on-line с 20.02.06

Арт-блог

01.10.2018, 09:00

Октябрь-2018

Почався жовтень Ну, ось і жовтень туманіє, Мов молоком залите все. На сході сонце рожевіє, Сюрпризи осінь нам несе У жовтім листі і в тумані, В холодній і важкій росі… Повсюди квіти полум’яні Пишаються в п’янкій красі. Та листячко в садку рідіє Летить додолу із гілля. Травичка де-не-де рудіє, У жовтім килимі земля… І буде дощик йти частіше Прийдуть на землю холоди… І стане сіро та сумніше, Що хоч із дому не ходи… Але ще будуть й дні погожі, І сонечко пошле тепло. Та дні тепер на миті схожі — Лиш встало сонце та й лягло… А ночі довгі, горобині Постукають до нас в вікно… Та це ще буде, а от нині Ще тепло й гарно все одно. Хоч жовтень вже і на порозі, Земля ще радістю цвіте. Простує осінь по дорозі, Сміється листя золоте… Надія Красоткіна

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Новости региона

17.10.2018, 09:36

В Херсоне показали выставку «Сквозь призму феминизма»

Фото Елены Астасьевой 13 октября в помещении Арт-подвала (он же офис ...
17.10.2018, 09:23

"Вулкан" виборов Ґран-прі Міжнародного фестивалю нового кіно у м. Спліт

11.10.2018, 14:11

У міськраді затверджено план заходів до Дня захисника України та Дня Українського козацтва

> Персоналии > Визуальное искусство > Райко Полина > Нарисуйте на гробу на кожному стовбику

Нарисуйте на гробу на кожному стовбику

01.10.2003

Когда заходишь в этот дом — обыкновенный дом в Цюрупинске - попадаешь в сказку. Потому что в этом доме живет Полина Андреевна Райко. С каждой стены, двери, забора, даже с потолка на тебя смотрят незамысловатые, но очень искренние существа: звери и птицы — каждый со своей судьбой, так напоминающей человеческие проблемы. Есть традиционные пары лебедей и ангелы. Есть Иисус и мадонна с младенцем, есть Победа, есть портреты сестер и дочери. Все переплетается в какой-то удивительной истории. И нарисовано это на стенах — как фреска. Пожалуй, в доме уже нет ни одного свободного места, где бы не оставила свой след рука Полины Райко — обыкновенной женщины, в которой несколько лет назад проснулся талант художника.

Я чотири класи кончила до войни. Було — один карандаш на всю школу... А во Второму класі Визвала мене вчителька до дошки — пожиленька, маленька, сідєнька Анастасія Михайлівна, і сказала нарисувати судно морське. Я стала, нарисувала. "Пьятьорочку» Вчителька поставила. Як я була рада!

Недавно она еще раз нарисовала этот корабль — на стене своего дома. Может, как воспоминание о своем детстве.

Потім началась война, і я більше не рисувала. Батька вбили — на фронті був батько. А нас п'ять душ. Коли зайшли фріци, прибігають діти до мами: «Тьотя Надя, хай Полінка В школу йде. -А вона вийшла і сказала: «Діточки, скажіть Вчителю чи вчительці: не пущу я її в школу, надо кусок хліба добувати". Ото ми рогозу косили, носили з плавнів і так пережили війну.

А потом... наверное, женские судьбы во многом похожи. Замужество, дети, работа, а еще дом и огород. Потом — гибель дочери, сын попадет в тюрьму. Казалось бы, где тут о красоте думать?

От наче хто каже: ото нарисуй, ото нарисуй. Як ото сила Вищая. Було мені 69 з половиною год. Забор ремонтирувала. Покрасила, і думаю сама собі: от нарисувала б два голуба. Сама собі подумала: як то бог мені дав! А тут сусід Іхав, Гена, вийшов і каже: «Тьотю Поліна, нарисуйте по голубу на кожному стовбику», — і не питає, чи вмію, чи ні.

Я нічого не сказала, а тільки пошутила: «Геночко, кончила баба ремонт, нема кому і спасибо сказати». Посміялися, і він поїхав. А я у хату і думаю: давай голуба нарисую, і нарисувала. Як пішло у мене з голуба — оце, діти, бачите. І Все ще було де — обрисувала. Це господній дар, я считаю. А чи воно так, чи не так…

Откуда силы у 75-летней бабушки? Наверное, от ощущения того, что нужна своим близким. Она живет тем, что помогает осиротевшим внукам. Она искренне рада, когда к ней приходят гости. Видно, это и дает силу. И на таких людях держится наша земля.

Лариса Жарких
Журнал «Новый фаворит» №5 октябрь-ноябрь 2003

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.