on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.06.2019, 09:22

июнь-2019

Червень Червоні барви і зелені, Де червень з фарбами ходив. І літо проситься у жмені – Рясною стиглістю садів. І ластовиння на обличчя, емов метелики, сіда. А літо далі, далі кличе, Де навіть стежка – золота… Володимир Верховень  

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Новости региона

19.06.2019, 09:41

Нічний кінофестиваль в центрі Херсона

10.06.2019, 14:37

«Травнева ніч» у червні

06.06.2019, 11:13

У Херсоні відбудеться прес-конференція організаторів І Херсонського Морського Фестивалю імені Джона Пола Джонса

Писанкове щастя Ази Матко

Цим світлим Великоднім тижнем не можемо не познайомити дорогих читачів «Нового дня» з цікавою людиною, безмежно талановитою землячкою. Аза Сергіївна Матко створює дивовижні писанки. Мисткиня, яка не має спеціальної освіти, ви­найшла власну технологію, і її роботи не лише високохудожні, а й довговічні

... Йдучи на інтерв’ю до 76-річної майстрині, очікувала побачити таку серйозну, може, й дещо сувору ба­бусю, схожу на представниць її по­коління. І яким же було моє здивування, коли з одного з балконів п’ятиповерхівки визирнула жінка з ру­дим каре. Аза Сергіївна дуже сучас­на пенсіонерка: має смартфон і... акаунт у Фейсбуці. Але про це тро­хи пізніше. З господинею квартири спілкуємося на кухні. Фарби, пенз­лики, клей, лак — на столі все не­обхідне для роботи. Аза Сергіївна створює писанки. За свій журна­лістський досвід я бачила немало крашанок, минулоріч навіть у на­ціональному музеї писанок побува­ла, де великодні атрибути зібрані з усіх куточків України. Але, зізнатися чесно, таких робіт ще не бачила.

Справа в тому, що херсонська ху­дожниця винайшла власний метод створення писанки, завдяки якому ті можуть зберігатися десятиліття­ми! У це важко повірити, але на шедевр звичайне яйце, вже порожнє, бо вміст видувається, перетворю­ють... газета і борошно. Майбутня писанка обклеюється малесеньки­ми паперовими клаптиками, рецепт клейстера відомий усім, хто навчав­ся у радянській школі й залучався до колективного утеплення вікон у кла­сах — мука і вода. Сама ж техноло­гія мені нагадала пап’є-маше, ко­лись нас так навчали робити деко­ративні тарілки.

«Довго думала, як же укріпити шкаралупу, таку тонесеньку, що пи­санка псується за найменшого уда­ру, а це ж робота, частинка душі, дуже шкода її втрачати. Такі дійшла до такого методу. До речі, годять­ся лише газетні клаптики, інший папір розповзається», — ділиться секретами майстриня.

Сама собі сиджу і думаю: так, від мучного клейстера яйце стає не просто міцним, а дубовим, але ж як на такій кострубатій поверхні мож­на щось малювати? Аза Сергіївна посміхається, наче прочитавши в моїх очах нотки скептицизму. Вся справа у наждачці, заготовка під писанку ретельно відшліфовується, аж до ідеальної поверхні. Потім художниця насаджує яйце на спицю, звичайну в’язальну. Тепер працю­вати з заготовкою зручно і руки чисті. Далі — акварельна фарба, яку наносять трьома шарами, і кож­ному треба дати час висохнути. На­ступний етап — лакування, для писанки на темному тлі береться зви­чайнісінький меблевий лак, в іншо­му разі покриття слід брати з ху­дожнього магазину. І лише після того, як лак, теж нанесений у де­кілька етапів, застигне, варто при­ступати до розпису.

Сюжети писанок майстриня ви­гадує сама. Аза Сергіївна не при­ховує: досить довго вивчала зна­чення орнаментів і символів, зокре­ма українських, і знає автентику кожного регіону, але класичних пи­санок не робить. У її роботах мо­жуть поєднуватися квіти й орна­менти, церкви й знаки-обереги. «Ось це дуже старовинний об­раз праматері, жінки-берегині, її завжди малювали з кількома пара­ми рук, піднятими до неба, з молит­вою про добробут рідної землі», — розповідає художниця.

А ось на писанці засніжені гори і маленькі карпатські хатинки — це до Різдва розписувалося. Цікавлю­ся, а чи є така, щоб от чисто херсонська, про нашу землю? Аякже, є! У таврійських степах здавна мешкали плазуни — у міфології істоти містичні, тому на нашій писанці художниця побачи­ла царя-вужа, а ще царівну-лебідь. Робота вийшла особли­вою, не схожою на решту писанок із колекції Ази Матко. Орнаменти на писанках пенсіо­нерки виходять з напрочуд тоне­сенькими лініями, на додачу — ди­вовижне відчуття кольорів і компо­зиції.

Парадокс, але настільки високохудожній стиль належить авто­ру без художньої освіти. У родині Ази Матко не було художників, і звідки в неї дар, жінка не знає, на­томість пригадує - малювала з дитинства. А воно ж припало на жахливий історичний період. Аза народилася у 1941-му, батько пішов на війну, так і не побачивши доньки, до трьох років дівчинка хво­ріла на рахіт. На фронтах Другої світової родина втратила всіх чоловіків. Певно, через це й захворі­ла мати дівчини, з якою вони зали­шилися удвох. Доля самої Ази склалася драматично.

У молодості наша героїня зустріла фатальне кохання, яке наклало відбиток на все її життя. Він був югославський мо­ряк, який у неймовірно вродливу херсонську вчительку закохався з першого погляду. Вони мріяли бути щасливими, і, здавалося б, попе­реду було довге життя удвох. От тільки в радянських 1960-х дівчина не могла, не мала права(! ) покоха­ти іноземця, не те що створити з ним родину - пару розлучив КДБ...

Використали підлі перевірені мето­ди - брехлива кореспонденція, провокативні телефонні дзвінки... словом, красень-югослав, до цьо­го готовий за один день одружити­ся з Азою, тепер про неї й слухати не хотів. Він більше не працював на суднах, які заходили в херсонський порт. Забути ті очі вона так і не змогла, заміж не вийшла, хоча мог­ла - чоловіки завжди звертали увагу на струнку красуню-розумницю. Але... доля є доля. Той роман всього життя з гірким присмаком надихнув письменника Едуарда То­поля - пережите Азою Матко опи­сане в оповіданні «Югославсько- херсонська трагедія: КДБ і танці»...

Непроста, жорстока доля не зламала, а навпаки - загартувала нашу героїню. Ця неймовірна жінка, що аж ніяк не виглядає на свій вік, здається, наскрізь світить­ся позитивом. У неї багато друзів, з якими охоче спілкується і при зустрічі, і в інтернеті. Світлини своїх робіт художниця викладає на пер­сональній сторінці у соцмережі. Люди пишуть відгуки, всі зачаро­вані майстерністю жінки. А недав­но нашій землячці присвятили пісню. Слова до неї свого часу на­писала відома поетеса з Херсон­щини, яка дружила з Азою Сергіїв­ною, на жаль, нині покійна Наталя Коломієць. Киянин Віталій Сухов поклав вірші на музику, а столич­ний співак Сергій Кім виконав пісню.

«Женщина с улыбкой Мона Лизы... » - посвяту своєму кохан­ню вона слухає зі сльозами на очах. І хто знає, можливо, це про нього вона згадує, створюючи свої унікальні, дуже позитивні теплі писан­ки. Певно, в цьому і є її щастя — не загубитися у цьому жорстокому, такому несправедливому світі, а дарувати людям радість, адже Бог дав великий талант.

Марина Савченко
«Новий день».- №15 (5320).- 11.04.2018.- стр.24

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.