Остап Ступка: актором, як і дурнем, треба народитися
Однією з найяскравіших вистав театру Франка, яку під час гастролей побачили херсонці, стала метафорична «Легенда про доктора Фауста» (режисер-постановник Андрій Приходько).
Це і повчальна історія про добро і зло, про спокуси та каяття: «Немає в пекла місця. Пекло - в середині душі». Це і яскрава вистава з шикарними декораціями, казковими костюмами і улюбленими акторами (Богдан Ступка, Остап Ступка, Богдан Бенюк). Це і феєричне дійство, де актори ходять на ходулях, пускають мильні бульбашки та сонячних зайчиків, грають з залом величезними кулями, з’являються верхи на справжніх конях, запросто спілкуються з залом. Символічно, видовищно, захоплююче. І не можна не звернути увагу на молодого Фауста - роль, яку приголомшливо виконував Остап Ступка.
- Пане Остапе, для театру Франка вистава «Легенда про доктора Фауста» звична чи це виняток?
- Не думаю, що це якийсь особливий експеримент. Просто є різні режисери, які сповідують різні театри. У нас багато різних вистав, є взагалі пластичні речі. А «Фауст» має жанр містерії - площадного німецького театру.
- А чи досить у глядача знань, щоб зрозуміти, що відбувається на сцені?
- Я не знаю, глядачі різні приходять. Якщо у глядача не досить знань з цього приводу, то він щось дізнається з нашої вистави, напевно, і трохи поповнить свій багаж. Думаю, що питання, які підіймаються в «Фаусті», всім зрозумілі. Театр ставить запитання. Відповідей він не дає. Тому люди після вистави мають йти і задумуватись, насправді - що таке Мефістофель, що таке Фауст, що таке добро і зло - вічні теми, тільки до них різний підхід.
- Дехто, згадуючи Гете, очікував побачити на сцені Гретхен, але любовної лінії практично нема, є тільки продаж душі заради знань.
- Матеріал, по якому ми робили виставу, був написаний до Гете. Легенду про Фауста поет потім розвинув і написав такий талмуд. У нас коротенька річ - Марло, який взяв це все з середньовічних німецьких легенд. Я думаю, це не менш цікаво, ніж Гете…
- А як Ви почуваєте себе в ролі Фауста?
- Нормально. Працюємо.
- Інколи актори відмовляються від «небезпечних» ролей…
- Розумієте, ми ж не граєм Фауста від початку до кінця. Ми граємо балаганних акторів, які виходять і розігрують містерію про Фауста. А це зовсім інші речі. Ми зайшли і вийшли, показавши, що була така історія з доктором Фаустом, тож дивіться: будьте обережні.
- А Вам колись доводилося відмовлятися від ролі?
- Доводилося. За 20 років один раз. Це була п’єса про Франка. Період, коли він хворий, при смерті - жах. В нього там і, вибачте, сифіліс, і він весь розкладається, і з жінкою не живе, і смерть поруч. Я сказав, що це грати не буду. Про Франка можна було написати зовсім інше - про його любов, про його подорожі, про його знання 16 мов. Якось не співпало, напевно. Відчув я якийсь внутрішній супротив.
- А всі інші пропозиції приймаєте з задоволенням?
- Актор має грати. А якщо ще до нього роль підходить - то це взагалі супер.
- Вас останнім часом лають за роботу у фільмі «Ми з майбутнього-2», але Ваш батько каже, що зіграли Ви добре. Що для Вас ця роль і чому навколо неї здійнявся оцей галас?
- Не знаю. Є багато російських фільмів, які мають ще гірші кадри з приводу України. Чому вчепилися саме до цього - я без поняття. А що стосується ролі… Ти просто зайвий раз виходиш на екран, щоб тебе люди побачили.І виходиш на екран в країні, де кіно знімають, а у нас, вибачте, не знімають. Тому чого ж відмовлятися?
- А коли в Україні будуть по-справжньому знімати кіно?
- Не знаю. Якби я був чиновником якимось, може, сказав би.
- А чиновники можуть вирішити ці проблеми, чи це справа рук професіоналів?
- Без підтримки держави нічого не буде. Потрібні державні закони і гроші. І зрозуміти, що кіно - це не просто бізнес, а ще й ідеологія держави. Тому все це треба поєднувати.
- У серіалах зніматися пропонують?
- Щось там було на «1+1», але там така роль невелика… Тож немає в мене серіалів.
- Дехто відмовляється від серіалів свідомо. А Ви?
- Треба бути обережним в серіалах, бо можуть таке мило підсунути, що потім не відмиєшся.
- А як з телебаченням?
- Актор мусить пробувати свої сили в різних жанрах.
- Озвучувати Капелюшника в «Алісі» сподобалося?
- Сподобалося. Озвучування - процес взагалі цікавий.
- Не знаходите в собі схожість - і з Джонні Деппом, і з Капелюшником?
- Можливо, щось є спільне і з тим, і з тим. Не знаю, які риси, та щось є.
- Ви вважаєте себе популярним актором?
- Не знаю. Зважаючи по реакції публіки - то напевно.
- Талант і популярність - рівнозначні?
- Ні, це різні речі, насправді. Але коли вони з’єднуються, тоді це ще більш класно. Бо є люди популярні за рахунок інших якостей.
- Чи потрібна актору освіта і чи її наявність робить людину актором?
- Актору потрібна освіта, треба вчитися. Але навчити грати в інституті не можна. Актором, як і дурнем, треба спочатку народитися. А потім інститут, і якщо ти будеш мати хорошого педагога, він тебе направить в якесь правильне русло. Я не розумію, як можна людину навчити грати на сцені. Можна якісь етюди з нею робити, щось розповідати про театр, про життя. Це все дуже тонкі речі…
- Від батька Ви чомусь навчилися?
- Мабуть, безпосередньо, на якомусь рівні підсвідомості. Як то кажуть, людина з дитинства щось в себе всмоктує, як губка, потім щось відкидає.
- Бути нащадком знаменитої фамілії - це добре чи ні?
- Колись в радянські часи казали, що сім’я сталеварів - це добре, а в мистецьких колах це чомусь радянська влада визначала як щось негативне. А що в цьому негативного? Якщо є сім’я, яка працює на ниві мистецтва, то думаю, що це добре.
- Деякі актори змінюють прізвища, щоб довести, що можуть досягти успіху самі. Як Ніколас Кейдж - племінник режисера Френсіса Форда Копполи. Говорять, ви жартома пропонували, щоб батько змінив прізвище…
- Може, жартома, а може, і всерйоз. Його і так всі знають. А насправді - за мене ж батько не виходить на сцену. Міняти прізвище не має сенсу.
- Чи має актор мріяти про ролі?
- Напевно, має.
- А Ваші мрії здійснювалися?
- Здійснювалися. Це Сальвадор Далі в «Істерії», Фігаро.
- Дружина підтримує чи більше критикує?
- Критикує, ясно. Якщо щось не подобається, вона говорить свої думки, бо ніхто мені правду не скаже, як мої рідні.
- Хто найбільш відвертий?
- Вся моя сім’я. Цих людей можна перерахувати на пальцях.
- Ви задоволені тим, що Ваш старший син теж став актором?
- Поки що в нього виходить непогано, так що хай працює далі.
- Яке майбутнє бачите для своїх молодших дітей?
- Вони самі мають вибрати, що хочуть робити в цьому житті. Я не скажу, що я буду розповідати, куди їм треба йти - вступати чи ще чимось займатися. Душа їм розкаже, що робити, вони це й будуть робити.
- Ви вважаєте себе гарним батьком?
- Ні. Я не маю часу на дітей. От зараз приїду, два дня побуду і поїду далі - Одеса, Мінськ.
- Там зараз працюєте?
- Знімаюсь в Білорусі - чотири серії для телебачення. «Білорусьфільм» почав знімати сучасну історію «Тихий центр».
- Маю надію, що до Херсону приїжджатимете частіше.
- Ой, так, треба приїжджати…
Лариса Жарких
"Херсон Маркет плюс".- №33 (239).- 19-25.08.2010.- стр. 19
