Робінзон Крузо міг жити на Херсонщині
Хто сказав, що Робінзон Крузо ідеально прижився на берегах південноамериканської Атлантики? Просто знаменитий англійський письменник Даніель Дефо і гадки не мав, що свого чудового героя легко міг би оселити у... мальовничому куточку на Херсонщині і, можливо, пригодницький роман був би ще цікавішим! Між іншим, саме цю територію деякі науковці вважають землею царських скіфів. Мовляв, Бірючий, а не щось інше, зображується на скіфських монетах, датованих першим тисячоліттям до нашої ери... Отакої, а ми шукаємо диковинних, овіяних легендами країв, на чужині, їдемо до Туреччини, роками відкладаємо гроші на Грецію і Єгипет, а екзотика — зовсім поряд. Ну хто заважає просто сісти на автобус? Квиток до Генічеська, дорогою — краєвиди макових і рапсових полів. Прибувши до міста, шукаєте турагенцію (мандрівка на дику землю, до того ж, прикордонну, передбачає обов’язкове оформлення документів) і портову набережну. На ній — переправники. Всього за 40 хвилин катер доставить вас на незвичайну землю, де і дихається, і думається інакше.
Острів-коса Бірючий розташований на узбережжі Азовського моря, від суші його відділяють всього 17 кілометрів, але природа тут зовсім інша, ніж на тій стороні узбережжя. Не випадково ж Бірючий — заповідна територія, входить до складу Азово-Сиваського Національного парку. Цілинний степ посеред моря — домівка для десятків видів флори та фауни, занесених до Червоної книги України. Зокрема, на 290 гектарах, така площа острова, мешкають олені, лані, туркменські кулани і т. д., декому навіть вдається сфотографувати копитних аборигенів. Ну а особливо туристів вражають морська вода і пісок, які на Бірючому мають цілющі властивості, приміром, подряпини на тілі після купання на косі загоюються вже за добу.
Схожий за ландшафтом на Бірючий, але по-своєму унікальний, ще один куточок Херсонщини. Це вже Чорне море. Скадовщина. Джарилгач, найкрупніший острів в Україні. Його довжина — 42 кілометри, тож мандрувати диво-територією раджу з екскурсоводом, бо були випадки, коли туристів доводилося розшукувати рятувальникам, заблукати тут легко. Джарилгачем пересуваємося бортовою машиною, на перший погляд, здається це минулим століттям. Утім, вже за кілька хвилин розумієш: саме такий транспорт для даної місцевості — те, що треба. Джарилгач вкритий болотами і солоними озерами, які оминути просто неможливо, стара-добра ж вантажівка проходить всюди.
Дорогою тільки і встигаєш пригинатися, місцями то по лівому, то по правому борту — маслини та верболози шкрябаються. А ще з машини добре видно місцевих мешканців. Як і на Бірючому, тут багато копитних, а он — лисичка, аж незручно, що наполохали... До кінцевої точки острова їдемо довго, більше години, але подорож того варта. Ось він, старовинний маяк, метал кольору іржі, але це лише додає йому цінності. Кажуть, понад сто років тому конструкцію виготовили за ескізами паризьких майстрів школи самого Ейфеля. Встановили маяк за 200 метрів від води, та з часом море підібралося ближче. Вода, між іншим, на Джарилгачі вже тепла і доки група фотографується перед маяком, дехто встигає пірнути. О, блаженство!
Додому повертаємося стомлені й щасливі: побачили «українські Мальдіви»! А скільки ще цікавих, незвіданих і знаменитих місць приберегла для туристів Херсонщина! Сиваш (чим не Мертве море? ), заповідний степ і дендропарк «Асканії-Нової», а гарячі джерела, а винні погреби князя Трубецького... Як мовиться, що розповідати, краще бачити на власне око. Між іншим, цього сезону Херсонщина очікує на 4 (! ) мільйони відпочивальників. Безпека, природні красоти і, якщо хочете, наближення до європейської якості сервісу, хай і поки не всюди — головний козир регіону.
Марина Савченко
«Новий день».- №25 (5228).- 15.06.2016.- стр.24
