on-line с 20.02.06

Арт-блог

01.08.2019, 10:03

Август-2019

Пахне мелісою й медом   Вранішній чай.   Серпень неждано до тебе, -   Що ж, зустрічай.     Меду прозорі краплини...   В вервиці дні   Мов кукурузні зернини,   Злото-ясні.     Пурпур томату достиглий,   Яблучок віск,   Тихі заграви вечірні,   В темряві зблиск.     Ночі такі баклажанові,   Пісня цикад...   Астри із неба рахманного   Падають в сад.         Літо спекотне дозріло,       Осінь гряде,       Сміло вже бронзове тіло       Холоду жде. Валентина П.

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Новости региона

19.09.2019, 14:12

У Херсоні розпочався проект "Коли книги оживають"

19.09.2019, 11:17

Яскравий потік свідомості Валерія Кописова

16.09.2019, 14:15

«Кронау-Fest»: у Високопіллі пройшов масштабний етно-фестиваль

Писанкове щастя Ази Матко

Цим світлим Великоднім тижнем не можемо не познайомити дорогих читачів «Нового дня» з цікавою людиною, безмежно талановитою землячкою. Аза Сергіївна Матко створює дивовижні писанки. Мисткиня, яка не має спеціальної освіти, ви­найшла власну технологію, і її роботи не лише високохудожні, а й довговічні

... Йдучи на інтерв’ю до 76-річної майстрині, очікувала побачити таку серйозну, може, й дещо сувору ба­бусю, схожу на представниць її по­коління. І яким же було моє здивування, коли з одного з балконів п’ятиповерхівки визирнула жінка з ру­дим каре. Аза Сергіївна дуже сучас­на пенсіонерка: має смартфон і... акаунт у Фейсбуці. Але про це тро­хи пізніше. З господинею квартири спілкуємося на кухні. Фарби, пенз­лики, клей, лак — на столі все не­обхідне для роботи. Аза Сергіївна створює писанки. За свій журна­лістський досвід я бачила немало крашанок, минулоріч навіть у на­ціональному музеї писанок побува­ла, де великодні атрибути зібрані з усіх куточків України. Але, зізнатися чесно, таких робіт ще не бачила.

Справа в тому, що херсонська ху­дожниця винайшла власний метод створення писанки, завдяки якому ті можуть зберігатися десятиліття­ми! У це важко повірити, але на шедевр звичайне яйце, вже порожнє, бо вміст видувається, перетворю­ють... газета і борошно. Майбутня писанка обклеюється малесеньки­ми паперовими клаптиками, рецепт клейстера відомий усім, хто навчав­ся у радянській школі й залучався до колективного утеплення вікон у кла­сах — мука і вода. Сама ж техноло­гія мені нагадала пап’є-маше, ко­лись нас так навчали робити деко­ративні тарілки.

«Довго думала, як же укріпити шкаралупу, таку тонесеньку, що пи­санка псується за найменшого уда­ру, а це ж робота, частинка душі, дуже шкода її втрачати. Такі дійшла до такого методу. До речі, годять­ся лише газетні клаптики, інший папір розповзається», — ділиться секретами майстриня.

Сама собі сиджу і думаю: так, від мучного клейстера яйце стає не просто міцним, а дубовим, але ж як на такій кострубатій поверхні мож­на щось малювати? Аза Сергіївна посміхається, наче прочитавши в моїх очах нотки скептицизму. Вся справа у наждачці, заготовка під писанку ретельно відшліфовується, аж до ідеальної поверхні. Потім художниця насаджує яйце на спицю, звичайну в’язальну. Тепер працю­вати з заготовкою зручно і руки чисті. Далі — акварельна фарба, яку наносять трьома шарами, і кож­ному треба дати час висохнути. На­ступний етап — лакування, для писанки на темному тлі береться зви­чайнісінький меблевий лак, в іншо­му разі покриття слід брати з ху­дожнього магазину. І лише після того, як лак, теж нанесений у де­кілька етапів, застигне, варто при­ступати до розпису.

Сюжети писанок майстриня ви­гадує сама. Аза Сергіївна не при­ховує: досить довго вивчала зна­чення орнаментів і символів, зокре­ма українських, і знає автентику кожного регіону, але класичних пи­санок не робить. У її роботах мо­жуть поєднуватися квіти й орна­менти, церкви й знаки-обереги. «Ось це дуже старовинний об­раз праматері, жінки-берегині, її завжди малювали з кількома пара­ми рук, піднятими до неба, з молит­вою про добробут рідної землі», — розповідає художниця.

А ось на писанці засніжені гори і маленькі карпатські хатинки — це до Різдва розписувалося. Цікавлю­ся, а чи є така, щоб от чисто херсонська, про нашу землю? Аякже, є! У таврійських степах здавна мешкали плазуни — у міфології істоти містичні, тому на нашій писанці художниця побачи­ла царя-вужа, а ще царівну-лебідь. Робота вийшла особли­вою, не схожою на решту писанок із колекції Ази Матко. Орнаменти на писанках пенсіо­нерки виходять з напрочуд тоне­сенькими лініями, на додачу — ди­вовижне відчуття кольорів і компо­зиції.

Парадокс, але настільки високохудожній стиль належить авто­ру без художньої освіти. У родині Ази Матко не було художників, і звідки в неї дар, жінка не знає, на­томість пригадує - малювала з дитинства. А воно ж припало на жахливий історичний період. Аза народилася у 1941-му, батько пішов на війну, так і не побачивши доньки, до трьох років дівчинка хво­ріла на рахіт. На фронтах Другої світової родина втратила всіх чоловіків. Певно, через це й захворі­ла мати дівчини, з якою вони зали­шилися удвох. Доля самої Ази склалася драматично.

У молодості наша героїня зустріла фатальне кохання, яке наклало відбиток на все її життя. Він був югославський мо­ряк, який у неймовірно вродливу херсонську вчительку закохався з першого погляду. Вони мріяли бути щасливими, і, здавалося б, попе­реду було довге життя удвох. От тільки в радянських 1960-х дівчина не могла, не мала права(! ) покоха­ти іноземця, не те що створити з ним родину - пару розлучив КДБ...

Використали підлі перевірені мето­ди - брехлива кореспонденція, провокативні телефонні дзвінки... словом, красень-югослав, до цьо­го готовий за один день одружити­ся з Азою, тепер про неї й слухати не хотів. Він більше не працював на суднах, які заходили в херсонський порт. Забути ті очі вона так і не змогла, заміж не вийшла, хоча мог­ла - чоловіки завжди звертали увагу на струнку красуню-розумницю. Але... доля є доля. Той роман всього життя з гірким присмаком надихнув письменника Едуарда То­поля - пережите Азою Матко опи­сане в оповіданні «Югославсько- херсонська трагедія: КДБ і танці»...

Непроста, жорстока доля не зламала, а навпаки - загартувала нашу героїню. Ця неймовірна жінка, що аж ніяк не виглядає на свій вік, здається, наскрізь світить­ся позитивом. У неї багато друзів, з якими охоче спілкується і при зустрічі, і в інтернеті. Світлини своїх робіт художниця викладає на пер­сональній сторінці у соцмережі. Люди пишуть відгуки, всі зачаро­вані майстерністю жінки. А недав­но нашій землячці присвятили пісню. Слова до неї свого часу на­писала відома поетеса з Херсон­щини, яка дружила з Азою Сергіїв­ною, на жаль, нині покійна Наталя Коломієць. Киянин Віталій Сухов поклав вірші на музику, а столич­ний співак Сергій Кім виконав пісню.

«Женщина с улыбкой Мона Лизы... » - посвяту своєму кохан­ню вона слухає зі сльозами на очах. І хто знає, можливо, це про нього вона згадує, створюючи свої унікальні, дуже позитивні теплі писан­ки. Певно, в цьому і є її щастя — не загубитися у цьому жорстокому, такому несправедливому світі, а дарувати людям радість, адже Бог дав великий талант.

Марина Савченко
«Новий день».- №15 (5320).- 11.04.2018.- стр.24

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.