on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

22.03.2024, 13:15

Книга історій "Плач Херсонщини". Художниця створила ілюстрації використовуючи старослов'янські символи

  Художниця з Херсона Валерія Гуран працювала в Естонії та ...
20.03.2024, 23:16

Сквер на проспекті Незалежності в Херсоні назвали на честь Джона Говарда

  У Херсоні завершилось громадське голосування щодо перейменування ...
20.03.2024, 22:51

Присвятила 50 років свого життя театру. Історія Заслуженої артистки України з Херсона Олександри Тарновської

Заслужена артистка України Олександра Тарновська присвятила 50 років ...

Режисер - це праця невдячна

Саме так стверджує відомий не лише в Україні, а й за її межами режисер Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша Сергій Павлюк. Як потрібно «виховувати» актора, чому смаки херсонської публіки відрізняються від сусіднього Миколаєва чи Одеси та чи потрібна сучасному театру реформа — на ці та інші запитання Сергій Павлюк відповів кореспонденту «НД».

— Доброго дня, Сергію! Ви працюєте в театрі ім. Куліша вже майже 10 років. Скільки вистав випустили за цей час?
— Я не веду точного підрахунку, але близько 60 вистав вже зіграно у нашому театрі. За інші не скажу — я працював у Миколаєві, Одесі, Полтаві, Києві, за кордоном і тамтешні вистави не рахував.

— Нині в ХОАМДТ є «лабораторія молодих акторів» — сцена під колом, де грають, зокрема, моно-вистави. Знаю, що це Ваша ідея. Розкажіть про неї докладніше.
— Ще чотири роки тому я вмовляв адміністрацію театру піти на цей крок. Мені дуже сподобалися моновистави, які я побачив на одному з театральних фестивалів. Там грали дві польські актриси, котрі просто вразили мене. Я одразу сів на потяг і поїхав додому, знову запропонував цю ідею з лабораторією гендиректору нашого театру Олександру Книзі. І позаминулого року розчистили сцену під колом, зробили там невеликий амфітеатр, пофарбували стіни й почали працювати. Лабораторія створена не лише для молодих акторів. Це так звана школа, яку має пройти кожен — і я вимагав цього від трупи театру. Мо-новистава — це досить складно навіть для професіоналів. Тому на цьому жанрі я й зосередив роботу. Актор повинен навчитися взаємодіяти з публікою, залишатися з нею один на один, не ховатися за декорації чи колег по цеху. Першою ластівкою стала вистава «Наталчина мрія» з Євгенією Кірсановою. Далі були Сергій Михай-ловський з «Get happy», Антон Лисенко в роботі «Мне бы в небо...», «Остання сюїта» з Андрієм Клочком, «Порожнеча» з Тетяною Проворовою. Поки що єдина вистава, розрахована на багато акторів, що йде на цій сцені, — це «Будинок на кордоні». Однак я хочу, щоб тут грали лише моновистави. На жаль, не всім глядачам це цікаво, нині це більше потрібно самому театру та акторам. Останній, граючи в монови-ставі, має змагатися сам із собою, відкривати нові грані своєї душі. Для цього необхідно брати сильний матеріал, виставу, в якій актор розриватиме свою душу навпіл, а це жанр трагедії та драми, але аж ніяк не комедії. А оскільки херсонська публіка віддає перевагу саме останній, то зрозуміло, що моновистави поки не користуються популярністю.

— Смаки нашого глядача Вам відомі. Що ще, крім комедій, потрібно місцевій публіці?
— Скажу одразу: мені хотілося б, щоб смаки були більш вишуканими, однак зараз це нікому не цікаво. Народ йде до театру на свято, щоб відчути його на смак. Тому комедія — це най-популярніший на сьогодні жанр. Зараз йде вистава «Шість страв з однієї курки», і глядач йде, розкуповує квитки, шаленіє, сміється, і... я відчуваю, що нічого не розумію в мистецтві. Бо, як на мене, вистава вийшла посередньою, десь навіть вульгарною. А людям подобається. Колись натрапив на мемуари Мейерхольда, то він писав, що «херсонская публика не любит серьезные драмы, ей водевили подавай, в этом городе отсутствует самая благородная публика — студенты». Дивлячись на теперішнього глядача, розумію, що смаки за стільки років не змінилися, але ж студентів у Херсоні багато, а до театру вони чомусь не ходять. Ще одне питання — це українська класика. Мені дуже подобається матеріал класичних українських драматургів, є багато вистав, які я хотів би поставити на херсонській сцені. Однак сучасному глядачу це не цікаво. На ці вистави скоріше за все не буде попиту, як не було на «Страшну помсту», і її врешті-решт зняли. У Миколаєві я ставив «Марусю Чурай», вона й досі там йде.

— Нещодавно вийшла вистава «Jazz girls», в якій зіграв молодий артист Павло Костенко. Для глядачів він став відкриттям. Як Вам працюється з молодими акторами?
— Співпраця режисера та актора — це дуже складна річ. Павла я задіяв вперше у «Ромео та Джульєтті», раніше він танцював у балеті театру. Тепер після «Джазу» я шукатиму спеціально під нього матеріал, тому що бачу: він горить і фонтанує ідеями, сам приносить щось. І це добре. Коли я прийшов до театру, то намагався виховувати акторів, ламати їх. Без цього, на жаль, жодна хороша робота не вийде. Вони можуть ображатися — це їхнє право, але я тонно знаю, що їхня майстерність від цього тільки виграє. Коли працював у Росії з молодим актором, котрий грав Ромео, виявилося, що він всі мої зауваження сприймав як особисту образу. Це якось дивно. Коли режисер хоче результату, він повинен витиснути з актора все. Так я виховав своїх «зубрів»: Сергія Кияшка (на жаль, він поїхав працювати до Києва), Сергія Михайловсько-го, Руслана Вишневецького, Тетяну Проворову, Євгенію Кірсанову. Вони вчилися не лише в мене, режисерів багато, і кожен з них по суті вчитель. Зараз майже немає молодих, з ким я б міг так наполегливо працювати. Їх одиниці, тому що акторів випускає лише один виш на всю країну, а до нас приходять максимум випускники училищ. Звісно, хотілося б постійно бачити таких акторів, які працюють над собою, прислухаються до порад режисера, самі приносять матеріал, в якому хочуть зіграти.

— Нині дуже популярним є обговорення усіляких змін та реформ. А чи потрібна реформа театру?
— Для того, щоб глобально щось реконструювати, необхідно змінювати перш за все економічну складову. Ламати всі стереотипи, всі закони тощо. Зараз цим ніхто займатися не буде. Я вже два роки чую про те, що театр реформуватимуть, але, скажу чесно, не розумію суті цих змін. Режисера чи акторів вони майже не стосуються. То що ж тоді змінювати? Необхідно визнати відкрито, що є театр столичний і театр периферійний. І скільки б я тут не ставив супервистав, на київській сцені вони не матимуть такої популярності. Адже в них зовсім інші можливості навіть в плані музики, світла, декорацій та іншого. Як на мене, в театрі існують дві проблеми: відсутність грошей та професіоналів. І ми працюємо з тим, що маємо.

— Досить часто на Ваших виставах присутня вся родина. Чи вистачає часу на сім’ю при такій зайнятості?
— Часу хронічно не вистачає. Зараз дивлюся на найменшеньку Владу і розумію, що їй приділяю набагато більше часу, ніж старшій Ангеліні багато років тому. За останній рік подивився на себе з боку і вирішив, що відтепер родина буде в мене на першому місці. Те, що вони завжди біля мене, цьому теж є пояснення. Ангелі-на твердо вирішила бути актрисою, Ірина хоче стати художником, а Михайло буквально на днях заявив, що бачить себе режисером. Родина підтримує мене в усьому, і за це я вдячний їм без міри.

— Дякую за цікаву бесіду.

Олена Кучерява
"Новий день".- №5 (5208).- 28.01.2015.- стр.18

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.