on-line с 20.02.06

Арт-блог

02.01.2020, 09:07

Январь 2020

Сухое левантинское лицо, упрятанное оспинками в бачки, когда он ищет сигарету в пачке, на безымянном тусклое кольцо внезапно преломляет двести ватт, и мой хрусталик вспышки не выносит; я жмурюсь - и тогда он произносит, глотая дым при этом, "виноват". Январь в Крыму. На черноморский брег зима приходит как бы для забавы: не в состояньи удержаться снег на лезвиях и остриях атавы. Пустуют ресторации. Дымят ихтиозавры грязные на рейде, и прелых лавров слышен аромат. "Налить вам этой мерзости?" "Налейте". Итак - улыбка, сумерки, графин. Вдали буфетчик, стискивая руки, дает круги, как молодой дельфин вокруг хамсой заполненной фелюги. Квадрат окна. В горшках - желтофиоль. Снежинки, проносящиеся мимо... Остановись, мгновенье! Ты не столь прекрасно, сколько ты неповторимо. И.Бродский  

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Новости региона

20.01.2020, 14:30

Будинок Поліни Райко може отримати статус пам’ятки культури місцевого значення

17.01.2020, 10:18

В херсонском музее покажут классику «украинского поэтического кино»

Фото с сайта Национального центра Александра Довженко. Кадр из фильма ...
23.12.2019, 14:59

Перша фотовиставка в новому просторі

Метелики на снігу

Досвідчений альпініст Ігор Безродний, якому доводилося ховати своїх загиблих товаришів, розповів «УМ», чому, навіть попри численні небезпеки, його так тягне в гори

«Підкорення вершини можна порівняти тільки з шаленим оргазмом: це таке моральне задоволення, що душа співає, як пташка на долонях у Бога!» - так несподівано охарактеризував своє хобі херсонський альпініст із 25-річним стажем Ігор Безродний. Він не раз відчував на собі сувору вдачу Кавказьких гір, Ельбрусу, Паміру та Криму. Ігор Олександрович каже, що зацікавив його цим екстремальним видом спорту друг дитинства. В ті часи грошей на екіпіровку катастрофічно не вистачало. Все доводилося робити самим, починаючи від спецобладнання та закінчуючи одягом... Колектив підібрати так само було складно: люди приходили, спостерігали за тренуваннями. Але багато хто розумів, що не під силу буде перенести важкі навантаження. І лише одиниці з часом ставали перевіреними членами єдиної команди.

Гори перевірять, яка ти людина
Ігор Безродний добре засвоїв, що саме похід у гори допомогає людині перевірити себе та загартувати характер. Найкрутішими для нього стали кавказькі вершини Шхара, Крумкол-6а, Кюкюртлю-6б, північно-західний відріг Ельбрусу. Там стіни заввишки 1200 метрів, стрімкі скелі на всьому маршруті, які до того ж мають негативний ухил. Ночувати можна тільки на платформах - своєрідних гамаках із дюралевих трубок, які кріпляться до стрімкої скелі. У команди з чотирьох осіб - дві платформи. По шляху проходження їх по кілька разів доводиться переносити нагору. Перша двійка альпіністів прокладає маршрут, а друга, так звана «допоміжна двійка», тим часом виконує іншу роботу: розтоплює сніг, переносить табір, готує їжу...

Не один раз на пам'яті бувалого альпініста були такі випадки, коли залишалося хіба що Богу молотися. Ігор Безродний згадує крутий схил Крумкол-6а. Це було на чемпіонаті Росії. «Передня двійка» зірвала мотузкою величезний камінь, який пролетів повз людей, обдавши крихтами дрібного щебеню. Ігор працював на стіні і тут почув, як напарник кричить: «Ігорю, каміння!» У цей час на нього полетів цілий град величезних каменюк. Вони повибивали ще більші брили. Почався страшний обвал.

- Вчепився за скелю, голову притиснув, - згадує ту неприємну історію Ігор. - Дивлюся, камінь завбільшки з телевізор летить прямісінько на ще одного мого напарника. Я бачу його зверху, як маленьку цятку. Камінь таки потрапляє в нього, той заметався на мотузці, а потім... безпорадно обвис. Усі ми злякалися. Поруч був наш лікар. Кажу йому: «Все, Саша убився...» Спустилися ми до хлопця, а він... розгублено посміхається тремтячими губами: «Все нормально». Як виявилося, смерть пройшла повз нього за кількасантиметрів - величезний камінь наче язиком злизав з його спини рюкзак. Лише обривки лямок залишилися...

Альпініст повинен уміти все!
За словами херсонського альпініста, людина, що збирається підкорювати гори, повинна потроху вміти все. Й обов'язково - мати так зване «шосте» чуття: тут скелі не надійні, тут камінь «живий», тут лід тонкий, а тут може бути обвал чи схід лавини. Адже як буває: виходиш в горах на рівну місцевість, думаєш, от який майданчик чудовий, можна і відпочити на ньому. Ставиш намет. А цей майданчик виявляється і не майданчиком зовсім, а вибоїною, по якій постійно сходить зверху каміння. «У нас бувало таке, і не раз », - каже досвідчений альпініст.

За словами Ігоря Безродного, гори - це суворе випробування для людини. Саме тому на Єльбрусі, та й в інших «крутих» горах, є свої меморіали пам'яті про тих людей, які загинули під час сходження на вершину. Доводилося ховати друзів й Ігореві. Так, два роки тому загинув його хороший товариш та земляк Дмитро Кірсанов. Разом із напарником він поставив намет у льодовій тріщині. А там лавини сходять постійно, вітер скажений, температура мінус сорок. Доводиться закопуватися - чим глибше в лід, тим тепліше, їм залишалося зовсім не багато до підйому на вершину. У наметі тоді заночували двоє хлопців - Олексій і Дмитро. Увечері вони вийшли на зв'язок, сказали, що на місці. О першій годині ночі альпіністи почули страшенний гуркіт: льодовий обвал перерубав намет навпіл. Олексій відбувся легким переляком, а ось на місці, де спав Діма, - брила льоду і лише шматочок його спальника стирчить... Ось як воно буває: дві людини лежали пліч-о-пліч у тому нещасливому наметі, а доля розпорядилася по-своєму ...

Напарник має... боятися
За словами Ігоря Безродного, найбільшу небезпеку для людини в горах може скласти саме відчуття повної відсутності остороги:
- Я боюся безстрашних людей. Страх - це почуття, яке попереджає людину про небезпеку. Людина, яка «рве» вперед напролом, часто не може реально оцінити ситуацію та прорахувати свої сили. Це означає, що вона працює на межі зриву і в будь-який момент може статися непоправне. У горах же доводиться відповідати ще й за тих людей, які піднімаються в гори разом із тобою. Так що завжди хочеться, щоб напарник був не стільки хоробрим, скільки надійним і міг відповідати за свої дії.

Гори - це перевірка для будь-якої людини. Серед професійних альпіністів негідників немає, каже Ігор Олександрович. Якщо людина нечесна - це швидко стає помітним. Адже коли треба ділитися з напарником останнім, відмовляючи собі у чомусь, - тут і проявляється вся людська натура. Хоча тобі теж несолодко, але ти повинен розуміти, що напарникові може бути ще гірше, ніж тобі...

Трапляється й таке, що в новачків, які вперше опинилися в екстремальних умовах, просто «зносить дах» від перенавантаження психіки. Ігор пригадав, як одного разу взяли із собою в гори Дагестану кількох зовсім «зелених» альпіністів. Вони вже раніше були в горах, але вперше потрапили в умови, коли довелося ночувати в снігу. Та ще й до всього хуртовина розходилася. Мороз - під двадцять градусів, намети засипає снігом, доводиться їх відкопувати. Розраховували пробути в горах пару днів, а через стихію довелося залишитися на всі чотири. І в одного з хлопців почалася паніка: «Давайте вниз, ми всі тут передохнемо!» Ну що робити? Довелося закрити панікера у рукотворну снігову печеру і приставити до нього «няньку», щоб ніхто не чув його криків... У гори він так більше й не пішов...

Краса і... сміття
Ігор Безродный каже, що бачити в горах щось надзвичайне - снігову людину чи НЛО - йому не доводилося. А от сліди життєдіяльності звичайних людей зустрічав усюди! Наприклад, неприбране сміття. Взагалі сміття в горах - це окрема тема. За словами Ігоря, професійний альпініст після себе не повинен залишати куп порожніх пляшок. Це насамперед показує клас альпініста, тому справжні любителі гірських вершин завжди в мішках виносять усе сміття за собою і висипають у спеціальні сміттєві контейнери.

- А яке ваше найяскравіше враження, отримане в горах? - цікавлюся в екстремала.
- Ви не повірите, але на висоті 5000 метрів, де навкруги сніг та гірські вершини, літають ... метелики! Звичайні, не гігантські, і забарвлення у них найпростійше. Але це поєднання - метелика на снігу - зачаровує! Їх заносять на таку висоту в засніжені гори потоки повітря. І ця ніжна, тендітна краса - справжня нагорода для сильних духом чоловіків, які зуміли, подолавши всю підступність стихії, досягти бажаної мети!

Ірина Кирпа
“Україна молода”.- №11 (3777).- 21.01.2010.- стр.12


 

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.