on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.08.2020, 09:39

Август-2020

Август Август — астры, Август — звезды, Август — грозди Винограда и рябины Ржавой — август! Полновесным, благосклонным Яблоком своим имперским, Как дитя, играешь, август. Как ладонью, гладишь сердце Именем своим имперским: Август! — Сердце! Месяц поздних поцелуев, Поздних роз и молний поздних! Ливней звёздных — Август! — Месяц Ливней звёздных! Марина Цветаева

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930    

Новости региона

17.09.2020, 11:47

У Херсоні назвали номінантів «Мельпомени Таврії»

15.09.2020, 10:50

В Херсоне преобразили одну из туристических локаций

Муралы на стенах создала команда молодых и активных художников Херсона ...
15.09.2020, 10:46

B Xepcoнcкoй oблacти учёныe pacкoпaли куpгaн c зaxopoнeниeм дpeвнeгo вoждя

  B пepвoй пoлoвинe ceнтябpя Apaбaтcкaя экcпeдиция Инcтитутa apxeoлoгии ...
> Новости региона > Рай у чотирьох стінах: будинок Поліни Райко заслуговує стати музеєм
Все новости

04.05.2020 10:20


Рай у чотирьох стінах: будинок Поліни Райко заслуговує стати музеєм


Фото: Юлія Данилевська, Семен Храмцов, Максим Афанасьєв
Розмальована стіна у спальні мисткині.

Якби бабуся Поліна дізналася, що до неї в гості приїжджатимуть високопосадовці та відомі художники, аби помилуватися її фресками, то подумала б, що то сон. Адже малювати на стінах власного будинку пенсіонерка Поліна Райко почала не заради слави. Вже більше 15-ти років художниці немає на цьому світі, але образи, які вона створила живуть і надихають інших…

Хто така Поліна Райко?

Народилася Поліна Райко (Солдатова Пелагея Андріївна) у квітні 1928 року у місті Олешки. Коли їй виповнилося 22 роки одружилася із Миколою Райком. Ні у молодості, ні у зрілому віці Поліна Андріївна малярством не цікавилася і вела типовий образ життя для радянської жінки – важко працювала та присвячувала себе родині.

Подружжя Райко жило не багато, працювали у колгоспі та за наймом, що могли вирощували на власному городі, загалом крутилися як могли. Пара виховувала двох дітей – хлопчика і дівчинку.

Однак коли Поліна Андріївна була вже у поважних літах, у її родині почалася чорна смуга: у 1994 у ДТП загинула її дочка Олена, чоловік помер наступного року. Син, не підтримував матір, а навпаки зловживав алкоголем і влаштовував скандали. Згодом він потрапив до в’язниці.


Поліна Райко в останні роки життя.

Аби не втратити розум від горя жінка несподівано для себе почала малювати. Перші малюнки створила у віці 69 років. Полотнами для її картин стали стіни власної домівки. Малювала ж найдешевшими фарбами, ПФ емаллю, якою зазвичай фарбують підлогу. Однак ні брак досвіду, ні бюджетні матеріали не стали на заваді її бажанню до самореалізації. Малювання стало для Поліни Райко своєрідною терапією, жінка почувалася не так самотньо та почала більше себе цінувати. Вона щиро дивувалася, яким чином у неї виходить вигадувати сюжети для своїх фресок та відтворювати задумане, адже раніше вона ніколи пензля у руках не тримала, хіба що у школі кілька разів.

Вона створила власний Всесвіт

Окремою темою є візуальна мова, яку вигадала Поліна Райко. Всі розписи художниці-самоучки створені в одній манері, між малюнками немає порожніх місць – усі зображення нагадують одне суцільне панно.


Фото з відкритих джерел

У творчості бабусі Поліни є кілька тем: одну стіну у вітальні вона вкрила портретами своїх сестер у повний зріст – усі жінки схожі між собою – з довгим волоссям та великими крилами за спиною, поміж ними літають маленькі янголи та білі голуби, квітнуть чарівні сади.


Зображення нагадують дитячі малюнки, тому Поліну Райко зараховують до наївістів.

На іншій стіні Поліна зобразила себе у весільній сукні поруч з чоловіком. Молодят також супроводжують чудернацькі квіти та райські птахи.

Окремо мисткиня намалювала свого чоловіка Миколу – у човні з вудкою-поплавчанкою та пляшкою оковитої – усе, що потрібно йому у потойбіччі.

Є у цій хатині й автопортрет господині, – але вже у військовій формі, з автоматом у руках, крилами та червоною зіркою та датами 1941-1945 роки, якими заведено позначати початок та закінчення Великої Вітчизняної Війни, тоді Поліна Райко була підлітком. Поруч з жінкою-військовою, художниця малює жінку-фельдшера також з крилами та автоматом у руках. Релігійні мотиви переплітаються з радянською символікою.


Портрет військової фельдшерки.

Іншою яскравою темою її розписів є анімалізм – казкові рибини, птахи та метелики скрізь на стінах, на стелі, на печі, на дверях...

Попри те що малювати професійно жінка ніде не вчилася, їй вдалося передати відчуття руху у своїх малюнках. Коли заходиш до будинку здається, що потрапляєш у вир, де все літає та обертається навколо тебе.


Поліна Райко була невисока на зріст. Аби розмалювати стелю художниця вилазила на шафу і, лежачи на спині, наносила фарбу.

Найбільше дивують величезні малюнки леопардів – виглядають вони фантастично, комусь вони схожі на пухнастих котів, комусь на сов. Також є зображення й інших екзотичних тварин, зокрема коал, що саме по собі дивно, адже невідомо де і коли художниця могла їх бачити, хіба що по телевізору. Втім телевізора у неї не було принаймні в останні роки її життя.

І якщо флору та фауну Поліна Райко "транслювала" на стіни прямо з власної уяви, то для зображення храму їй знадобився прототип. На одній зі стін зображено церкву, відомо що перемальовувала вона її з емблеми на пляшці горілки. (Чоловік Поліни Райко зловживав спиртним, а від цирозу печінки у 2002 помер їх син.)

Парадокс фресок Поліни Райко полягає не тільки в тому, що вона почала творити на схилі своїх років, і не тому, що до цього взагалі не малювала, і навіть не тому, що замість паперу або заґрунтованих полотен обрала стіни власної домівки... Вражає те, що ця суміш наївного та народного мистецтва народилася саме в наш час – в кінці 20 ст. і на початку 21-ого. Мистицтвознавці, куратори та арт-критики, які бували у цьому будинку визнають, що в Україні немає аналогів такому витвору мистецтва.

У її хатині здається, що торкаєшся реліквії й потрапляєш у якийсь інший час та вимір, наче цьому будинку вже кілька століть. Від  її робіт із підсвідомості виринають картини грузинського художника Ніко Піросмані, фільми Сергія Параджанова та ілюстрації до українських народних казок. Втім можна сміливо стверджувати, що Поліна Райко "варилася у власній юшці", не зазнаючи як художниця стороннього впливу, адже весь час жінка жила у провінційному містечку та важко працювала, і не мала часу на самоосвіту.

Художників-наївістів дуже багато, часом навіть поважні митці намагаються малювати – як діти, намагаючись таким чином повернутися до чогось простого, первісного і передати у своїх роботах щирість, легкість та безпосередність. Але Райко розробила (чисто інтуїтивно, майже жартома) власну систему образів, винайшла власну "мову" і це робить її малюнки аутентичними.

Важка доля художниці – важка доля будинку

Першими про феномен Поліни Райко та її незвичайний будинок дізналися представники Херсонського центру культурного розвитку "Тотем". Їм пощастило познайомилися з обдарованою жителькою Олешок особисто. Засновниця "Тотему" Олена Афанасьєва пригадує Поліну Райко:

"Наша перша зустріч пройшла дуже емоційно – Поліна Райко зустріла нас лайкою! Вона була неймовірно сварливою бабцею і це не дивно, – життя її не жаліло. Коли ж ми пояснили, що приїхали з миром – вона змінила гнів на милість! Поліна Райко художниця-наївістка. У неї дуже світлі, сповнені життя і краси образи. Це не політичне мистецтво, у своїй творчості вона не намагалася підіймати якість серйозні соціальні теми. Розумієте, наївісти це такі художники, які захоплюються красою навколо себе і хочуть її подарувати іншим, так, як вони її бачать" - пояснює громадська діячка.

У 2005 в рамках програми малих проєктів Посольства Королівства Нідерландів активісти видали великий каталог «Дорога до Раю» – у твердій палітурці з роботами бабусі Поліни, інтерв'ю та світлинами. На жаль художниця не встигла побачити книгу про себе.


Олена Афанасьєва проводить екскурсію у будинку Поліни Райко.

Олена Афанасьєва з сумом констатує: зараз будинок переживає не найкращі часи. За спогадами Афанасьєвої, коли у 2004 році Поліни Райко не стало, її онук хотів якнайшвидше продати садибу. Про те, що він отримав у спадок не тільки нерухомість, але й унікальний артоб'єкт він не думав. Тому через "сарафанне радіо" мистецька спільнота почала шукати потенційного покупця, який би погодився зберегти будинок і фрески. Ним виявився канадець Андрюс Неміскас, який на той час проживав у Києві з дружиною-українкою. Ціна питання - 5 тис. дол. Усі хто переймався долею будинку зітхнули з полегшенням. Однак новий власник майже не цікавився долею свого придбання. І потроху хатина почала руйнуватися – стіни, а значить, і картини вкрилися тріщинами, деякі зображення обсипалися разом з тиньком. На ганку малюнки повністю зникли.


Тріщини на стінах будинку художниці-наївістки.

Боротьба за культурну спадщину

Херсонські художники та діячі рятували будинок Поліни Райко, як то кажуть "ривками". Після смерті мисткині художник В'ячеслав Машницький заснував благодійний фонд імені Райко, задля популяризації її творчості та підтримки інших художників. В тому ж році Олена Афанасьєва провела щорічний мистецький фестиваль Terra Futura в олешківській садибі. Розрахунок був простий: чим більше людей дізнаються про мистецьку атракцію в Олешках, тим скоріше почнеться процес з її відновлення.

Через рік про будинок художниці-наївістки за ініціативи київського митця Бориса Єгіазаряна зняли документальний фільм «Рай» (авторка Надія Кошман.) Також про садибу було чимало публікацій у місцевій пресі. Слава про незвичайний будинок ширилася – протягом усіх цих років будинок художниці відвідало чимало гостей з різних куточків України й світу.

Живописець В'ячеслав Машницький коментує ситуацію:

"Хатинка бабусі Поліни – це та культурна спадщина, яку ми маємо зберегти. Художниця – самородок, залишила мистецьку пам’ятку, справжній музей! Але річ у тому, що зараз цей будинок – приватна власність. Аби зупинити його руйнування потрібна серйозна кропітка робота реставраторів-професіоналів. Реставрація такого рівня буде коштувати шалені гроші. І це потрібно робити обережно, щоб не знищити фрески. Мова не йде, аби просто щось підфарбувати. Тут потрібна інша система вентиляції й обігріву. Це зовсім інший масштаб роботи. Для цього потрібно фінансування з обласного Управління культури, для цього ж таки потрібна офіційна згода власника садиби".


У садибі часто проходять екскурсії. Ось відвідувачі з Італії та України милуються розписами бабусі Поліни.

Зі свого боку члени благодійного фонду Поліни Райко назбирали кошти (14 тис. грн) та облаштували туалет біля будинку і замовили стіл та лави, які стоять на подвір’ї. Також закупили інвентар для городу та саду навколо будинку. Одним словом, намагалися зробити все, що було в їх силах, аби відвідувачам музею було зручно. Ініціатор краудфандингу Семен Храмцов розповідає:

"За хатиною колись наглядали сусідки – ми запитали в них, чого не вистачає? Що потрібно в першу чергу? І вони сказали, що, перш за все, потрібен нормальний туалет. До будинку на екскурсію часто приїздять відвідувачі з інших міст, а належних умов немає. Потім ще просили лійки, лопати, граблі, шланг, аби доглядати за квітами та деревами. Це елементарні речі. Але у садибі всього цього не було. На подвір’ї навіть нема де сісти – ні табуретки, ні стільця. Тому близько року ми збирали кошти, а потім замовили все необхідне".

У Києві на Поліну Райко та її будинок з фресками також звернули увагу: в рамках проєкту "Свій простір" про жінок-художниць її кімнату відтворили в одній із зал модної артгалереї PinchukArtCentre. Використовували фотошпалери із точними зображеннями її малюнків.

Також торік будинок Поліни Райко відтворили херсонські художники Олександр Печорський та Олександр Жуковський для виставки Ukraine WOW, яка проходила у Києві на вокзалі до дня залізничника. Арт-подія тривала кілька місяців і мала на меті розповісти про невідомі куточки України, які варто відвідати.

Однак попри усе це будинок досі не внесли до єдиного реєстру пам’яток культури. Легалізація будинку-музею дала б змогу виділити з обласного та державного бюджетів кошти на його реставрацію. Також державне фінансування неможливе, якщо об'єкт знаходиться у приватній власності. Все, що можуть робити небайдужі херсонці, – це регулярно прибирати та провітрювати приміщення. На щастя останні дві зими були досить теплими та майже без опадів.

Відомо, що власник будинку роками не виходив на зв’язок. Він багато подорожує, але живе у Києві. Йому регулярно писали листи з управління культури Херсонської обласної державної адміністрації, аби домовитися про зустріч. Ситуацію ускладнювало, і те що один київський художник, про якого вже згадували, Борис Єгіазарян визвався бути посередником між херсонцями та власником будинку Андрюсом Неміскасом. Посередник товаришував із канадцем і наполягав, аби всі перемовини проходили через нього. Цей "зіпсований телефон" явно йшов не на користь справі.

Крига скресла лише в листопаді 2019 року, тоді колишня начальниця Управління культури Херсонської обласної адміністрації Світлана Думинська зустрілася в Києві з Адрюсом Неміскасом. Думинська пригадує:

"Я йому розповіла, що ми готові створювати там музей. Щоб це був такий живий майданчик для спілкування художників, щоб там можна було проводити пленери та мистецькі заходи. Там можна зробити невеликий хостел та облаштувати автобусну зупинку біля будинку. Він попросив, щоб ми надіслали йому проєкт розвитку цієї локації. Над проєктом працювали краєзнавець Сергій Дяченко та його дружина Владислава, яка є музейним працівником. Ми надіслали Андрюсу цей проєкт та всі необхідні документи" - коментує чиновниця.

Мова йде про викуп цього будинку у Неміскаса. І щоб домовитися про суму та інші умови, канадця неодноразово запрошували до Херсона. Світлана Диминська додає:

"Доки це приватна власність, облдержадміністрація не має права туди жодної копійки вкласти. Коли будинок буде обласного підпорядкування або як комунальна власність, тоді його можна буде відреставрувати за державний кошт. Зараз управління культури навіть не має права писати грантові заявки, щоб отримати кошти на розвиток цієї локації".

За словами Світлани Диминської, Андрюс Неміскас має друзів-реставрувальників з Італії. Він планував їх запросити до Олешківської садиби, коли справа вже дійде до оновлення фресок. Але усі ці розмови велися до початку пандемії та карантину.

Також у планах, аби саме теперішній власник очолив наглядову раду з питань створення музею на території цього будинку. Коли там буде створено музей наївного мистецтва – будинок Поліни Райко може претендувати на статус пам’ятки культури не тільки місцевого, а й Всеукраїнського значення, адже аналогів такому артоб'єкту в Україні немає.

Наразі управління культури, молоді та спорту очолює вже інша людина, Линецький Михайло Валерійович, якого згідно з розпорядженням очільника області Юрія Гусєва призначено відповідальним за усі заходи пов'язані з будинком Поліни Райко. Зокрема у тексті розпорядження йдеться, що у підготовка документів для передачі садиби до комунальної власності відбуватиметься вже незабаром, у травні цього року. За словами Михайла Линецького мер Олешок Дмитро Воронов впвнений, що депутати олешківської райради проголосують за прийняття будинку до комунальної власності містечка, оскільки тамтешні обранці розуміють, що цей артоб'єкт може підняти туристичну привабливість Олешок на новий рівень. 

Також Михайло Линецький повідомив, що через карантин усі заплановані заходи пов'язані з хатинкою Райко переносяться на літо і додає наступне:

"Андрюс Неміскас зробив благородний вчинок і погодився безоплатно передати садибу Поліни Райко або Олешківській районній раді, або обласній раді Херсона. Особисто я вважаю, з огляду на всі необхідні роботи з реконструкції та облаштування обігріву приміщення бюджет Олешок просто не потягне такі витрати, тому логічно було б передати цей арт-об'єкт до комунальної власності облради, на баланс Херсонського обласного краєзнавчого музею. Але все ж таки будинок розташовано у Олешках, тому потрібно справедливо розв'язати це спірне питання. Нам треба дочекатися закінчення карантину, і почати серйозну роботу у цьому напрямку" – підсумовує начальник управління облдержадміністрації.

2020 рік повинен стати вирішальним у долі садиби Поліни Райко. Журналісти «Вгору» уважно слідкують за подіями навколо будинку художниці.

Джерело інформації: Газета "Вгору"





Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.