on-line с 20.02.06

Арт-блог

03.11.2020, 10:46

Ноябрь-2020

Мне мил ноябрь - предшественник зимы, Хоть самодур и нравом переменчив, С дождём и снегом, властью ранней тьмы, При свете фонарей почти застенчив... Люблю туманы, хруст подстывших луж, Незрячесть к лицам, дом с горячим чаем Ноябрь суров и сентиментам чужд, Скуп на цвета... Но так порой отчаян! Вдруг впустит солнце. И оно, спеша, День рассветит, раскрасит, отогреет... Весна - и только. Вот тогда Душа Вся встрепенётся и ...зазеленеет Алла Мироненко

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Новости региона

17.11.2020, 10:30

«Морський» мурал створили херсонські художники

10.11.2020, 16:10

«Кіноджем-2020»: нагородження переможців фестивалю

09.11.2020, 09:42

Фільм відеостудії Гончарівки став призером Фестивалю живого кіно

Повернутися у минуле


У нинішньому році Олешківській Січі виповнюється 300 років. А 15-16 червня Національна Спілка краєзнавців України провела в Цюрупинську науково-краєзнавчу конференцію. Взяв участь у "круглому столі", присвяченому збереженню й відродженню пам'ятки, і Центр живої історії "Олешшя".
Його керівник Павло Білецький, молодий художник-дизайнер, розповідає: "Ми запропонували допомогу в наповненні майбутнього проекту життям.

А ще проілюстрували свою пропозицію – запропонували відвідати розгорнутий просто на центральній площі Цюрупинська міні-музей старовини, де усі експонати можна потримати в руках і навіть використати: постріляти з лука, вмоститися на стільчику, майстерно зробленому із двох дощок, заглянути до "старовинної" скриньки. Звичайно, предмети побуту, одяг, зброю виготовили ми самі, але виключно за історичними аналогами, знахідками археологів, кресленнями, схемами."
Захоплення братів Павла й Олексія Білецьких старовиною почалося ще у 2003 році. Спочатку це було просто зібрання однодумців, потім вони познайомилися із учасниками херсонського рольового клубу "Телконтар". Згодом остаточно визначилися з приорітетами: почали створювати власними руками... минуле. А торік офіційно зареєстрували "Олешшя" як обласну громадську неприбуткову молодіжну організацію. "Ми – об'єднання людей, які цікавляться історією, культурою та побутом середньовіччя на території Північного Причорномор'я, – продовжує Павло Білецький. – Тодішні слов'яни, тюрки, руси і їхні сусіди жили на шляху "з варягів у греки", а ми знаходимося на місці крайньої точки Київської Русі на цьому шляху. Ходимо просторами Великого Степу, збираючи по крихтах залишки втраченого, забутого, знищеного й спаленого. Нам цікаво вивчати спадщину наших предків і їхніх родичів.

Ми часто беремо участь у фестивалях, що реконструюють минуле, в Україні, у Росії, Польщі, живемо там у справжніх "середньовічних" таборах, використовуючи у побуті лише те, що було колись. І ці емоції ні з чим не порівняєш. Проводимо майстер-класи з плетіння, виготовлення середньовічної зброї, іграшок, танцюємо старовинні танці, граємо у забуті ігри наших предків. До речі, ми знаємо 43 середньовічні гри і хочемо об'єднати їх в Інтернет-книгу, щоб усі бажаючі могли ознайомитися. А ще торік на фестивалі у Польщі наша страва (гречана каша з м'ясом) посіла у конкурсі друге місце, після київських кручеників.

Взагалі середньовічна їжа – смачна і здорова, – каже Білецький, – хоча тоді в Україні ще не було ні картоплі, ні помідорів, ні кукурудзи. Але існує безліч рецептів страв, багато з яких ми вже спробували. Наприклад, смачний і корисний хліб без звичних дріжджів – на заквасці з хмелю, сиру, меду."
Коли "олешківці" вирушають у похід – чи то за межі України, чи то до Олешківської пустелі – вони не беруть з собою жодних сучасних речей, навіть пакетів для їжі. Тож їм просто неможливо забруднити навколишнє середовище. У травні цього року разом із росіянами вони пропливли на човнах з-під Курська до Києва. Цей маршрут останній раз подолали юнкери у складі наукової експедиції в 1905 році. Незабутні шістнадцять днів промайнули, як одна мить, хоча часом доводилося нелегко – одних "волоків"(перетягування човна вагою більше тонни на колодах по суші) було шістнадцять. "Під час походу зібрали цікаву етнографічну інформацію про різновиди човнів, які будували в часи середньовіччя. У нас із братом є мрія – створити інтерактивний музей дерев'яного суднобудування, такий, щоб до експонатів можна було доторкнутися. А ще ми розказуємо й показуємо те, що вже добре знаємо, вчимо школярів під час майстер-класів стародавнім ремеслам: ткацтву,виготовленню власними руками старовинних іграшок – коників, зроблених лише з мотузки або розписаних вручну, розпису яєчною темперою дощечок. До речі, такими фарбами розписували ікони в монастирях, їх виготовляли з кам'яного мінерального порошку, жовтків, лляної олії, пива, квасу або вина. Діти дуже люблять ці заняття. Вважаємо своєю метою популяризацію справжньої історії серед молоді, від якої залежить майбутнє нашої держави."

Своє захоплення, що переросло у потрібну справу, брати коментують так: поки людина живе активним життям, цікавиться чимось, просто грається, вона не старіє. Тож вони прагнуть відірвати людей від прози і буденності, зробити їхнє життя більш цікавим і наповненим, а ще прищепити смак до вивчення історії Батьківщини. Адже недарма кажуть, що для побудови майбутнього треба часом повертатися і в минуле.

На фото: Увесь одяг і взуття учасників походу виготовлені лише з льону, шкіри, хутра – саме такий носили у старовину.
Під час походу з Курська до Києва.

 

Тетяна Крючкова, "Вгору"
фото з архіву Центра
"Вгору". -№27(458). - 07.07.2011. -стр.17
www.vgoru.org/modules.php
 

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.