on-line с 20.02.06

Арт-блог

02.10.2019, 14:32

Жовтень - 2019

Пусть пасмурный октябрь осенней дышит стужей, Пусть сеет мелкий дождь или порою град В окошки звякает, рябит и пенит лужи, Пусть сосны черные, качаяся, шумят, И даже без борьбы, покорно, незаметно, Сдает угрюмый день, больной и бесприветный, Природу грустную ночной холодной мгле,— Я одиночества не знаю на земле. Забившись на диван, сижу; воспоминанья Встают передо мной; слагаются из них В волшебном очерке чудесные созданья И люди движутся, и глубже каждый миг Я вижу души их, достоинства их мерю, И так уж наконец в присутствие их верю, Что даже кажется, их видит черный кот, Который, поместясь на стол, под образами, Подымет морду вдруг и желтыми глазами По темной комнате, мурлыча, поведет...  Аполлон Майков  

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   

Новости региона

08.10.2019, 10:24

Закінчився XIV Міжнародний фестиваль аматорського кіно «Кінокімерія-2019»

03.10.2019, 10:10

У «Gameplay: Фантастичні хроніки» грала херсонська молодь

03.10.2019, 09:49

Студенти училища культури пройшли «Шляхом сови»

> Персоналии > КУЛЬТУРОЛОГИЯ > Джон Пол Джонс > Поль Джонс — сподвижник Суворова і Ушакова

Поль Джонс — сподвижник Суворова і Ушакова

Зацікавившись становлениям Військово-Морських Сил України на Чорному морі, я почав вивчати літературу з історії флотів і наштовхнувся на особистість більш ніж колоритну. До речі, в багатьох монографіях, присвячених цьому питанню, ім'я героя моєї статті навіть не згадується. Наша батьківщина часто забувала своїх видатних синів. А от Америка віддала належне хороброму адміралові засновникові військового флоту США.
Радянський вчений М. І. Болховітінов недавно писав про це: «Вшановувати своїх військових героїв американці уміють. Про Поля Джонса там знає кожен школяр, і нарис про хороброго капітана можна знайти поряд з біографіями Дж. Вашингтона, Б.Франкліна і Ф. Рузвельта. Спочатку ми дещо здивувалися, побачивши Поля Джонса в такому блискучому оточенні, але зрештою вирішили, що американцям краще знати, кого слід найбільше шанувати...».
Хто ж цей моряк, котрий зайняв місце в американському Пантеоні?

Йшла остання чверть XVIII століття. Америка вела війну з Англією за свою національну незалежність. Біля берегів Нового Світу англієць Поль Джонс, який став на бік борців за свободу, здійснює зухвалі напади на кораблі англійського короля і. найчастіше виходячи переможцем, відправляє їх на дно або бере в полон. Англійський уряд, стривожений поразками свого флоту, направляє до берегів Америки кращі бойові кораблі, на містках яких стоять найдосвідченіші капітани. Але Джонс залишається невловимим. Більше того, він здійснює відчайдушно сміливий похід до берегів туманного Альбіону. Навесні 1778 року у водах «владарки морів» зявляється замаскований під «купця» його корвет «Рейнджер». Під покривом темряви він входить в гавань Уайтвейхана, екіпаж висаджується на причал, захоплює фортецю, що охороняла вхід у бухту, заклепує встановлені на стінах гармати, і корвет, мов привид, щезає в нічному морі.

Розповіді-легенди про безстрашного корсара ходять по обидва боки Атлантики. В Парижі поети пишуть на його честь ліричні елегії, сам король зводить Джонса в рицарський сан. Нарешті слава про нього докотилася й до Петербурга. Росія готувалася до нової війни з Туреччиною, і Катерина II вирішила, що дуже корисно було б мати на Чорному морі цього розбишаку, хоч їй і неприйнятні його незалежність та вільнодумство. Імператриця наказує віце-канцлеру І. А. Остерману запросити П. Джонса на російську службу.
В столиці — сира весна, але моряка чекають гарячі зустрічі в палацах і особняках столичної знаті. Навіть сама партія запрошує його на інтимну вечерю в Зимовий палац. Про це розповів потім сам Поль у цікавих мемуарах. Йому набридла великосвітська суєта, він рветься в бої, у свою рідну стихію, він прибув битися, a не марнувати час на балах.

Уже в квітні 1788 року в «тині контр-адмірала російського флоту під ім'ям Павла Жонеса він відбуває на Чорне море і піднімає свій прапор на «Володимирі». На півдні країни в цей час армії противників готувалися до вирішальної битви. Значно активізувалася боротьба на морі. Туреччина всіма силами намагається утримати землі, що прилягають до Дніпровсько-Бузького лиману. Для захисту лиману і підступів до Херсона й Кінбурна за наказом Потьомкіна була сформована Лиманська флотилія. На момент приїзду Джонса вона була поділена на два з'єднання — вітрильну ескадру, командування якого доручили новоприбулому контр-адміралові, і гребну флотилію.

У червні турки спробували знищити російські кораблі, які заважали висадженню десанті» на допомогу сухопутним військам, і блокувати ескадру Джонса в лимані. Що з цього вийшло, розповідає письменник-історик В.С. Пікуль: «Відважний корсар тепер виступав у новому вигляді — в запилених Шароварах запорожця, ,з кривою шаблею збоку, Поль Джонс палив люльку і пив козачу горілку, закушуючи її шматами сала, часником і огірками. Вночі на гостроносій запорозькій «чайці», звелівши обмотати мела ганчірками, контр-адмірал проплив уздовж турецької ескадри. На борту флагмана султанського флоту він шматком крейди написав свою зухвалу резолюцію: «Спалити. Поль Джонс».

Засмаглий енергійний брюнет, сам рідкісний сміливець, він захоплювався своїми бойовими побратимами, і вони платили йому любов'ю й відданістю. В знаменитій битві біля Кімбурнської коси безстрашний американець діяв разом з О. Суворовим і Ф. Ушаковим і по праву поділив з ними славу перемоги. Однак гордий, незалежний Джонс не зміг знайти спільної мови з князем Г. Потьомкіним. Цариця теж була невдоволена тим, що обласканий нею адмірал не переставав рекламувати республіканський спосіб життя. Відомо, що він ризикнув піднести Катерині ІІ тексти конституції США І Декларації незалежності.

Поль Джонс продовжував хоробро й успішно воювати, з над ким уce більше збиралися хмари. Незабаром, не без підказки Потьомкіна, він був відправлений у відставку. Є підстави гадати, що до цього доклала рук і англійська розвідка, котра пильно стежила за невгамовним адміралом. Потинявшись по Європі, обмежений в коштах, відставний моряк осів у Парижі, де й помер у липні 1702 року в 45-річному віці.
Ось така героїчна й сумна історія одного з найвидатніших моряків кінця XVIII століття, сподвижника О. Суворова й Ф. Ушакова.

О. Чуб,
кандидат фізико-математичних наук, доцент.
“Наддніпрянська правда”.- 16.08.1994.- стр.4

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.