on-line с 20.02.06

Арт-блог

03.04.2017, 09:15

Апрель-2017

Это утро, радость эта, Эта мощь и дня и света, Этот синий свод, Этот крик и вереницы, Эти стаи, эти птицы, Этот говор вод, Эти ивы и березы, Эти капли - эти слезы, Этот пух - не лист, Эти горы, эти долы, Эти мошки, эти пчелы, Этот зык и свист, Эти зори без затменья, Этот вздох ночной селенья, Эта ночь без сна, Эта мгла и жар постели, Эта дробь и эти трели, Это всё - весна.    Афанасий Фет

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Новости региона

27.04.2017, 10:40

Фестиваль «Рок-Поток V» изменил место проведения

В Херсоне 29 апреля состоится фестиваль рок-музыки «Рок-Поток V», ...
27.04.2017, 10:34

В этом году фестиваль уличной еды в Херсоне будет бесплатным

27-28 мая фестиваль ярких эмоций и вкусного общения состоится в Херсоне ...
27.04.2017, 10:32

У Херсоні - фестиваль мистецтв

> Организации > Литература > Общество "Просвита" имени Тараса Шевченка


Общество "Просвита" имени Тараса Шевченка
 

Листопад 1905 р. - за ініціативи гуртка україністів у Херсоні створено перший осередок "Просвіти".

1906-1908 pp. – репресії російського царату проти активу "Просвіти".

1917 р. - у Херсоні створено легальну культурологічно-політичну організацію "Українська хата" (голова М.Чернявський).

Квітень 1917 р. – у Херсоні проведено перший легальний україномовний мітинг.

1917 р. - активом "Української хати" створено перший український драматичний театр імені Тараса Шевченка (керівник Юрій Шумський).

6 січня 1918 р. - за ініціативи "Української хати" відроджено товариство "Просвіта" (голова Іван Челюк).

1918-1920 - у Херсоні відкриваються українські школи, українські дитячі садки, проводяться курси з української мови та історії.

1918-1922 - розпочинають свою діяльність осередки "Просвіти" в усіх повітах Херсонської та Таврійської губерній.

1922-1937 pp. - посилюються репресії більшовицької Росії проти активу "Просвіти".

1988 р. - у Херсоні створено перші осередки Товариства української мови (голова Херсонського ТУМу Віктор Кисіль).

1992 р. - Товариство української мови реорганізовано у відроджену організацію Товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка (голова Микола Братан).

1992 р. — у Цюрупинську створено дитячу просвітянську організацію Літературно-мистецька лабораторія "Чиста криниця"

1993 р. -  у Херсоні проходить об'єднуючий позачерговий з'їзд Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка.

1996 р. - на Херсонщині створені перші осередки "Молодої Просвіти".

1999 р. - "Чистою криницею" започатковано обласний конкурс молодих літераторів "Покоління XXI".

2000 р. - у Херсоні розпочинає свою роботу Херсонська філія видавничого центру "Просвіта".

2000 р. - "Молода Просвіта" Херсонщини започатковує обласний фестиваль обдарованої молоді "Зоряний карнавал".

2001 -  Просвітяни  Олег Олексюк,  Наталія Мудролюбова  та Неля Глущенко  на звіті Херсонщини  в Національному палаці "Україна" (м. Київ).

2001 -  Журі на обласному конкурсі читців поезії Тараса Шевченка.

2001 -  Відкриття І Обласного фестивалю обдарованої молоді "Зоряний карнавал".

2002 -  Просвітяни Дмитро Білоус та Олег Олексюк перед поїздкою на Всеукраїнський фестиваль дитячої поезії імені Йосипа Курлати "Джерельце"

2004 -  Павло Мовчанта Олег Олексюк на Всеукраїнському конкурсі юних поетів (м. Київ).

2004 р. Просвітяни Олег Олексик та Наталія Коломієць на щоденних виступах на херсонській площі Свободи під час помаранчевої революції.

2005 р. – Презентація четвертого випуску «Нарисів з історії Бериславщини» в обласній науковій бібліотеці ім.. О.Гончара.

2005 р. – виставка просвітянських книжок у Херсонській центральній міській бібліотеці імені Лесі Українки.

1. 16.04.2010 09:48
юрій

29 квітня – 2 травня   урочисті дні українського братання, всепрощення і єдності.

Сучасні українці є нащадками тих слов’ян, які жили спільним життям нижче Прип’ятського географічного етнорозділу, за виразами різних авторів,  „від Сяну до Дону”, „від Бескиду до Кавказу” і були згуртовані в етнічну єдність низовими козаками на чолі з Запорізькою Січчю.

Однією із знакових історичних подій стала відмова українців від назви „руські” та похідних від цього слова назв – „русини”, „рутени”, „роси”, „малороси”. В літописі збереглася віковічна туга слов’янина-літописця з приводу того, що племена полян і їх родичів-сусідів стали називатися „руськими”, потрапивши під володарювання варягів-русі. Російський письменник В.Чивіліхін, який досліджував це питання, прийшов до обгрунтованого висновку: це були пірати русел – річок великого торгового шляху „із варяг в греки”. Звідси і „рус(л)ь”.  Аналогічно назвиськам „весь”, „чудь” і т.п.

Діяльністю січового козацтва українцям було повернено слов’янське ім’я, хоча і інше, не стародавнє:  від слов’янської назви Богом украяної для проживання землі – україна. Ця подія є наслідком розвитку етнічної свідомості і не треба ритися в філологічних пошуках того, що́ і коли означали слова „країна”, „оукраїна” ще й з наголосами то на „а”, то на „ї”, „окраїна”, „україна”. За цими „науковими” пошуками стоять політичні спекуляції.

Українцям випали на долю великі історичні випробування роз’єднаннями. Основним в цих роз’єднаннях стало перебування у складі двох традиційно ворогуючих імперських тенденцій – західної і східної. Воно й досі залишило слід у протистоянні заходу і сходу незалежної вже України.

Протягом майже 150 років від кінця XVIII до початку XX століття українці перебували під владою двох імперій: 80% із них підлягали російським імператорам, решта населяли імперію Габсбургів. Апофеозом імперіалістичного цькування українців проти українців стала Перша світова війна, від якої протягся кривавий слід до війни Другої світової. Імперський розклад в останній практично був той же.

Та в якій би чужій державі ни перебували українці, в них жив Дух Січі. Він кликав до самоідентичності, до незалежності, до об’єднання. Імперські сили завжди пробували використати цей дух в боротьбі зі своїми ворогами. То й створювали різні етнічні структури українців, манячи привидом суверенності. В свою чергу українці прагнули використати ці квазісуверенні формування для боротьби за реальну незалежність.

Так, на заході були використані квазісамостійні українські збройні формування в складі німецьких військ. А на сході використовувалась квазісуверенність Української Радянської Соціалістичної Республіки. На заході були Бандера і Шухевич, УПА. На сході – Шумський, розстріляний Скрипник, навіть, уже в новітні часи, зісланий у Москву Шелест. Це тільки знакові фігури. Попри їх відомість – мільйони відомих і невідомих борців за українську січову ідею на Заході і Сході.

1991 року вся Україна проголосувала за незалежність. Юридична підлеглість відійшла в минуле, хоч і не зогнила ще імперська політична плацента після виходу з Радянської імперії. Склалися передумови остаточного подолання слідів протистояння, розбудови монолітного українського суспільства. Для цього потрібна чітка установка на братання, взаємопрощення, на єдність всіх українців. Установки фіксуються символами. Про один з таких символів сьогодні варто поговорити у зв’язку з недалекими знаменними датами: 29 квітня – 2 травня.

Це дні боїв на горі Маківці (Карпати), де в Першу світову війну зайшлися австрійські і російські імперські війська. У їх складі, з обох сторін фронту стояли українці. В російських військових формуваннях вони часто переважали, хоч і не були виділені в етнічні загони з відповідними назвами, а в австрійських були зорганізовані в загони Українських Січових Стрільців.

Маківка – лише один епізод протистояння своїх проти своїх, маківка-вершина розбрату, породженого залежністю від імперій. Вся Перша світова війна, а за нею і Друга повні подібних епізодів. Але і повні епізодів братання українців з обох боків війни.

Ось спогад В.Горбового про святкування Великодня під Кирлібабою (“Гуцульська сотня УСС”): “Самий Великдень почався подібно, як у 1915 р. на Маківці, відспіванням “Христос Воскрес”. Відтак усі збігли в яр христосоватися з ворогами. З яру не ми йшли на московську позицію, а взяли братів-українців до себе в гостину.

Описано розмову усусівця Зіня зі “зводним” російської армії Андрієм під Кирлібабою взимку 1916 – 1917 року, отже, ще до Лютневої революції. “Андрій говорив чистою українською мовою, – згадував стрілець, – що змусило мене запитати, чи він є українець.

– Не тільки я українець, а також весь наш 254-й Ніколаєвський полк є український...

Історики, які вивчали ці події можуть багато розповісти і про протистояння і про братання, відоме в радянській історіографії як перемога більшовицької пропаганди. То чи не варто українській історіографії розглянути роль української пропаганди в революційних подіях того часу?

А ще важливіше продовжити братання як традицію. Братання і взаємне всепрощення вільних і невільних гріхів, взаємних прикрощей, завданого горя.

Є в незалежній Україні не тільки етнічні українці. Багато також представників інших етносів, зокрема, на сході багато представників базового етносу останньої імперії-„матері” – росіян. А ще більше зросійщених українців. Але всі вони тепер громадянські українці – громадяни української держави.

Сьогодні вчорашні східні та західні українці в великому числі поміняли регіони проживання. Отож дні 29 квітня – 2 травня мають стати Днями загального братання українських громадян без поділу на західних і східних, на етнічних і громадянських. І всепрощення завданого комусь кимось горя.

Животрепетна сьогодні у деяких політиків проблема мови спілкування не має в цьому контексті ніякої реальної основи. Кожен громадянин нехай говорить своєю етнічною мовою, як це прекрасно прижилося у нас на радіо та телебаченні. За останні десятиліття всі громадяни вивчили державну мову. Тож у складних випадках можна користуватись нею. І не треба ускладнювати ситуацію введенням ще й інших державних мов: адже це буде консервувати імперську плаценту, а крім того треба буде всім обов’язково вивчати не одну загальнодержавну мову.

Щоправда, в регіонах з населенням не українського етносу державним службовцям треба знати, крім державної, також відповідні мови. За те їм і платять державні гроші.

Зросійщеність українців мине як нежить, а росіяни етнічні люблять Україну, як і українська діаспора любить Росію. Та й всі українці люблять позбавлених імперського синдрому людей сусідніх держав. Отож братання, взаємопрощення і єднання.

В Запорізькій області є, до речі, село Маківка. Можливо, є такі топоніми і в інших областях. Нехай і вони стануть місцем планових і урочистих заходів. Назва наче спеціально придумана. Зійдімо на вершину-маківку нашої єдності!

Пропонується в Дні братання і всепрощення публічно і вдома сімейно читати книгу Січеслов (Січеслов.– І.П.В. АПН України-НОЦ «Січова академія”, Запоріжжя-Київ-Запоріжжя, 2003-2010 рр. С 410), співати українські гімни, думи і пісні. Носити значки, робити наклейки з символом „Маківки” – квіткою маку-самосійки, маку польового, дикого – та з символом Духу Січі, іншими українськими символами.

В ці дні забороняється сквернословити. Рекомендується старанно прибирати хату і двір, всяке сміття, пити тільки українське пиво, пекти маків’яники і пригощати ними один одного. Проводити масові гуляння з братанням і вітанням „Живий Дух Січі! – Навіки живий!” та з ритуальним проханням прощення, братання.

Ритуал братання такий. Особи, які домовились побрататися, обмінюються Українськими Книгами пам’яті „Січеслов” з відповідними написами в такому порядку дій: 1)стають один проти одного; 2) разом проговорюють: „Прошу тебе, друже (ім’я), стати мені побратимом, а я буду побратимом тобі від нині і на весь час во віки віків”. До цих слів можуть бути додані інші слова, які вони побажають сказати один одному. 3) Разом здійснюють жест триперста: великий палець і мизинець з’єднують, а останні три пальця вирівнюють і послідовно покладають їх спочатку на чоло зі словом „Знаю”, затим на праве плече зі словом „Переконаний” і затим на ліве плече зі словом „Вірю”. До уст підноситься символ Духу Січі, який краще мати на персні або на нігті великого пальця, і промовляється характерницька фраза дії – „Волею характерника з Духом Січі!”. 4)Передають один одному Книги. 5)Побратими обіймаються і продовжують вільне спілкування.

2010-й рік є роком ювілейним для „Маківки”. Отож мають і ритуали деякі бути щоденними, як-от: вітання „Живий Дух Січі! – Навіки живий!”, носіння значків, тримання на покутті і читання Української Книги пам’яті „Січеслов”, не сквернословити; а інші повторюватися щомісяця, у перші суботи та неділі. Побратими зустрічаються в ці дні для спілкування.

Заклик про урочистості в Дні Маківки адресований перш за все політичній еліті. Адже протягом усієї української історії імперських полонів у міру того, як образ божественно величної імперії — чи Російської, чи то Австрійської — заволодівав уявою української еліти, згасала її відданість рідному краю. Врешті-решт для неї українські землі з усією очевидністю були лише частиною якогось більшого цілого. Відповідно слабшало усвідомлення нею української самобутності, таке сильне в Козацькій Україні XVII—XVIII ст. з її Духом Січі, що вибухнув і розлився по всіх територіях розселення українців. Незалежна Україна не тільки породжує нову політичну еліту, але й повертає еліті старій відчуття України.

Живий Дух Січі! Навіки живий!

 

Ю.Гапон.

Науково-освітній центр „Січова академія” ЗССПК.

 

 

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.