«Я там живу з 1975 року і застав ще тих людей, котрі служили у Фрідріха Фальц-Фейна. Правда, у похилому віці, але при здоровому глузді. Вони розповідали, як це все було. А зараз з кожним роком стає усе гірше», - вважає один із героїв документального фільму «Заповідник Асканія» Микола Хливнюк. Колись він працював санітаром, а нині в напівлегальних умовах живе на території дендропарку у будинку без світла.
Натомість сама стрічка не дає глядачеві жодних підстав для песимізму. Радше, навпаки. Переконатися в цьому могли херсонці, які прийшли на прем’єрний показ «Заповідника Асканія» у ККЗ «Ювілейний». На ньому представляв фільм сам режисер Андрій Литвиненко. Він розповів, що робота над стрічкою тривала близько 5 років. Ідея зняти її виникла у 2013 році під час навчання у варшавській школі Анджея Вайди в студії документальних фільмів.
- Ми повинні були розпочати зйомки фільму, у мене було трохи грошей зі стипендії, і я вирішив знімати в «Асканії-Новій». Проте потім почалася Революція гідності, і мої польські колеги побоялись їхати до України. Тоді планувалося, що це може бути кіноальманах з різними історіями з нашої країни. Однак поступово виникла ідея зробити про заповідник окремий фільм. Я отримав кошти на зйомки під час пітчингу в Польщі, а згодом презентував проект і отримав фінансування з Держкіно України. Далі тривала довга робота з продюсерами. Зрештою, результатом цього стала моя перша повнометражна документальна стрічка. Сподіваюсь, не остання, - сказав Андрій Литвиненко.
Сам режисер родом з Херсона. У 2012 році він закінчив Університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. Андрій був автором ідеї кіноальманахів «Поза Євро», «Євромайдан. Чорновий монтаж» та фільму «Процес. Російська держава проти Олега Сенцова». Його дебютна робота про заповідник «Асканія-Нова» і людей, котрі живуть поруч із ним, у березні цього року отримала головний приз студентського журі на Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA.
У «Заповіднику Асканія» загалом три герої. Крім Миколи Хливнюка, це молодий співробітник біосферного заповідника, любитель хіп-хопу Павло і директор заповідника Віктор Гавриленко. Спочатку планувалось, що їх буде більше, проте згодом автори фільму вирішили залишити найхаризматичніших героїв.
- Я б хотів, щоб Віктора Гавриленка було якомога більше у фільмі. Однак до нього було непросто підібратися через відсутність у директора вільного часу, - зізнався Андрій Литвиненко. — Під час самих зйомок у селищі вистачало кумедних історій. Приміром, якось місцеві жителі дуже агресивно поставилися до нашої знімальної групи. Вони вирішили, що «Асканія-Нова» не дуже презентабельно виглядатиме на екрані, і почали нас проганяти. Однак нашою метою було розповісти про те, що на Херсонщині існує таке унікальне місце. А на частину коштів від проданих квитків ми плануємо придбати біноклі й передати їх заповіднику, щоб таким чином його підтримати.
Серед найближчих планів режисера - зняти фільми про зоозахисницю з Миколаєва і про молодих українських вчених, котрі готові залишатись і працювати у своїй країні.
Олег Батурін
«Новий день».- №21 (5378).- 22.06.2019.- стр.20
