Між небом, землею і... прийдешнім
Будучи вірним собі, заслужений діяч мистецтв України, художник Міжнародної федерації фотомистецтва (AFIAP) Василь Рилєєв і новий фотоальбом назвав просто—«Подорожні етюди». Себто: начерки з натури невеликого розміру. Це формальний і не зовсім точний бік робіт, бо серед них чимало широкомасштабних і панорамних.
Узяти те ж «Ластівчине гніздо», яке митець не знімав хіба що з космосу. Уявно світлину можна розкласти принаймні на три етюди — власне «гніздо», другопланові скелі, підсвічені не сонцем, а вулканічними спалахами, свинцево-ультрамаринові хмари, а під ними — ледь примітні контури приморського поселення.
Ні, друзі, етюди Василя Рилєєва (як намагався переконати один телекритик) сприймати виключно візуально, без підтексту — негоже. Спрощена оцінка етюдів за принципом «красиво», «ще краще» — не про нього.
Меккою для херсонських фотохудожників став у останні десятиліття кримський мис Тарханкут. Здавалося б, тему цього благословенного куточка землі вичерпали кілька років тому Микола Стрекаловський, Ігор Вертьолкін і Сергій Денисов (альбом «Тарханкут — грань двох світів»), Василь Рилєєв знайшов свою точку зйомки (погляду) на маяк, на дорогу після дощу, на морські хвилі...
Від Криму — до Праги. Обличчя, дахи будинків, архітектура. А ще — вогні великого європейського міста. І тут фотохудожник підносить електросяйво до рівня символу загадковості, бо ж біля кожного такого сяйва-вогню напевне саме в цю мить є люди зі своїми радощами і тривогами. А вони пізнього вечора і проти ночі — особливі.
Знімаючи людей, художник обережно, аби не «сполохати» натуру, передає різну ауру — мистецьку (у Херсонському театрі ім. М. Куліша), буденну («Обід нашвидкуруч» на вулицях Праги), любовну («Скульптура чекання»).
Кілька світлин передають атмосферу сучасної Москви («Три подруги», «Ніч. Храм. Лід», «Гості з минулого» тощо). Це Москва Василя Рилєєва — багатолюдна і негаласлива, іронічна (костюмовані постаті Сталіна і Брежнєва), життєрадісна («Клуб танцю»).
Можливо, цієї довершеності і справжності не вистачає у етюдах із використанням деяких спец ефектів («Жіноча загадка», «Вхоплений момент», «Стан дощу»). Як на мене, цим митець підкреслює, що тут йдеться не про «манеру письма», а швидше про експерименти. А що за маляр — та без спроб?
Загалом же «Подорожні етюди», які стали черговим підсумком творчої діяльності Василя Рилєєва незадовго до 65-річного ювілею майстра, стали гарним дарунком не тільки його авторові, а всім, для кого фотомистецтво — світ розради і прекрасного.
Василь ПІДДУБНЯК.
Новий день.-26.03.2009
