Потрібні не фаворити, а Потьомкіни!
01.01.2000
Нова вистава театру музики та поезії «Дует К. Д.», що відбулась цими днями у малому залі музичного училища, переконала шанувальників творчості Едуарда Добрикіна та Людмили Кльонової, що міні-колектив театру набирає нових творчих обертів. У моноспектаклі «Григорій Потьомкін. Життя та справи», якого автор та виконавець Едуард Добрикін створив за романом В.Пікуля «Фаворит» та історичними хроніками епохи Катерини Великої, зроблено сміливу і вдалу спробу (свідчення цього - тривалі оплески глядачів після вистави) розповісти нам у рік 260-ліття від дня народження одного із головних героїв російської історії другої половини XVIII століття, про особистість, життя та справи найяснішого князя Григорія Олександровича Потьомкіна. І це при тому, що у сприйнятті багатьох із нас історична постать Потьомкіна донині залишається одіозною. Ще б пак: фаворит Катерини II, вельможа, славолюбець і, що особливо образливо для деякої частини наших «державників» - один із згубників Запорізької Січі...
Як свідчив свого часу в неопублікованій у газеті «Наддніпрянська правда» (1988 р.) статті про Г.О.Потьомкіна один із авторів цього матеріалу, у багатьох із наших сучасників ім'я Г.О.Потьомкіна більше всього асоціюється із знаменитими Потьомкінськими сходами в Одесі, дехто, демонструючи свою ерудицію, заговорить про «потьомкінські села», херсонець же, наприклад, скаже, що ім'я Потьомкіна збереглося у назвах двох островів у дельті Дніпра. Ще дехто нагадає, що стояв колись у нашому місті прекрасний монумент, який зображав князя у доспіхах античного воїна (робота відомого російського скульптора І.П.Мартоса). Є версія, що під час окупації Херсона фашисти вивезли його на переплавку до Німеччини. Уціліли лише постамент пам'ятника роботи не менш відомого російського архітектора Франца Боффо, а ще чавунні тумби та цепи огорожі (для юних краєзнавців: містяться ці рештки колишнього монумента неподалік обласного театру імені Миколи Куліша).
Забуття Г.О.Потьомкіна, як, врешті, і багатьох великих людей минулого - доля досить типова. Вже за життя князь був висміяний, вже тоді про нього розповідали небилиці, його ненавиділи вороги Росії, які сприйняли зміцнення її південних кордонів як свою серйозну поразку. Вони справедливо вбачали у Г.О.Потьомкіні головного натхненника й організатора перемін, що відбувалися, який виявив себе розумним і далекоглядним державним діячем. З початком освоєння нових земель Росія навстіж розчинила двері для сотень тисяч селян із Західної Європи. Своєю працею вони в значній мірі сприяли швидкому освоєнню цілини, тут знайшли свою другу батьківщину.
Відзначимо, що немало причин для ненависті до Г.О.Потьомкіна мали й вітчизняні поміщики. Під час освоєння степів Тавриди було видано указ, згідно з яким селяни, які втікали на південь від сваволі та утисків кріпосників, ставали вільними людьми. Ці заходи сприяли швидкому розвитку краю.
Немало злослів'я було пов'язано і з так званими «потьомкінськими селами», що влаштовували начебто за наказом Потьомкіна під час подорожі Катерини II до Таврії та Криму. Стверджували, що фальшиві поселення на шляху проходження були створені з єдиною метою: довести і показати імператриці, що величезні затрати на облаштування та розвиток краю не були марними. Мета цієї подорожі, так званого «Шляху на користь», була в іншому. У складі царственої процесії були посольства та представництва багатьох держав. Демонстрація завоювань та досягнень Росії в цих краях мала глибоке політичне значення: показати Європі те, заради чого творились дива у Тавриді. І слід відзначити, що Г.О.Потьомкін домігся свого. Своєю акцією він справив належне враження на дипломатів Австрії, Німеччини, Франції, Англії. Європа зрозуміла, що Росія оселилась у цих краях надовго. Не забуваймо також, що Г.О.Потьомкін стояв біля колиски Чорноморського флоту, міст Нової Росії - Херсона, Миколаєва, Одеси, Катеринослава, Маріуполя, Севастополя та багатьох інших. Його військові реформи завжди стоятимуть поряд з перемогами Ф.Ф.Ушакова, О.В.Суворова, П.О.Румянцева, з тими, кому він надавав незмінну підтримку та допомогу.
Втіленню творчого задуму Едуарда Добрикіна та Людмили Кльонової в життя тонко сприяли колеги по музичному училищу - історик та культуролог Наталя Голіченко, викладач музики Олександр Новіков; у тканину спектаклю органічно влилася музика В.А.Моцарта, Е.Ванжури, Д.Бортнянського, М.Березовського, М.Калашникова, М.Ділецького, поезія Г.Державіна.
Моноспектакль, окрім того, що вразив мистецькою гармонією усіх складових, своєю непересічною інформаційною насиченістю, викликав і немало аналогій та асоціацій, зокрема про завзяту міфотворчість, забудькуватість та короткозорість в історичному процесі, коли з контексту історії вириваються цілі «неудобоваримые» пласти. Ну а щодо найяснішого князя, то як не згадати слова О.С.Пушкіна: «Имя странного Потёмкина будет отмечено рукой истории»... З ними гармонують рядки Г.Р.Державіна:
Се ты, отважнейший из смертных
Парящий замыслами ум,
Не шел ты средь путей известных,
Но проложил их сам, и шум
Оставил по себе потомкам,
Се ты, о чудный вождь -
ПОТЁМКИН!
Олександр ГОЛОБОРОДЬКО, Ігор СОЛОВЙОВ,
завідувач кафедрою Херсонського державного аграрного університет
