on-line с 20.02.06

Арт-блог

05.02.2018, 09:19

Февраль-2018

Свежей и светлой прохладой Веет в лицо мне февраль. Новых желаний - не надо, Прошлого счастья - не жаль. Нежно-жемчужные дали Чуть орумянил закат. Как в саркофаге, печали В сладком бесстрастии спят. Нет, не укор, не предвестье - Эти святые часы! Тихо пришли в равновесье Зыбкого сердца весы. Миг между светом и тенью! День меж зимой и весной! Весь подчиняюсь движенью Песни, плывущей со мной. Валерий Брюсов

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728    

Новости региона

20.02.2018, 10:59

В Херсон приезжают братья Капрановы

На встречу с украинскими писателями, музыкантами и издателямибратьями ...
15.02.2018, 09:14

Фестиваль «Лютий/Февраль» – знов у Херсоні

14.02.2018, 11:30

Студенты украсили парк «Херсонская крепость» монументальной живописью

  Теперь парк «Херсонская крепость» украшают монументальные ...

Про що лепетіли француженки?

Є імена, що не потребують коментарів. Скажеш — Алла Петрівна Коваль — і вже навіщо уточнювати: професор, письменниця, мовознавець, викладач... Багато людей читають і люблять книги Алли Петрівни. А тому нам приємно повідомити, що А. П. Коваль написала цю статтю спеціально для читачів «Нового дня». Найменше уваги ми, звичайно, приділяємо тому, з чим зустрічаємося щодня. Чи доводилося вам замислюватися над тим, чому село чи місто, в якому ви народилися, виросли і вже прожили чимало років, зветься, приміром, Нижні Сірогози, Верхній Рогачик або Скадовськ? Чи багато людей, яких звуть Павло, Петро чи Степан, знають щось про своє ім'я: звідки воно, що означало, як давно існує? Кого з видатних людей минулого так звали? Поширене воно чи рідкісне? Я вже не кажу про прізвища: записано у когось в документах Погутькало чи Пластунець, дражнили його за прізвище в школі, посміхалися при знайомстві пізніше, та помаленьку призвичаївся, терпить. А виявляється, що цими прізвищами можна пишатися, бо предок ваш був козаком-запорожцем, людиною не просто хороброю, а відчайдушно хороброю (ми б сказали сьогодні — «ходив у розвідку за лінію фронту»). Багато чого можна «вичитати» і з назви міста, і з прізвища людини, якби був час і бажання. Тому спробуємо розібратися хоча б з небагатьма назвами населених пунктів Херсонської області. Може, у вас з'явиться бажання самим виявити, що ж ховається за назвою саме вашого міста чи села, якщо його не буде серед опублікованих в газеті. Нехай щастить вам у пошуках.

БЕРИСЛАВ
Прозора назва: «Бери славу!» Але яку і в кого? Подивимося. Там, де тепер стоїть Берислав (зараз це правий берег Каховського моря), на початку XV ст. було збудовано литовську фортецю і митницю. На честь литовського князя Вітовта її назвали «Вітовтова митниця». Недовго простояло це укріплення. У 1450 році не лише фортецю, а й усе пониззя Дніпра захопили татари, а пізніше, у 1475 році, — турки. На місці зруйнованої Вітовтової митниці була збудована нова фортеця — «Кизи (Кизь) — Кермен», українською мовою — «Дівоча фортеця». Ця назва підкріплюється таким досить похмурим фактом минулого: у фортеці був один з найближчих невільницьких ринків, де дівочих (та й не лише дівочих) сліз було вилито безмір. Хоча існує й інший переклад цієї назви, можливо, ближчий до істини: на думку Ю. Карпенка, перше слово можна перекласти і як «червоний», «розпечений до червоного кольору», «рудий», «золотий», «золотистий». Головним завданням фортеці було перегородити шлях до Чорного моря нашим запорожцям. Простояла ця фортеця до 1695 року, коли спільними зусиллями військ Петра І і запорізьких полків фортецю було взято. Далі — 1774 року — землі між південним Бугом і Дніпром були приєднані до Росії, а в 1784 році фортецю перейменовано — на честь здобутої перемоги і слави окружної — на Берислав.

БІЛОЗЕРКА
Слово Білозерка так легко розпадається на два: Білоозерка, а значить, десь недалеко є Біле озеро. І справді: селище стоїть на березі озера, яке зветься Білим. Ця назва закріплена за селищем з 1847 року, раніше це була слобода Іванівка. На нашій землі Іванівок — наче зірок на небі, неміряно-нелічено, і лише вряди-годи вдається встановити, хто ж був той Іван, який дав поселенню своє ім'я. Та про власника Іванівки-Білозерки можна розповісти багато чого цікавого. Звали його Іван Абрамович Ганнібал. Це був дядько матері О. С. Пушкіна, генерал, учасник багатьох морських битв; під його командуванням було взято фортецю Наварин (1770 p.); високу хоробрість і майстерність проявив він і в Чесменському бою. У 1778 році І. А. Ганнібал був призначений головним командиром фортеці м. Херсона, яку він фактично побудував і укріпив. Помер генерал-поручик І. А. Ганнібал 1801 року, та, на жаль, не залишив імені свого навіть у назві невеликого тоді села — немає вже Іванівки, нема і не було Ганнібалівки, та лишився Херсон, у підмурівках і каменях якого зберігається пам'ять про його будівничого.

ВЕРХНІЙ РОГАЧИК
Селище, яке звалося колись Казенне, лежало на шляху, ще ним здавна возили з Криму сіль. Тут зупинялися чумацькі валки на нічліг і відпочинок поїли своїх волів у Рогачику — річці, на якій розташоване селище. Вона й дала назву містечку. А сама річка дістала назву від однойменної затоки Дніпра. Затока ця схожа на рогач. Звідки й назва. Значить, затока - річка — село; саме так рухалася назва, а не вода.

НИЖНІ СІРОГОЗИ, с. ВЕРХНІ СІРОГОЗИ
Слово Сірогози — турецького походження, воно складається з двох слів: сіра - «лінія» і гузун — «довга». Його вживали, коли йшлося про старе русло, куди збігає весняна вода і залишається у довгих ямах — «сірогозах». Що стосується слів «Нижні» і «Верхні», то вони у цих назвах вжиті досить своєрідно «Нижні» означає «південніша», «розташовані на півдні», а «Верхні» — «північніші», «розташовані на північ» (від селища Нижні Сірогози). Цікаво, чи називають на Херсонщині такі довгі калюжі сірогозами й сьогодні?

ВЕЛИКА ЛЕПЕТИХА, с. МАЛА ЛЕПЕТИХА
Прислухайтеся, як звучить слово «лепетиха»: лепече, лопоче, леліє вода в струмка; і річечках; лепече, лопоче, ще не вміючи говорити; лепече незнаною нам мовою мил; жіночка, намагаючись щось сказати чи запитати. Саме так ми відтворюємо враженню від звучання чогось приємного, милого, м'якого, але неясного, незрозумілого. У нашій мові є багато слів, якими можна передавати враження від чиєїсь мови — це так званні звуконаслідувальні слова: джерготіти, тріщати, бубоніти, гугнявити та ін. Про чию ж мову йдеться у слові «лепетиха»? Виявляється, це мова французька. Обидва поселення засновані французьким; емігрантами у 1795 році. Їх мови не розуміли селяни з оточуючих сіл, отож і казали мабуть, про них: «Щось лепечуть, а що — не розбереш...». А все ж були наші з вами предки людьми доброзичливими і приязними — не сказали ж «белькочуть», «гергочуть», а «лепечуть» — як діти. Давно вже заросли травою стежки, якими ходили ті перші поселенці — французи, і пам'ять про них — у назві «Лепетиха» - живе.

Коваль А. П.
«Новий день».- 01.01.2000

1. 13.10.2013 18:54
kuzma

Так чию ж ми історію підносимо?

 

Нинішня влада та депутатський склад не хочуть визнавати Українського походження Малої Лепетихи. Відмовляються визнавати правдиву дату заснування Малої Лепетихи  1253 рік. Для них є догмою  російско-нацистська доктрина німкені Катерини- що до неї тут існував Дикий степ. І московські лизоблюди та інші зайди невгамовно їх підтримують. А правдиву історію нашого краю паплюжать. Це і є відверта антиукраїнська політика !

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.