on-line с 20.02.06

Арт-блог

01.07.2019, 09:54

Июль-2019

Розпал літа – квітнуть квіти. Липень в гості завітав. Бавився і загубився між м′яких шовкових трав. Яблука червонобокі, груші медом налились. І маленькі пташенята у повітря вже знялись. Різнобарв′я… Різнотрав′я душу й серце веселить. І завмер малий метелик поміж квітами на мить. Лідія Кир′яненко  

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Новости региона

08.07.2019, 10:15

Ніч на Івана Купала

02.07.2019, 10:29

«Твоя країна fest» побував у Скадовську

02.07.2019, 10:21

Фестиваль «Козацький шлях 2019» завітає на Херсонщину

> Персоналии > Литература > Щерба Таисия Николаевна > “Не забудьте пом'янути незлим, тихим словом”

“Не забудьте пом'янути незлим, тихим словом”

Микола Іванович Братан - це талановитий сучасний письменник, поет, пісняр, публіцист, драматург, літературознавець, полум'яний поборник української мови, повпред нашого степового краю, смаглявої Таврії. Ім'я знане і шановане не лише на теренах України, а й у далекому зарубіжжі.
Своє високе повноліття (70 років) письменник зустрів із значним творчим доробком. Це понад 50 книжок, десятки із яких - збірники поезій, велика і мала проза, понад 300 пісень, 16 драматичних творів - різних за жанрами, тематикою, проблематикою, системою образів...
Серед драматичного доробку М.Братана звернемо увагу на повісті, присвячені Тарасові Шевченку - українському поету, художнику, генію і пророку, борцеві за волю і незалежність народу, батьківщини.

Удвох повістях „Сердитий бог", „Колюча нива" письменник пише про важку долю Шевченка-солдата, його оточення, внутрішній світ і переживання великого сина українського народу, якого за наказом царя було відправлено в солдати із забороною писати і малювати.
У драматичній поемі „Сердитий бог" автор простежує життя і службу Шевченка в Оренбурзі, на перехресті 1849/1850 років. Письменник переносить читачів у давно минулі часи. Тут знайдемо думки поета - ним вистраждані, пережиті, тут картини солдатської муштри, нелюдського відношення, шпигунства, доносів. Миколі Братану вдалося передати мову Тараса, його мислення, тільки йому властивий тембр голосу, не позичені знання, а його власний світогляд; передати розум мислителя, могутній інтелект, що спрагло дошукувався істини. Силою власної уяви письменник простежує людське життя, конкретні обставини через певне оточення, через особистий, внутрішній світ переживань Тараса Шевченка, переллятий у литво мистецьких синтезів!"

М. Братану вдалося відтворити найгостріші соціальні драми і найтонші нюанси інтимного в долі Кобзаря: гнівний біль безправства, неволі, хвилини розпачу, що його охоплювали, голос потоптаної і пробудженої людської гідності, сили непокори. Допомагали Шевченкові вижити і творити люди, які його оточували. Це Лазаревський Федір, Залеський Броніслав, Герн Карл та його дружина Софія, Обручов Володимир і його дружина, юна татарка Забаржада - подруга Тараса, прапорщики, міщани...
Поема має шість розділів, у яких розповідається, як за наказом царя Шевченка заслали в солдати за антицарську поему „Сон" без права писати і малювати. Але ніщо (ні доноси, ні нестерпні муки хвороб, ні обшуки, муштра, кара шпіцрутенами) не поставили генія на коліна.

У розмові з Хлєбниковим ми бачимо ідеал, який сповідував поет:
Шевченко:
На нього Бог, одначе, не сердитий,
Бо знов таки у всьому винен я.
Пробачте, прошу, пане генерале,
Що царський гнів накликано й на вас.
На гаубтвахту - то й на гаубтвахту!
Які ще ждуть на мене косарали?
Господь поможе - якость перебуду,
Не пропаду, не щезну, оживу!,..
...Отож-бо не ридайте ви за мною,
Восплачте за собою і дітьми.

Моліте Бога, щоб настав той час,
Коли врага не буде, супостата,
А буде син і буде мати, буду
В потомних людях їхній речник - я...
...Приходьте всі, хто в мене ревно вірив,
Хто обігрів мене на безталанні, -
Приходьте, приїжджайте звідусюди
На золоті розлоги України,
На лоно крутогорого Дніпра,
І ось тоді я, звівшись повноросто,
Незлим і тихим словом привітаю
Вкраїну, світ, і Бога, і людей!

Ці слова дають підставу стверджувати, що саме на засланні з'явилася і зміцніла віра поета у щасливе майбутнє України, її дітей і матерів та безсмертний афористичний вислів „Караюсь, мучусь, але не каюсь!"
Це ж він, наш пророк, заповідав нащадкам;
...Свою Україну любіть,
Любіть її... Во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть!

Шевченко - центральна постать українського літературного процесу XIX століття. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі. Його роль в історії української літератури така ж, як роль Пушкіна в російській, Міцкевича в польській літературі. Його значення в розвитку передової вітчизняної суспільної думки, соціальної і національної свідомості народу не менше, ніж в історії поезії.

У моєму архіві є 25 дарчих надписів від Миколи Братана на його книжках, але особливо дорогий надпис на драматичній повісті „Колюча нива", яка побачила світ до ювілею автора: „Любімо Тараса повік-віку!"
Ось саме про цю велику любов до безсмертного Кобзаря, його колючу життєву ниву, жахливі випробування і нескореність духу і йде мова у новому творі.
У повісті 9 розділів, які охоплюють події у житті Тараса Шевченка 1851 року.
Півострів Мангишлак, Новопетрівське укріплення, реальне оточення содата: Обеременко, Маєвський, Потапов, Скобелев, Усков та його дружина і діти, Залєський - друзі та недруги, яких судилося пізнати у горі, під час заслання. Мова йде про внутрішній світ Шевченка - солдата, художника, людини: про написання ним перших прозових творів: „Наймичка", „Княгиня", „Художник", Москалева криниця", які автор підписував псевдонімом Кобзар Дар-мограй, та про вірші, які народжувалися, незважаючи на сувору заборону писати.

Шевченко:
Колись, як пропадав на Косаралі,
Скомпонував я вірша, чи ж згадаю.
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим...
Тепер їй любо, любо жити,
Вона серед ночі встає
І стереже добро своє,
І дожидає того світу,
Щоб знов на нього надивитись,
Наговоритись. Це моє!...
А й справді, що є краще, аніж діти.
Не відаю. Але мені здається,
Що десь таки писав я і про вас,
Хоч би оце, нівроку: „Добре жить
Тому, чия душа і дума
Добро навчилася любить".

Ускова:
Тепер уважте і моє прохання,
Нехай Тарас Григорович хоч трохи
З нового, що написано вже тут,
Нам прочитає.
Шевченко:
Віршів не пишу.
Почав був дещо. Ось таке...

Ускова:
Будь ласка.
Шевченко:
„Мій боже милий" знову лихо...
Було так любо, любо, тихо:
Ми заходились розкувать
Своїм невольникам кайдани,
Аж гульк!... І знову потекла
Мужицька кров! Кати вінчанні,
Мов пси голодні за маслак,
Гризуться знову"...

Усков:
І кінця немає. Кінця - чому?
Чи віршу, чи війні?
Шевченко:
Та скоріше, що - побоїську. Нескоро
Угомониться грім на Чорнім морі.

Усков:
То прочитайте вірші нам, будь ласка,
Оті, що знову почали писати.
Шевченко:
Не йдуть мені з ума думки про долю,
Що нею Бог мене нагородив,
Що так мені багато обіцяла
І мало так, як бачиться, дала.

Ускова:
їй-богу, вам судилося багато,
І нині й прісно, і навік-віків.
Шевченко:
Писав сестрі, що ми колючу ниву
Ще змалечку пройшли. Яке ж потому
Було колюччя на моїх шляхах!
А надто - у занудженій пустині,
В широкій цій хурдизі... Тільки ж знаю:
Що я ніде ніколи на віку
Не мав зерна неправди за собою.

Всі:
Ми вірим: так і буде.
Шевченко:
Тож ходімо, Моя убога, нелукава доле,
У велелюдний світ, де, може, стрінем
І славу ту, що мріла, де б не був я,
А добра слава - заповідь моя.

Саме жанр драматичних поем, повістей дав можливість поету М. Братану змалювати широку панораму тогочасного життя Шевченка в його найсуттєвіших виявах. Автор досконально володіє художнім словом, знає і любить перечитувати „Кобзар", уміє знаходити тайну шевченківської образності, зокрема його тропів, щоб передати психологічний стан улюбленого поета.
Згадані драматичні повісті про Шевченка багаті на людьскі типи. В них живуть і вирують різні світи; вододіл проходить передусім через морально-етичний вимір: люди різних станів оцінюються автором насамперед із погляду їх гуманізму; а їхній добробут і багатство душі служать або джерелом добрих справ, бажанням допомогти нужденним, або джерелом кривди.
Повістям Братана властивий стриманий сатиричний побутопис, що поєднаний із проникливим ліризмом.

Цінним у цих творах є те, що передано подвиг Шевченка, його нескорений прометеївський дух, прагнення волі для всього скривдженого народу, синівське почуття, не остуджене ніякими стужами, заборонами. Це все додавало сили Шевченкові, зміцнювало дух його протесту, бунтарства. І саме з цієї любові виростала правдива, вогненна поезія „Кобзаря", до якої доторкнувся своїм серцем наш письменник-краянин. Його драматичні твори, присвячені Шевченку, перегукуються із „Заповітом" безсмертного Кобзаря.
...І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим, тихим словом!

Таїсія Щерба,
письменниця, літературний критик
“Херсонський вісник”.- №10 (763).- 10.03.2005.- стр.12

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.