on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Новини регіону

05.05.2024, 15:12

На Херсонщині солдат знайшов стародавній предмет та передав експонат до краєзнавчого музею

05.05.2024, 15:12

На Херсонщині солдат знайшов стародавній предмет та передав експонат до краєзнавчого музею

  Український військовий передав до колекції Херсонського обласного ...
05.05.2024, 15:02

На полотнах — троянди, тюльпани, маки та інші квіти. Художниця Яна Голуб'ятникова представила у Херсоні виставку робіт

  Художниця Яна Голуб’ятникова 1 травня презентувала ...

Михайло Руденко

ОКРАСА МІСЯЧНОЇ НОЧІ
(етюд)


Михайлик прокинувся не знати чому. Якесь незрозуміле світло проникало до хати і бентежило його. Першою була думка: горять скирди на степу. Він швиденько заліз на підвіконня і розчинив вікно. На вулиці було тихо і спокійно. Лише на камені,  де вечорами збиралися хлопці та дівчата, чулися притишені голоси.
А пожежа розгорялася все дужче і дужче. Зарево, що піднімалося над степом, лякало його. Він не розумів: чому це у селі не б'ють на сполох. Та раптом — над верхівками дерев густого саду з'явився великий палаючий окраєць місяця. Тривога відразу ж уляглась, і він з цікавістю спостерігав, як великий червонястий місяць викочувався із-за дерев. Здавалося, що то лицар-богатир у сяючих обладунках вийшов у дозір.
А місяць піднімався все вище і вище, заливаючи село золотаво-сріблястим сяйвом.
І сталося диво. У сріблясто-голубому мареві ночі за-лебеділи, кудись пливучи, хати, потемніли, і стояли, як заворожені, обважнілі сади. Звісивши ноги з вікна Михайлик сидів зачарований невимовною красою, що розгорталася перед ним. Але через якийсь час він відчув у собі, що йому чогось дуже не вистачає, чогось такого, щоб зігріло його, як мамині обійми, її пригортання. І тоді з каменя, на якому сиділи дівчата, знялася і полетіла пісня: «Ой ти, місяцю, я зіронька ясная...»
На якусь мить місяць призупинив свою ходу, дивля¬чись на дівчат на камені, на хлопчика у розчиненому вікні. Послухав, послухав змахнув сльозу з ясних очей і рушив далі.