on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

22.03.2024, 13:15

Книга історій "Плач Херсонщини". Художниця створила ілюстрації використовуючи старослов'янські символи

  Художниця з Херсона Валерія Гуран працювала в Естонії та ...
20.03.2024, 23:16

Сквер на проспекті Незалежності в Херсоні назвали на честь Джона Говарда

  У Херсоні завершилось громадське голосування щодо перейменування ...
20.03.2024, 22:51

Присвятила 50 років свого життя театру. Історія Заслуженої артистки України з Херсона Олександри Тарновської

Заслужена артистка України Олександра Тарновська присвятила 50 років ...

На островах неспокійно...

Після гамірного міста, вже зранку втомленого серпневою спекою, це благослосло-
венне місце (під Козачими Лагерями і Кринками) видається раєм земним. Дніпро,
нагулявшись на просторах задушливого штучного моря, за кілька десятків кіло-
метрів після греблі Каховської ТЕС, знову оживає, стає самим собою, плавно плинучи повз урочища Домаха, Мирониха, Тряда...
Повільно пливуть над рукавом Дніпра Конкою червонокнижні орлан білохвостий, велика біла чапля, ще повільніше (під водою) — риба, раз по раз потрапляючи в екран ехолота. 1 здасться їм, що крім них у світі цьому білому більш нікого

Перехресними стежками
На швидкісній моторці, оснащеній двигуном фірми «Сузукі», потрапляємо в українську Венецію, проходимо штучною канавою Мілкий лиман — і опиняємося власне на Дніпрі.
Зліва — села Понятівка, далі — Токарівка, Новотягинка, Іванівка, справа — розкішна зелень безіменних островів.
Ідемо із людьми, які знають про цю місцину якщо не все, то майже все. Це єгері Сергій Фоменко, Віктор Крутієнко, Володимир Пастухов, старший за віком і званням єгер Анатолій Бондаренко. За штурвалом мисливствознавець Леонід Грамов. їдемо на незаймані (людьми) острови. Слава Богу, до розпаювання цієї благодаті не дійшло...
Правда, «віяння часу» дісталися і до цієї острівної «держави»: її взяло в оренду одне із перших в країні приватних підприємств — товариство із обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Екофільтр». А звірині яка різниця? Як і людям. Приватне мисливське господарство, то й приватне: якби лише природа не страждала!
Для нас це вражаюче диво, для них — місце нелегкої роботи, яку можуть робити або закохані у природу люди, або великі ентузіасти. Все більше переконуємося, що обома цими чеснотами людськими кожен із них наділений сповна. Бо що б тоді тримало тут того ж старшого єгеря Анатолія Бондаренка, котрий на цих островах днює і ночує? А площа цих островів (трьох великих і кількох малих) — близько чотирьох тисяч гектарів! За якихось півгодини швидкісної плавби у проході у одній із канав пристаємо до берега.
Нікого. Аж притьмом із-за кущів радісно вискакує собака Сірко, і берег одразу стає ближчим, сказати б — домашнім...

Під кронами — менше сонця і більше комарів.
Тут — один із єгерських кордонів.
Доглядачі угідь показують невелике господарство: хатинка (не така, як у президентів), вольєри, у яких сосками вигодовували маленьку звірину, стіл... Нехитрі споруди для людей і звірів.
— У цих вольєрах ми вирощували муфлонів, кабанчиків, оленів, — розповідає старший єгер Анатолій Бондаренко. — Робили уколи, давали ліки, із соски молоком годували. І труд наш даром не пропав...
Неподалік у хащах — квадроцикл, яким у негоду розвозять звірині корми.
Надовго не затримуємося, виходимо на стежку серед цьогорічного розкішного різнотрав'я і потрапляємо у неповторний світ острівної природи.
Ось поселення борсука. Нори порожні: звірі, кажуть єгері, перейшли на інше місце: «Щось не сподобалося. А може, яка тривога була...».
Далі — порожня лисича нора. Мешканці десь у довгому літньому «поході» — у норі нема чого робити... Виїли яйця фазана, знищили качину кладку — можна далі рухатися.
Серед хижаків (за відсутності вовків) саме лисиця, а не єноти чи куниці — фігура головна. І вкрай плодюча. Доводиться поголів'я регулювати.
Вражають дерева із приземленими майже до нори стовбурами. Молодими їх нахилили вітри та так і не розігнули. Часто зустрічаються тополині колоди. Тут більш як десятиліття тому заготовляли колоди — то був чи не перший в краї експортний лісоповал.

Стежка втомлює ноги і не кінчається.
Кому храм, кому — барабан!
Вгорі — птаство, у водах — риби, а звірина наче вимерла. І раптом єгері (що значить зіркі очі) упівголоса зупиняють мандрівку у світ природи:
— Тихо! Он побігла... Косуля!
Полювання на косулю (з фотоапаратом) виявилося безуспішним: обережна звірина, легко перемахуючи через буйні трави і сухе гілля, зникає в острівних джунглях. І з дикими кабанами не поталанило, хоча сліди їхні — мало не на кожному кроці: завзятіших орачів, ніж кабани, на островах та й у природі нема: навіть кроти менше риють!
— У цю пору дикий кабан на сонці не вилежується, — кажуть єгері. — Інша справа — пізно увечері. Під спостережними вишками, яких у нас десь два десятки, на полянах такі «концерти» влаштовують.
Мисливствознавець Леонід Грамов показує відеофільм, записаний на мобільний телефон, знятий впритул зі схованки:
— Погляньте, яке диво!
Диких свиней так багато, що кров холоне, страх пробирає: попади на такий «концерт»! А єгері задоволені: «Наша праця марно не пропадає!».
І косулі, і кабани, і інша дика живність давно б на цих островах перевелися: бажаючих повертатися на «велику землю» із трофеями хоч відбавляй! Колись пишно, майже ритуально, приїздили «партійні і радянські працівники», зараз, як жартома кажуть єгері, цих достойників заступили доморощені «буржуї» — свої і чужі. Всі оці дикі кабани, муфлони, олені, лані, косулі для таких —«об'єкт промислу». А що буде потім — по барабану!
— Тільки нам небайдуже! — каже старший єгер Анатолій Бондаренко і його підтримують товариші Сергій Фоменко, Віктор Крутієнко, Володимир Пастухов. І пригадують, як добиралися взимку на ці острови по льоду: «На животах, буває, повземо — тягнемо брикети солі з біодобавками, мішки з кормами...».
Підходимо до годівниці на узліссі.

Сіно у неї вже покладено, але до нього ніяка звірина і не доторкнулася: ще рано. Зате взимку — не протовпитися! Запитуємо, чи відбуваються перед годівницями «бої» за «місце під сіном». Ні, кажуть єгері. У звірів не так, як у людей: миряться...
Розмова знову повертається до відтворення поголів'я диких кабанів.
— Кабанів розвелося багато, — кажуть єгері. —Одна проблема: перепливають на той берег Дніпра і попадають під вогонь браконьєрів. У нас закони на цей рахунок погані. Попробуй в Німеччині так убий звірину чи в Чехії...
Несолом'яні бички
Так повелося, що до недавнього часу мисливством і рибальством у нас керували (і керують!) міліцейські відставники. І все було б нічого, якби від їхньої дисципліни звірина розмножувалася. А то ж виходило навпаки. І ось прийшов «гражданський»—Леонід Савін. Він і створив товариство із обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Екофільтр». Подейкують серед місцевого люду, що це той самий Савін, котрого тут неодноразово ловили на браконьєрстві. Старший єгер Анатолій Бондаренко і досі згадує, як разом із дільничним інспектором Левченком брав Савіна на гарячому. Але той щоразу виходив із ситуації цілим і неушкодженим. Яким чином? Це поки що загадка. І не одна.

Переважній більшості співробітників «Екофільтру» і досі невтямки, як творець полімерної тканини «зіткав» договір із керівництвом тодішнього обласного управління лісового господарства і обласною організацією Українського товариства мисливців і рибалок на спільне ведення господарства?
Гаразд. Договір то й договір. Про нього, може б, ніхто зараз не говорив, якби «Екофільтр» під орудою Леоніда Савіна, прийшовши на спустошені повінню угіддя, почав повертати їм колишню славу. Але ж вийшло, за словами Максима Шестопала, заступника генерального директора підприємства, якраз навпаки.
— Ця територія споконвік належала УТМР, — розповідає Максим Шестопал. — Полювали тут в основному чиновники з Херсона і Києва. Тому сюди нікого не пускали. Десять років тому тут був потоп, якого ніхто не бачив. Вода стояла аж по мисливський будиночок. Загинуло тоді процентів вісімдесят фауни. Навіть кабанячого запаху не стало! Років три в угіддях взагалі не полювали. Потім дали ліцензії на кабана...
— Кажуть, Максиме, ви знаєте, як з'явився «Екофільтр»?
— Скажу. Савіна ніхто в області не знав. Він був, кажуть, якимось постачальником у Херсоні... А полювання було його хобі. Якось він познайомився із серйозною людиною з Києва. Леонід Георгійович представив себе як великого любителя природи. Киянин і допоміг взяти це мисливське господарство у його ж руки. Це було перше таке приватне господарство. Спонсор давав великі гроші на відтворення дичини.
-Ну і...
— На ці гроші Савін купив 300 голів домашніх бичків... Привезли їх, випустили у плавні. Причому взимку! Через три тижні бички замерзли... Та й асканійські бізони не акліматизувалися — все-таки тут не степ. Не пощастило Савіну і з розмноженням диких кабанів. Це, виявляється, куди складніше, ніж придумати полімерну тканину. Погано, що у нас останніх двадцять років мисливськими господарствами області керують одні пенсіонери органів внутрішніх справ.
Із приходом у «Екофільтр» Максима Шестопала і завдяки йому, кажуть єгері і мисливці з Кринок і Козачих Лагерів, острови знову ожили.

— Завдяки Шестопалу на острови із Запорізької, Волинської, Кіровоградської та інших областей до нас завезли 150 голів дикого кабана, з острова Бірючого на Азові — півсотні голів лані, з чорноморського острова Джарилгач — півсотні голів муфлона європейського, а також півтисячі голів фазана, — каже старший єгер Анатолій Бондаренко.
— Ми разом із сім'ями випоювали молодняк і будували вольєри...
— Почали вирощувати у плавнях просо, сорго, кукурудзу...
Нині у «Екофільтра» новий інвестор зі столиці — Віталій Кріпосний. Кажуть, дичини не вживає, зате грошей на відтворення фауни не шкодує. Придбав сучасні мотори для човнів, виділяє пальне. При ньому єгері з подивом дізналися, що працювали у Савіна навіть без запису у трудових книжках, зате — за копійки. Зараз і записи є, і зарплата суттєво зросла.


Замість епілогу
Коли ми приїхали в «Екофільтр», Максим Шестопал дорікнув: «Чому деякі журналісти полюбляють писати напівправду? Чому не приїхали до нас, не поговорили з людьми? Був би Савін тим, за кого його видають деякі центральні і місцеві газети, ми б тільки подякували. Так ні ж! Савіна ще рано зачисляти до лику святих, хоч і має він церковну нагороду. Спустіться до причалу, поговоріть з мисливцями. Я не буду з вами іти — вибирайте кого хочете».
Спускаємось. Розпитуємо про засновника «Екофільтру». Мовляв, самовідданий природолюб, вдатний бізнесмен, винахідник... Здивування — і тільки!
— То хто ж такий Савін? — перепитуємо.
— Савін? «Нормальний пацан»! При ньому тут все робилося «внахалку», «буржуї» розважалися, а ми, місцеві мисливці, могли полювати тільки цаприкінці полювання, — іронізує і обурюється мисливець із Козачих Лагерів Сергій Агафонов. — Повернеться назад — і риби не стане! Ми для них —бичі!
...Якщо в історії із дичиною все ясно, то з людьми — далеко не все. «Екофільтром» займаються тепер солідні правоохоронні інстанції, зокрема органи прокуратури сусідньої Миколаївської області. Відтак, крапку в цій історії ставити рано.

Анатолій ЖУПИНА,
Василь ПІДДУБНЯК.
Новий день.-14.08.08

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.