, то ли за то что был белым офицером, или за то что был с Тухачевским, или по доносу...».

Совсем другая версия сопровождается иллюстрациями и предоставлена другим потомком Николая Матвеевича Панкеева, Александром Лофиченко:

«Панкеев Михаил Николаевич в первую Мировую войну воевал с немцами в Европе, после 1917-го оказался во Франции, и во вторую Мировую войну воевал с ними в Алжире, но не погиб, а потом жил в Париже. В Абиссинии (Эфиопии) он не был».

Поскольку и Татьяна Тельник, и Александр Лофиченко - оба потомки Николая Матвеевича Панкеева, я не могу считать чью-либо версию правильной или неправильной, а считаю нужным выложить их обе и искать дальше. Из официальной биографии депутата Государственной Думы Николая Матвеевича Панкеева известно только, что он был женат и имел шестерых детей. В обеих версиях потомков мне более всего интересно, кто же был супругой Николая Матвеевича - певица Клямжинская или Вера Ивановна, фамилия (дівоча. - «ВО») которой неизвестна. Если судить по известной биографии Александры Селивестровны Клямжинской (урожденной Ядвиги Шуминской), то она была замужем дважды - первым мужем был соотвественно Клямжинский, а вторым мужем был некий господин Штромфельд. В таком случае она не могла быть замужем за Панкеевым. Но какая-то связь с семьей Панкеевых у Клямжинской была, ведь семейные предания не могли возникнуть на пустом месте...

В 1901 году «Алешковский 2-й гильдии купец Константин Матвеев Панкеев предоставленными актами доказал право на Потомственное почетное гражданство, то возводя оного Константина Матвеева Панкеева с его женою Александрой Семеновой и детьми Сергеем и Анною в состояние Почетных граждан, Всемилостливейше повелеваем пользоваться как ему, так и его потомству всеми правами и преимуществами» —подписано: Николай II.

Примітки «ВО».

У Державній Думі III скликання Таврійську губернію представляли 6 депутататів: Гапьвас Генріх Генріхович, Захаров Зіновій Данилович, Мурзаєв Мелкон Калутсович, Муфтій-Заде Ісмаїл Мурза, Панкєєв Микола Матвійович, Фальц-Фейн Володимир Едуардович.

У Державній Думі IV скликання також 6 депутатів: Бур’янов, Вінберг, Крим С. С., Лащухін, Панкєєв, Шредер.

Борис Прищепа

("ВО" №№ 5-6, 14 січня 2016 р.)

Джерело інформації: «Вісник Олешшя». - №№ 63-64 (11745-46).- 12.08.2021.- стр.6

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.