Під шелест трав і спів бандури...
Кожна людина на певному етапі життя замислюється над тим, що залишиться у цьому світі після неї. Звичайно, діти посідають перше місце, але як донести до цих допитливих малят те, з чого, як співається у пісні, починається твоя Батьківщина, як жили наші пращури і тим самим навчити любити рідний край.
Саме з такою метою на кордоні двох районів, Голопристансъкого і Цюрупинсъкого, Олександр Долинко та його однодумці створили історико-розважальний комплекс «Зелені Хутори Таврії», який протягом літа приймає гостей, у тому числі й закордонних. Тут, мов у раю: росянисті трави, лагідне сонечко, пташині трелі, бадьорі передзвони, радісні перегуки... Світ живе і собі ж радіє!
Свідчу: це не просто притулок для окремих робінзонів чи корпоративних мандрівників, а неповторний світ прекрасного — унікальної природи Нижнього Дніпра, козацької минувшини, народних звичаїв і народної культури.
Перше, що вражає на «Зелених Хуторах» — різнобарвний килим луґових квітів, серед яких дуже багато лікарських: живокост, алтей, іван-чай та ін. Так хочеться притулитися щокою до бархатистих листочків річкової м'яти та насолодитися її свіжим ароматом. Люди прийшли сюди не підкорювати природу, а жити у гармонії з вербами і акаціями, очеретами і птаством, серпанками і росами.
Перший хутір, який зустрічає гостей, — Стрілецький. Всі знають: чумаки були хоробрими воїнами і володіли різноманітною зброєю . Тут і рогатки, і списи. Усіх зацікавить змістовна розповідь Миколи Микитюка, але відчути себе справжнім воїном зможе кожний, коли заряджає і націлює двометрову рогатку, або вцілює у мішень з пневматичної гвинтівки, або опановує техніку метання спеціальними ножами.
Поринути в історію виникнення гончарства можна у місцевого майстра — гончара Івана Луки. Неможливо відірвати погляд від гончарного круга, на якому за лічені хвилини народжується тарілка або горщик.
А доторкнутися до справжніх старовинних атрибутів українського побуту можна у невеличкому музеї. Рубель, кайдани, старовинні ваги, ночви, олійниця та калиб, рогачі, ступка, макітра та багато інших цікавинок з минулого життя українців знаходяться саме тут. Спостерігати за роботою прядильниці Тетяни Боєвої та спробувати впоратися зі справжнім веретеном зможе кожен бажаючий. Прикрашає музей велика колекція грошових знаків від царського періоду до сьогодення. Здивований погляд кожного затримається не тільки на паперових монетах Першої світової війни, а й на купонах пострадянського періоду. Тож мимоволі згадається той час, коли всі українці були міліонерами.
Але ні за які гроші неможливо купити ту щирість української душі, яка створює на «Зелених Хуторах» Тавріїї особливу атмосферу гарного настрою.
Підкріпити цей солодкий настрій можна за допомогою натурального таврійського меду. Ось він, золотий промінь бджолиного сонечка, захований глибоко у сотах. Будь ласка! Ірина Марчук запрошує до дегустації та цікавої розповіді про всі продукти бджолиного виробництва, різноманітність якого вражає завдяки різнотрав'ю.
Наші дівчата Ірина Князева та Юлія Єрємієва збирають велику кількість лікарських трав. Онде під вербою, бачте, димок? Саме там ви скуштуєте запашний фіточай із старовинного самовару та зможете насолодитися ароматом висушених польових квітів. Незабутній цей наш таврійський запах саме тому, що збираються трави з особливим настроєм, з особливою любов'ю та особливими інструментами. Саме старовинний серп обережно зрізає стебла лікарських рослин.
Такі серпи виготовляє тільки справжній майстер заліза. Саме такий (у третьому поколінні) наш хуторський коваль Дмитро Кубка. Справжній чолов'яга! Ви б бачили, як уміло він орудує величезним молотом! А ще й туристів залучає до ковальської справи! Тут кожен може викувати свою підкову, і не тільки.
На все життя запам'ятається прогулянка на конях. Адже на «Зелених Хуторах» Таврії ви не тільки поспостерігаєте за табуном, але й почуєте багато нового й цікавого про цих чудових тварин.
А найяскравіші враження та адреналін можна отримати на «Торфоленді». Єдиний у світі атракціон-мандрівка болотами на гусеничному тракторі вразить кожного. А ви коли в останній раз каталися на тракторі?
— На хуторах представлені всі народні ремесла і промисли , — говорить мій гід Андрій Лук'янченко, водій казкової домашньої печі на колесах. — Мої пасажири спочатку не вірять, що їх можна чимось здивувати. Та, коли походять і побачать цю красу та ще й самі виліплять горщика чи викують підкову, повертаються у сучасну цивілізацію неохоче.
— Втілення українських традицій в життя стало можливим тільки завдяки тісній співпраці з Голопристанським центром зайнятості, — розповідає Олександр Долинко, керівник проекту. — Це і навчання стародавнім дідівським ремеслам, і громадські роботи, дотаційні місця.
На старому дворищі {тут незабаром збудують хату-музей) гості захоплюються неперевершеною грою бандур і голосами обдарованих виконавиць — Олени Шишкіної і Оксани Сімаченко. Дехто бандуру вживу чув вперше. Вперше бачив у роботі коваля і гончара, вперше пив чай із таврійського чар-зілля.
У душах — незабутні враження, на долонях гостинці: свячені сіль і дарник — маленька великодня здоба на мініатюрному рушничкові. На щастя і повернення!
Василь Піддубняк
“Новий день”.- №36 (4926).- 02.09.2010.- стр.1,12-13
