on-line с 20.02.06

Арт-блог

22.12.2021, 11:41

Але згадати потім ріки ці і монохром засніженої крони, цю лінію рядка і оборони, цю риму, як троянду у руці.

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   

Новости региона

23.02.2022, 16:07

Гончарівка запрошує на майстер-клас із пластилінової анімації

23.02.2022, 15:54

У Xepcoнi пpoxoдить oблacний чeмпioнaт з кaйт-флaїнґу

23.02.2022, 15:47

Дванадцять років з дня створення парку "Олешківські піски" на Херсонщині

Михайло Руденко

 

НЕБЕСНИЙ ВОЇН
(оповідання)

Червона Армія, визволяючи рідні землі від німецьких загарбників, наблизилася до Криму. Почастішали нальоти її авіації і на Євпаторію. По кілька разів на день у місті завивали сирени, заганяючи мешканців у підземелля.
Так було і того дня. Пересидівши у льоху лиху годину, люди потроху стали виходити у двір. Вийшов туди разом з бабусею та старшою сестричкою і семирічний Володя. І ось усі, хто був на той час у дворі, ніби по команді звели свої очі до неба. Може, щоб пересвідчитися, що літаків там більше немає. Літаків і справді там уже не було. Але те, що вони побачили в той час у небі, вразило їх надовго.
У промінні передзахідного сонця, сяючи золотом броні, над містом пропливав величний і грізний небесний воїн з мечем у правиці. Простерта вперед правиця з золотим мечем, лет того воїна були спрямовані на захід.
— Слава тобі, Господи! — з побожним острахом вимовила бабуся і тричі перехрестилася.— Значить, прийшов супостату кінець.
— Ба, а то хто — Бог? — боязко запитав Володя.
—- Ні, дитино, то не Бог. Людям Бога неможливо бачити. То Архангел Михаїл, божий воїн,— пояснила бабуся і погладила онука по голівці.
Коли я записав цю дивну розповідь і сидів у роздумах, підперши голову руками, із пам'яті виринув один урок з моїх далеких повоєнних літ.


Перший «А» клас. За вікнами в шкільному саду буяє травень. Але тридцять два личка дивляться на вчительку, бо вона у нас дуже строга. Зараз вона повагом ходить по класу і розповідає нам про День Перемоги.
Підходить до свого столу, зупиняється, і ніби із-за кафедри говорить:
— Діти, цю велику перемогу радянський народ здобув завдяки нашому вождю, товаришеві Сталіну і рідній комуністичній партії.
Сказавши це, робить паузу.
— Наталя Тарасівна,— підносить догори руку Ала
Анохіна, яка сидить за першою партою,— а моя бабуся
каже, що перемогу над німцями дарував нам Бог.
По обличчю Наталлі Тарасівни пробіг переляк. Якийсь час вона стояла, ніби приголомшена. Потім, глянувши на двері, приглушено вимовила:
— Скажи своїй бабусі, нехай вона не ляпає своїм язиком, якщо не хоче посидіти.
Як давно то було. Недавно відійшла у вічність майже дев'яносторічна Наталя Тарасівна. Давно помер товариш Сталін. Розвалився несокрушимий і могучий Радянський Союз. І о диво — упав він не від ударів ворожих армій.
Події...події...події. Уроки...уроки...які майже нічому нас так і не навчили. Бо ми в більшості своїй так і не усвідомили, що ж є істина.
Блакить і сонце, сонце і блакить

І сурми із небес сурмлять нам перемогу.

Народе мій, який важкий твій хрест,

Що ти несеш по страдницькій дорозі.
Народе мій, щоб встати із колін,
Ти мусиш на коліна стати перед Богом.
Покаятись в усіх гріхах своїх
І буде то найбільша перемога.

 

 

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.