on-line с 20.02.06

Арт-блог

03.11.2020, 10:46

Ноябрь-2020

Мне мил ноябрь - предшественник зимы, Хоть самодур и нравом переменчив, С дождём и снегом, властью ранней тьмы, При свете фонарей почти застенчив... Люблю туманы, хруст подстывших луж, Незрячесть к лицам, дом с горячим чаем Ноябрь суров и сентиментам чужд, Скуп на цвета... Но так порой отчаян! Вдруг впустит солнце. И оно, спеша, День рассветит, раскрасит, отогреет... Весна - и только. Вот тогда Душа Вся встрепенётся и ...зазеленеет Алла Мироненко

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Новости региона

17.11.2020, 10:30

«Морський» мурал створили херсонські художники

10.11.2020, 16:10

«Кіноджем-2020»: нагородження переможців фестивалю

09.11.2020, 09:42

Фільм відеостудії Гончарівки став призером Фестивалю живого кіно

Лялькарський світ душі Майстра

Лялькар - це людина, у якої два життя. Одним життям живе актор, а іншим - його лялька, а ось душа - вона одна на двох. Душа відчуває все - і радість, і біль, і успіхи, і втрати - все за двох, і тому у цієї душі вдвічі більше благородства... Саме така душа у Лялькаря, у Майстра - Заслуженого артиста Російської Федерації, Тадеуша Мечиславовича Варжало...

До Херсонського обласного театру ляльок (ХОТЛ) Тадеуш Мечиславович прийшов у 1979 році. Перед тим відбулася його «випадкова!», але знакова зустріч, у Брянську, з його другом А. Сахаровим, який у той час був режисером ХОТЛ і запросив Майстра у наш театр. З того часу, ким тільки пан Тадеуш не працював: актором, головним режисером, режисером-постановником, художником, а після виходу на пенсію - провідним конструктором ляльок.
Сьогодні його доробок - це півтисячі ляльок, сотні вистав, десятки винаходів. У руках Майстра оживає все: палиця стає раптом диким звіром, стовбур дерева - обличчям божества, і всі вони проживають свої, окремі життя. І це, не говорячи про те, що пан Тадеуш створює красу ледь не з повітря, створює шедеври навіть з того, що іншим здасться шматком непотребу.

А все почалось майже 90 років тому у селі Солотвинь, Житомирської області, саме там народився Тадеуш. Сам лялькар своє дитинство пам'ятає дуже яскраво: «Я був потворою, хворів туберкульозом, найтяжчою формою дистрофії. Уявіть собі дитину зовсім без грудної клітини... Лікарі казали, що мені потрібна жорстка дієта, а батько якось дав мені ковбаси. Мати кричала, що він вбиває дитину, а мені - нічого. Тоді батько ще дав один шматок, а тоді ще, і мені нічого! Так і почав іти на одужання...»

Саме на дитячі роки і юність Майстра припав голодомор, а потім і війна. Усі страшні події того часу Тадеуш Мечиславович згадує з гумором, розповідає багато кумедних історій. Каже, що не може забути лиш одне - смерть батька: «Він був таким активним, умів майже все. Постійно щось робив, освоїв величезну кількість професій. Пам'ятаю, батько часто виступав на мітингах, і якось я вийшов на трибуну з ним. Ще малий, я вже взяв слово і теж звернувся до людей. А все тому, що хотів брати приклад з батька. А потім...

Потім батька визнали ворогом народу, і, поки він був у відпустці, звільнили. Нікого не звільняли у відпустці, а його звільнили... Ми переїхали до Троїцька, там він мав працювати. Але... не встигли навіть речі всі розпакувати, як його забрали, Мати отримала повідомлення, що треба йому передати теплі речі, а коли прийшла, сказали, що його вже повезли. А насправді на той час вже розстріляли... Згодом його виправдали, повернули ім'я, так би мовити, але ж батька мені це не повернуло... Цього я й не можу їм простити...»

Хоч і без батька, сім'ї - все одно треба було на щось жити. Старший брат Тадеуша пішов зі школи і влаштувався на роботу. Юнак вирішив не відставати, і теж знайшов собі підробіток. Перше відповідальне завдання було - перегнати худобу до заготівельної контори. І саме пастухом він розпочав свою трудову діяльність. Згодом допомагав кіномеханіку у місцевому клубі. «Допомагав перемотувати плівку, а сам тим часом міг безкоштовно дивитись кіно, - розповідає пан Тадеуш. - Отримував зарплату - 97 рублів, величезні гроші! Тоді запросили мене в облкінофікацію...».

А потім була війна... У 1941 році Варжало був мобілізований НКО на будівництво залізниць і метрополітенів у містах Ульяновськ, Сизрань та інших. Але й там його вмінням знайшли застосування. «Поки чекав, що заберуть на війну, крутив фільми в радгоспі «Красноармеец», потім став перукарем, стриг солдат. А тоді прийшла повістка, - згадує Тадеуш Мечиславович. - Призначили мене командиром відділення, і пішли ми... Спочатку направлялись в Старобельськ, а тоді йшли до Черткова. Пам'ятаю, як дістались до тилу, а там все нормально - багато людей, світло всюди ввімкнене, там немає війни... Так дивно було».
У 1946 році за запитом обласного відділу культури Тадеуша Мечиславовича направили в Омський театр ляльок, в якому він працював до 1972 року. Цей період свого життя він згадує з надзвичайним теплом. Та й там, в Омську лялькаря не забувають, каже, що телефонують, допомагають.

А тоді, 65 років тому, він прийшов до театру, не знаючи нічого про мистецтво лялькарства.
- Вперше театр я побачив ще до війни, це був Луганський театр, - згадує Тадеуш Варжало. - Я тоді ще звернув увагу на ширму, на її побудову. А потім мені це пригодилось вже в Омську. Там оснащення театру було мізерним, я мав щось майструвати, додавати, щоб глядачеві знову і знову хотілося приходити до нас. Скажімо, коли під час вистави змінювали декорації завіса закривалась, і публіка, звичайно, обурювалась, адже ніякої дії на сцені не було. Щоб відвернути увагу глядачів, я придумав дистанційну світлоустановку: поки завіса залишалась закритою, різнокольорові фільтри «самі по собі» крутилися, захоплюючи глядачів різними варіаціями, і вони були в захваті!

Також з кінооператорської апаратури я сконструював «музичний центр»: зараз він виглядає смішно, але на той час це був справжній винахід! А одного разу під час підготовки казки «Кіт у чоботях», як тоді казали, «втекли» два актори - вони збиралися бути драматичними акторами. І за відсутністю інших варіантів мене терміново ввели в спектакль. Лялька у мене практично відразу «пішла» - напевно, у пригоді досвід моїх шкільних пустощів, бажання викликати в оточуючих емоції... Так почалося моє життя на сцені театру ляльок...».
В 1979 році Тадеуш Мечиславович прийшов у Херсонський театр ляльок. На той час він вже був заслуженим артистом Російської Федерації, а знав і вмів стільки, що важко все й перечислити. Сьогодні він - жива легенда театру, майже все, чим сьогодні пишається театр - справа і його рук.

Але те, якою сьогодні насправді є херсонська «Лялька» - без сумніву, справа рук саме Тадеуша Мечиславовича. Усе, з чим сьогодні працює театр і чим по праву пишається - плід безустанної праці та безмежної фантазії Великого Лялькаря-Майстра. Фестивалі, нагороди, відзнаки і здобутки, так чи інакше - заслуга і пана Тадеуша.
Тут він працював до 2005 року. І якби не перенесені операції, він подарував би дітлахам ще десятки вистав і сотні ляльок. Але, сьогодні, Тадеуш Мечиславович прикутий до інвалідного візка, вже з десяток років знаменитий лялькар не має змоги навіть вийти з квартири.

Чомусь так склалося, що у більшості пострадянських країн про тих, хто колись дарував людям радість і сміх, чи то зі сцени, чи то з екранів телевізорів, згодом забувають. Але... Забувають там, на верхівці. А глядач ніколи не забуде емоцій, які колись подарував йому Митець. Усі, кому довелось хоч раз поспілкуватись з Тадеушем, назавжди стають його друзями.
Знаменитий лялькар, незважаючи на недугу, продовжує дарувати радість оточуючим. У його дружини, Олександри, є ціла колекція прикрас, зроблених Тадеушем. Надзвичайно красиві речі він створює з «підручних» матеріалів, втілені задуми та ідеї насправді вражають.

Наприклад, ті ж прикраси - для їх створення він використовує кісточки фруктів, шишечки, мушлі. В одній із кімнат своєї квартири Тадеуш Мечиславович вже давно облаштував справжню майстерню, у якій і створює свої шедеври. А ще у квартирі є кімната-музей, де пані Олександра збирає свічники і вази, які робить пан Тадеуш. Там є ціла виставка статуеток з дерева, кожна з яких унікальна...
Найбільше дивує те, звідки ця людина бере життєві сили? Адже, пройшовши через роки голодомору, лихоліття Великої Вітчизняної, переживши втрату близьких, навіть у Інвалідному візку Тадеуш Мечиславович зберігає бадьорість духу. І це не просто пафосні слова, він насправді доброзичливий, щирий. Постійно посміхається і намагається розсмішити того, з ким спілкується. Про себе каже, що він - «кривляка».

Хоча насправді він - надзвичайно любить життя, у нього невичерпний гумор і нескінченні ідеї та творчі задуми! Майстер і сьогодні продовжує бути творцем Чарівного!
Без сумніву, саме з таких Людей, як Тадеуш Варжало, слід брати приклад, приклад - стійкості і витривалості, віри у себе і у своїх близьких, приклад любові до життя... Довгих років творчого життя Вам, Майстре!!!

“Акценти”.- №38 (240).- 05.10.2011.- стр.8

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.