on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

22.03.2024, 13:15

Книга історій "Плач Херсонщини". Художниця створила ілюстрації використовуючи старослов'янські символи

  Художниця з Херсона Валерія Гуран працювала в Естонії та ...
20.03.2024, 23:16

Сквер на проспекті Незалежності в Херсоні назвали на честь Джона Говарда

  У Херсоні завершилось громадське голосування щодо перейменування ...
20.03.2024, 22:51

Присвятила 50 років свого життя театру. Історія Заслуженої артистки України з Херсона Олександри Тарновської

Заслужена артистка України Олександра Тарновська присвятила 50 років ...
> Персоналії > Література > Немченко Іван Васильович > Незабутня квітка літературного Причорномор'я

 

Незабутня квітка літературного Причорномор'я

01.01.2005

(до 115-річчя з часу виходу херсонського белетристичного збірника "Степ")

Для Південної України XIX століття альманахова література – навіть російськомовна – була досить рідкісним явищем (взяти хоча б "Одесский альманах на 1840 год"). Відомі численні спроби місцевих культурних діячів видати упорядковані ними збірники, але далеко не всі з них змогли подолати цензурні перешкоди чи низку заборон та обмежень з боку урядових кіл царської Росії. Це насамперед стосувалось альманахів з яскраво вираженим українським національним елементом.

Значним здобутком наших краян у зазначеній царині став вихід у світ видання з промовистою назвою "Степ" (Херсонський белетристичний збірник, - Херсон; Санкт-Петербург, 1886. - 391 с.). Ідея випуску такого альманаху належала письменникові й юристові Д.В.Марковичу (1848-1920), котрий незадовго перед тим – у 1885 році – видав в Одесі спільно з Михайлом Боровським альманах "Нива".

Цікавою є історія появи "Степу". Як згадував відомий просвітник, музикознавець, письменник А.Грабенко (Кононенко), в 1881-1884 роках на теренах Херсонської губернії, особливо в повітовому містечку Єлісаветграді, ентузіасти з середовища творчої інтелігенції докладали чимало зусиль для пропаганди рідної мови і культури, неодноразово надсилали на розгляд цензурного комітету до Санкт-Петербурга рукописи як оригінальних, так і перекладних творів, але "всі вони так і загинули в цензурі. Тоді ж таки (1884 р.) наш невеличкий гурток український надумав скласти "альманаху" й почав збирати для його матеріали" /1/.

Цей осередок українофільського руху був розгромлений, і на початку 1885 р, його активні учасники О.Русов, Т.Василевський, А.Грабенко потрапили на заслання до Херсона, куди було переведено по службі й Д. Марковича. Не зважаючи на утиски й перепони ці достеменні подвижники провадили широку літературно-мистецьку діяльність, організовували бібліотеки для народу, влаштовували аматорські вистави, збирали етнографічні, фольклорні, історичні, археологічні пам’ятки, займались видавничою справою. В цьому їм допомагало славне жіноцтво – О.Маркович, С.Русова, Л.Василевська (Дніпрова Чайка).

Зібравшись якось на квартирі у Дмитра та Олени Маркевичів у Херсоні, просвітники "почали знов міркувати про свій альманах, переглядати ті матеріали, що збереглися, й підшукувати нових, щоб альманах вийшов більш-менш "солідним" /2/. До давнього задуму повернулися тому, що рукописам окремих творів було складніше подолати цензурні бар’єри. Ось як це пояснювала в своїх спогадах С.Русова: "...

Хоч правильного розвитку літератури й не було, але настала мода на збірники, до них і цензура ставилась якось лагідніше, і розходились вони ліпше, бо в них більше авторів брало участь" /3/. Поява кожного такого видання, хай і усіченого цензорами, була свідченням живучості національної літератури, що не завмерла, а й далі розвивається в найтяжчих умовах царсько-російських цькувань і переслідувань. На той час на терені Херсонської губернії, в Одесі, вже з’явився альманах "Нива"(1885), і дехто з херсонців уже мав гіркий досвід "спілкування" з цензурою. Наприклад, оповідання письменника з Херсона Т.Василевського (Софрона Крутя) "Злодій" через гостру соціальну спрямованість було вилучені з "Ниви".

Відповідальність за підготовку і випуск "Степу" взяли на себе перш за все Марковичі. Як зазначала С.Русова, "на чолі цієї справи в Херсоні стала офіційно Є.І.Маркович, як видавець, і, неофіційно, сам Д.В.Маркович, як душа цілого збірника... До збірника всі ставилися прихильно й підтримували його, хто чим міг" /4/. Вирішено було звернутися за допомогою до відомого українського письменника й видавця з Санкт-Петербурга Д.Мордовця. Як колишній урядовець і цензор Данило Лукич справді посприяв "степівчанам" і використав свій столичний авторитет на користь видання.

В оповіданні "Будяк", поданому до альманаху, Д.Мордовець вказував: "Писали оце земляки до мене, що загадали вони невеличкий "Збірничок" видати - "Степом" називається, та й прохали мене, щоб і я хоч маленьку квіточку у той їх віночок із степових квіток укинув" /5/. Співавторами альманаху виступили також Іван Левицький (Нечуй) з Кишинева, Михайло Грушевський (Заволока) з Астрахані, Павло Тулуб та Петро Залозний з Києва, Кость Іващенко (Шрам) з Одеси, що дописами розширили географію учасників видання.

У першій половині 1885 року збірник був уже фактично упорядкований – найпізніше написані твори датуються початком літа. Так, про час створення оповідання "Будяк" Д.Мордовець зазначає: "писав у Петербурзі, року Божого 1885-го, червня 18-го" (С.11), а про дату завершення твору "Тарасенко" Пенчуківпя говориться: "1885г., июня 10 дня, Херсон" (С.350). Того ж літа рукопис "Степу" був відправлений до Санкт-Петербурга. В "прошенії" секретаря херсон­ської губернської земської управи, колезького асесора О.Русова відзначалось: "Желая издать в г.Санкт-Петербурге в типографии г. Стасюлевича в 1200 экземплярах прилагаемую в особой посылке рукопись под заглавием - "Степъ. Херсонськый беллетристичный збирныкъ", – честь имею покорнейше просить Санкт-Петербургский Цензурный Комитет одобрить к печатанию означенную рукопись, а также не оставить неня уведомлением о резолюции по настоящему моєму прошению" /6/. Розгляд рукопису збірника царською цензурою розпочався восени І885 року.

В Центральному державному історичному архіві Росії в м.Санкт-Петербурзі можна знайти чимало подробиць про здійснення цієї процедури. Зокрема, в доповіді цензора Фреймана за жовтень 1885 р. про передачу з Головного управління в справах друку на розгляд цензурним комітетом "рукописи на малорусском наречии под заглавием "Степь" наводяться аргументи щодо заборони ряду творів. Так, до збірника мав увійти вірш Дніпрової Чайки "Думка. Перед портретом Тараса Шевченка", але, як визнав цензор, вихо­дячи з змісту твору, в душі автора "живет надежда, что Украина еще не совсем умерла, что она может возродиться, и что братья один другому протянут руки и будут дружно действовать в защиту ее", а тому "несомненно, что в этом стихотворении господствует политическая тенденция возбуждающего характера" /7/, На думку Фреймана, в поезії тієї ж авторки "Засуха" висловлено "слишком прозрачный намек на стеснение у нас свободы мысли и слова" (Арк.125), а її вірш "Сестрицям-українкам" пройнятий "такою же тенденцией, враждебною русской национальности" (Арк,125), як і в згаданій "Думці..." Не рекомендувався до друку і твір Сестри Н. "Баба Горпина". Потрапили під гриф "к напечатанию не дозволять" і інші матеріали. Так, в анотаціях на вихід "Степу" згадувались подані до нього твори В.Чайченка (Б.Грінченка), стаття С.Р. (Софії Русової) "Несколько слов по поводу отношения северно-русской литературы к югу России", але в надрукованому варіанті альманаху цих матеріалів не виявилось – цензура не пропустила.

Для збірника це була посутня втрата, оскільки саме стаття С.Русової була profession de foi даного видання. В них підкреслювалось, що завданням українофілів є "развитие национального достоинства", "развитие языка как лучшего проводника света и знания", "введение малорусского языка в церкви и школе для более успешного выполнения назначения обеих".

Протягом кількох місяців "Степ" мандрував лабіринтами царської цензури, а херсонці з нетерпінням чекали сподіваного дозволу на друк. У листі до М.Грушевського від 24 березня 1886 року Л.Маркович повідомляв: "Степ" поїхав у "Главное Управление по делам печати". Коли розрішать не знаю; коли друкуватимем – не знаю. Коли прийде, тоді й в друкарню піде" /8/. Тільки наприкінці травня 1886 р. високі чиновники дали офіційний дозвіл на видання альманаху: за винятком "небезпечних" творів, "всю остальную часть сборника "Степъ" как незаключающую в себе ничего тенденциозного, дозволить к печати под условием соблюдения в тексте правил правописаиия русского языка, согласно Высочайшему повелению от 18-30 мая 1876 года" /9/.

Восени 1886 року порізаний цензурою "Степ" нарешті побачив світ. До нього увійшли такі матеріали: вірш П.Тулуба ("В степи"), Дніпрової Чайки ("На Лимані", "Зірка"), А.Конощенка ("В невеселую годину"), П.Залозного ("Сиротина"); оповідання Д.Мордовця ("Будяк"), І.Левицького ("Невинна"), О.Браунера ("Идиллия в плавнях", "Бог простит", "Тирса"), Д.Марковича ("Иван из Буджака", "Два платочки", "Шматок", "Омелько Каторжний"), М.Заволоки ("Бідна дівчина"), Пенчуківця ("Тарасенко"), історична драма І.Карпенка "Бондарівна", статті М.Ганенко ("Семейно-имущественные отношения крестьянского населення в Елисаветградском уезде (Материалы по обнчному праву)", О.Маркович ("Свадебные песни в Елисаветградском уезде"), К.Шрама ("Украинская деревня по произведенням г.Старицкого и Кропивницкого"), О.Русова ("Областное начало в земской статистике"); замітка І.Левицького "Пісня про Бондарівну". Отже, і в жанровому відношенні, і в ідейно-тематичному плані публікації були досить різнорідними.

Збірник "Степ" як "новое дітище украинофильских муз" викликав інтерес у критиків. І.Франко з приводу появи альманаху написав рецензію "Step", Сhersonskij belletrystycnyj sbirnyk, Cherson, 1886", котра була надрукована польською мовою в журналі "Prawda" за 1887 рік (№ 49). Критик зазначив, що хоча "Степ" і претендує на "серйозне" видання, оскільки має обсяг 391 с., але його зміст "не зовсім відповідає цій претензії". І далі І.Франко вказує на ті моменти, що викликали в нього подивування: "Чому її (збірку "Степ" -І.Н.) названо белетристичним збірником, якщо, крім белетристичних творів, ми знаходимо в ній також праці наукові і – більше того – саме ці останні, хоч написані російською мовою, становлять основну вартість книжки? Далі, чому її названо херсонським збірником, якщо більшість представлених у ній авторів походить не з Херсона, а з різних частин України?

Ми припускаємо, що не від волі авторів залежало, щоб у науковому відділі писати по-українськи, але ж белетристика могла б бути цілком українською" /10/. З першим зауваженням критика важко не погодитись: у назві альманаху можна було б відзначити не лише художній, а й науковий характер публікацій. Але щодо "херсонськості" співавторів збірника, то нарікання І.Франка несправедливі: окрім П.Тулуба, Д.Мордовця, І.Левицького, П.Залозного, М.Заволоки, решта учасників видання на час його упорядкування жили і працювали якщо не в Херсоні, то в Херсонській губернії /Єлисаветградщина, Одещина/.

Отже, переважна більшість авторів /з кільканадцяти – добрий десяток/ були херсонцями.
Рецензуючи надруковані в збірнику наукові праці, І.Франко називає "найважливішою" серед розвідок статтю Марії Ганенко "Семейно-имущественные отношения крестьянского населення в Елисаветградском уезде/ Материалы по обычному праву/". Позитивно відгукується він і про дописи О.Русова та О.Маркович. З помітною іронією говорить І. Франко як про "свого роду рідкість" про статтю К.Шрама /Іващенка/ "Украинская деревня по произведениям г.Старицкого и Кропивницкого". Цю "спробу критики найновішої української драматичної літератури" Каменяр вважає цілком невдалою, оскільки вона "не дає нам нічого нового, ні нових фактів, ні думок, крім банальних речей, поданих значно пластичніше у самих драмах"/Т.27, с.115/.

Серед художніх творів альманаху, на думку І.Франка, "гідними уваги" можуть бути лише драма І.Карпенка-Карого "Бондарівна", оповідання І.Нечуя-Левицького/ "Невинна"/, Д.Мордовця /"Будяк"/ та М.Заволоки /Грушевcького/ "Бідна дівчина"/. Решта матеріалів, тобто оповідання Д.Марковича, О.Браунера, Пенчуківця, вірші Дніпрової Чайки, П.Тулуба, А.Конощенка /Грабенка/, П.Залозного, як вважає критик, є "речі слабкіші, хоча деякі, як на початкуючих авторів, варті того, щоб їх прочитали" /Т.27, с.116/. Проте пізніше в своєму "Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р." І.Франко внесе по деякі поправки до оцінки збірника та окремих його авторів. Зокрема, про твори упорядника альманаху він зазначить: "Гарним придбанням "Степу" були чотири оповідання Дмитра Марковича "Из уголовщины", писані, одначе, українською мовою, в яких автор виявив неабиякий беле­тристичний талант" /11/.

І дійсно зразки новелістики Д.Марковича стали достеменною оздобою збірника. І твір російською мовою "Иван из Буджака", і оповідання "Два платочки", "Шматок", "Омелько Каторжний", подані українською, вражають своєю емоційною наснаженістю, щирістю й довірливістю тону, тонким ліризмом, глибоким драматизмом відтворення людських доль, високим гуманізмом. Кожен з названих творів написаний на матеріалі кримінальної практики, але перед автором завжди постають не стільки злочинці, скільки зневажені суспільством люди, учорашні селяни, що ступили на слизьку стежку під тиском лихих обставин життя. Саме таким є гордий і безкомпромісний чабан Іван з степів Буджака, який звик жити в гармонії з суворою природою, рахуватись з неписаними законами нехитрого вівчарського побуту.

Він без вагання вбиває здатного на підлість прикажчика, але так же, не роздумуючи, віддає свої останні гроші знедоленій арештантці-породіллі, приреченій на каторгу. Збіднілий шляхтич Сокольчевський з оповідання "Два платочки", перейшовши пекельні кола життя на соціальному дні, безпритульним жебраком-злодієм приходить до хати вбогої бабусі-селянки і не може втриматись від спокуси вкрасти її небагатий скарб – дешевенькі хусточки, приготовлені на випадок смерті. Ці дві хусточки, пришпилені до справи про крадіжку, стають не так символом духовного нездоров’я бідолахи Сокольчевського, як показником аморальності й байдужості тогочасної судової системи.

На тлі бюрократичної антилюдяної тяганини, розпочатої судовиками, світлим променем людяності зблиснув вчинок старої обікраденої жінки, яка виявила до злодія християнське милосердя. Передусім людиною з її болями і радощами постає перед читачем і повітовий розбишака Поліцай з оповідання "Омелько Каторжний". У вдачі героя, що втікає з каторги заради миттєвої зустрічі з дітьми-безбатченками, нерозривно поєдналися любов і ненависть, суворість і чулість, жорстокість і ніжність.

З теплою симпатією і співчуттям змальовує Д.Маркович образ юного заробітчанина в таврійських степах Івана Вільного /"Шматок"/. Лиха доля дарувала безталанному підпасичеві голодну смерть на фоні холодної буряної ночі – такою була йому "винагорода" за виснажливу працю на хазяїна-мільйонера. Цікаво, що цей же випадок з судової практики Д.Марковича ліг в основу поезії Дніпрової Чайки "Степова билиця", що й досі лишається неопублікованою. Як згадувала свого часу письменниця, "раз ми з ним /Марковичем - І.Н./ писали навипередки: "Степова билиця" звалося у мене, "Шматок" у його. У мене – віршем, у його прозою. Потім ми складали Херсонський збірник "Степ" /12/. Не дивно, що подані до альманаху й опубліковані в ньому твори Дніпрової Чайки "На Лимані" і "Зірка" відзначаються палким демократизмом, гуманістичним пафосом, адже авторка була однодумцем Дмитра й Олени Маркевичів.

Суголосними за своїм звучанням до прози Д.Марковича, світлої, сповненої віри в людину, є й інші публікації "Степу". Наприклад, оповідання М.Заволоки /Грушевського/ "Бідна дівчина" є зворушливим проникненням у світ молодої вчительки. Делікатна беззахисна душа героїні не витримує ударів тяжкого задушливого життя, а відтак вона поступово схиляється до думки про самогубство. Духовно багата натура гине, не знайшовши моральної підтримки з боку оточення, що виявилось мізерним, індиферентним до високих поривань. Твір "Бідна дівчина" був надрукований з рядом правок. Про їх характер можна судити з листа Д.Марковича до М.Грушевського від 24 березня 1886 року: "З Вашого оповідання, викинуто кінець /од слів "кілька світників"/; слова "репнула", "гепнула", "сопла", хлопець до дівчини "приткається", "засапана", жінку "попсовав". А се ж слова, що, може, реальні, але ріжуть вуха і дають другі вирази, ніж які автор бажав" /13/.

Своєрідним больовим нервом альманаху "Степ" стало оповідання Д.Мордовця "Будяк", де в алегоричній формі йдеться про занепад національних святощів на Україні, уярмленій царською Росією. Це сумовита сповідь українця-патріота, закиненого долею на чужину. Повернувшись на схилі літ у рідні краї, герой не впізнає батьківщини:
"Я до перелазу, де калина цвіла, – нема калини! – і сліду не стало - москалі на хворост порубали,
Я до верби – і верба усохла.
Я до барвіночка – замість барвіночка будячище росте! – Бо як поповіяли холодні вітри з самої Москви, як понагнали на Вкраїну холоду, то й замерз мій барвіночок, а замість барвіночка колючий будячище виріс" /С.11/.

Подібний журливий тон притаманний і творові Браунера "Тирса". Поза звичайним степовим пейзажем проглядає драматична доля цілого краю, що мав славну "давню-давнину". Свідком того минулого величчя лишилася хіба що тирса. Та ще сам степ нагадує про колишню волю: "Ось там, круг високої могили, по степу безкраїм, розістлалася тирса. Мов килимом густим вкрила вона степ широкий, мов сестра з братом обнялася вона з ним і міцно держить його, бо знає, що ні до кого їй більше пригорнутись на цім світі. Гляньте, якою силою великою віє з того степу широкого, вкритого тирсою!" /С.133/. Німе запитання тирси: "Чи то ж так тут було перше?", що лине на тлі могильної тиші, ніби хоче пробудити приспані сили народу-степовика.

Образ степу є одним із наскрізних у творах співавторів альманаху. Це не тільки втілення невишуканої краси Південної України з її безмежними просторами, "ветром юга прохладным и вольным"/ вірш П.Тулуба "В степи"/, тло, на якому трапляються людські трагедії /"Шматок", "Иван из Буджака" Д.Марковича/, а й символ волі /"Тирса" О.Браунера/. Тож вважаємо, що зовсім не випадковою є саме така назва збірника - "Степ". Степ як вільний простір, широке поле для високих думок і шляхетних почувань, духовного оновлення людини і народу.

Не зважаючи на деякі прорахунки, допущені співавторами альманаху, збірник "Степ" став помітним літературно-мистецьким явищем своєї доби. Тим більше, що в ті часи подібні видання нерідко можна було перерахувати на пальцях однієї руки. Засилля русифікації, переслідування й утиски, яких зазнавали українофіли, не спиняли цих подвижників, до когорти яких належав і Д.Маркович як упорядник і співавтор "Степу", як митець - громадянин. Як справедливо зазначив Олекса Засенко в своїй передмові до однотомника творів письменника /1991/, "видання альманаху "Степ" в умовах того часу було актом громадянської мужності, виявом народолюбних поглядів його потаємного організатора - помічника губернського прокурора" /14/. Це був вияв високої національної свідомості і Марковичевих побратимів та посестер з українофільського гурту херсонців.

Минуло ціле століття, і доля того давнього "Степу" продовжилась випуском наступних чисел у 1991-2004р.р. /усього вийшло до сьогодні 10 номерів/. Теперішній "літературно-мистецький і громадсько-політичний альманах творчих спілок Херсонщини", що виходить під тією ж назвою, гідно репрезентує духовні обличчя нашого краю на межі двох тисячоліть.

БІБЛІОГРАФІЯ

1-2. Конощенко Андрій. Дніпрова Чайка /Спогади/ // Україна.- 1927.-
3-4. Русова Софія, Мої спомини // За сто літ. - Харків: ДВУ, 1928,-Кн.ІІІ. - С.І63.
5. Степ: Херсонський белетристичний збірник, - Херсон; Санкт-Петербург, - 1886. - С. 11 /Далі, посилаючись на це видання, сторінку вказуємо в тексті.
6. Центральний государственный исторический архив России в г.Санкт- Петербурге. - Ф.777. - Оп. 3. № 5. - Арк.88.
7. Там же. - Ф.777. - Оп. 3. - № 5. - Арк. 124.
8. Державний історичний архів України в м.Києві.- Ф.1235. - Оп.1.-
№ 630. - Арк. 1.
9. Центральный государственный исторический архив России в г.Санкт-Петербурге.- Ф.776.- Оп.20.- № 218.- Арк.303-304.
10. Франко Іван. "Степ". Херсонський белетристичний збірник. Херсон, 1886 // Зібр. творів: У 50-ти томах. - К.: Наук. думка, 1980.- Т.27.-С.114.
11. Франко Іван. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. // Зібр. творів: У 50-ти томах.- К.: Наук. думка, 1984.- Т.41.- с.383.
12. Відділ рукописів Центральної наукової бібліотеки НАН України ім. В.Вернадського. - Ф.Х.- № 34906.- Арк.15.
13. Державний історичний архів України в м. Києві,- Ф.1235.- Оп.1.- № 630.- Арк.1.
14. Засенко Олекса. "Треба жити по-новому, люблячи людей!." // Маркович Д.В. По степах та хуторах. Оповідання. Драма. Спогади.-К.: Дніпро, 1991.- С.1З.

Немченко І. Незабутня квітка літературного Причорномор'я // Херсонский библиофил. - 2005. - Вып. 1. - С. 11-21
 

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.