on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

22.03.2024, 13:15

Книга історій "Плач Херсонщини". Художниця створила ілюстрації використовуючи старослов'янські символи

  Художниця з Херсона Валерія Гуран працювала в Естонії та ...
20.03.2024, 23:16

Сквер на проспекті Незалежності в Херсоні назвали на честь Джона Говарда

  У Херсоні завершилось громадське голосування щодо перейменування ...
20.03.2024, 22:51

Присвятила 50 років свого життя театру. Історія Заслуженої артистки України з Херсона Олександри Тарновської

Заслужена артистка України Олександра Тарновська присвятила 50 років ...
> Теми > Музика > Музичні гастролі в Херсоні > Віктор Бронюк: Робота як антикризовий засіб


Віктор Бронюк: Робота як антикризовий засіб

Навіть не віриться, що цей простий, балакучий, веселий чоловік колись був чиновником. Не втому справа, що чиновник не може бути музикантом. Просто чиновників народ не любить (є на те причини), а от музикантів обожнює. І от, роки чотири тому цей серйозний чоловік (не може ж чиновник бути несерйозним) відмовився від кар'єрного росту на чиновницькій ниві і подався грати музику. Так народився гурт «ТІК» - і одразу пішов у народ зі своїми «Оленями». Як вважають музиканти, взагалі проти всіх законів шоу-бізнесу. Вони дотепні, органічні, не бояться експериментів, не люблять шаблонів (там, де починається шаблонність - закінчується творчість»). Вони своєю музикою протестують проти сірого буденного існування, змушують згадувати яскраві моменти в житті, зрозуміти, чого ми себе позбавляємо. Вони грають музику, яку народ співає. Мовою критиків, це називається «фолк-ска-панк». І якщо слова «фолк» і «ска» більш-менш зрозумілі і приємні (ска - це музика, яку грали на Ямайці, такий собі ямайський фолк), то слово «панк» чомусь недолюблюють -стереотипи, напевне. Тож вони придумали собі такий стиль: «весільний панк з елементами філософської еротики». Тепер стежать, щоб ота «еротика» філософська не перейшла у порнографію...
...Триває "тиХИЙ" тур Україною групи «ТІК». 9 березня найголовніші олені країни на чолі з Віктором Бронюком завітали і до Херсону.
А ще вчора виступали в Києві на Євробаченні, на відбірковому турі...

- І як Вам результати?
- В принципі, очікувано. (Перемогла Світлана Лобода-авт.). Дай бог, щоб у Свєти все получилося, хай собі їде на здоров'я, хай працює. Це взагалі конкурс, який не можна передбачите, і, як показала практика, не завжди прогнози відповідають дійсності.

- А самі не хочете підкорити Євробачення?
- Чомусь у нас навесні говорять тільки про вибори і Євробачення,восени - про перевибори і ...знов про Євробачення. Я не бачу в цьому конкурсі якогось величезного сенсу. За кордоном до нього ніхто не проявляє такої геополітичної масштабної цікавості. У нас же чомусь в останні роки, починаючи з «Гринджолів», він набув політичного забарвлення. Поглянемо назад: що і кому з українських виконавців Євробачення дало? Як на мене, нікому нічого. Дуже багато і нас питають: чому цього року не подали заявку - була ж можливість. Просто брати участь - аби брати участь - у тому Євробаченні, по-моєму, це несерйозно, треба мати відповідальність. Треба відповісти собі, наскільки воно тобі потрібно. Ну, виграти Євробачення - а що далі? А ми якраз на цю весну планували провести великий тур - майже 40 міст і великий концерт в Києві, в Палаці спорту. Тур має антикризовий характер. Багато хто, особливо в Києві, говорять, що роботи немає. Але ми своїм прикладом показали: щоб припинити кризу, треба просто працювати, а то всі сидять, розказують про плани, а просто поїхати попрацювати ніхто не хоче. Так само, власне, і Євробачення - якщо буде в тому потреба, якщо будемо готові викластися на 200 відсотків, якщо в нас є мета перемогти - тоді ми беремося і працюємо. Як говориться в одній українській приказці, коли сідаєш на 2 стільці, то не завжди зможеш усидіти. Тому ми вирішили не ризикувати і поїхали в тур. Питання зовсім не стоїть у плані, чи є сила: якщо є мета, якщо ти йдеш до неї - то можеш її досягнути. Так що, через рік-два, може, поїдемо і на Євробачення. Побачимо.

- Виходить, що зараз, під час кризи і робота є, і гонорари артистів не поменшали?
- Є така форма роботи, як корпоративні заходи - вечірки приватні. Коли люди хочуть нас бачити - то чому б не поїхати, чому б не виступити? В нас за 2 місяці майже 40 концертів. Робота є. Єдине, в нас ніколи не було таких космічних гонорарів, ми ніколи собі не ставили за мету заробити капітал за один концерт. Розуміння процесу шоу-бізнесу, власне, складається з двох слів: шоу і бізнес, які одне одного доповнюють. І працюють там одні бізнес-закони, одні бізнес-правила: тільки продаж приносить гроші, все інше коштує грошей. І хочеш ти-не хочеш, а якщо ти нормальний менеджер, маєш враховувати всі умови ринку, маєш бути конкурентноздатним, маєш формувати якісний продукт, маєш дивитися, наскільки він є споживаним на ринку і дивитися на нього так само, як на будь-який продукт. Він має продаватися, щоб він купувався. Знаєте, у продавців є така приказка: «Ну що, товар продається?» -«Та продається, але не купується»... У нас все нормально: все продається і все купується.

- Вікторе, ви пройшли досить нелегкий шлях до музики - через чиновника...
- Чому нелегкий? Я б не сказав, що він такий тернистий: якщо подивитися на класичних рок-н-рольщиків, там багато хто по 20 років сидів у підвалах. У нас все було, з одного боку, занадто просто, тому що була мета, була мрія, яка в певний момент почала втілюватися. Я все життя мріяв співати. Якщо хтось запитав би випадково: а що ти зробив для того, щоб твоя мрія стала дійсністю? Тоді починаєш задумуватися: дійсно, а що ти для того зробив? Починаєш працювати. Робиш потім вибір якийсь. Я не жалкую нітрошки. В мене досить гарні були перспективи йти щаблями державної служби, але ще є сили, є бажання грати музику. Напевно, на сьогодні це цікавіше, ніж сидіти десь в кабінеті. Хоча я не виключаю для себе можливості повернутися. Я не боюсь. Як то кажуть: от раптом перестанете співати... В мене за плечима досить багато професій, я мобільна комунікабельна людина, мені прилаштуватись на щось інше - це ніякого труда, ніякої втоми немає.

- І чи багато професій встигли освоїти?
- Може, це голосно звучить, але немає роботи, на яку я не здатен. За першою спеціальністю я вчитель образотворчого мистецтва, художньої праці, художник-дизайнер. Закінчив училище з червоним дипломом, був рекомендований в Одеську художню академію імені Грекова - тоді вона була без екзаменів, це був 98-й рік, і професія художника вважалася несерйозною, тож ми з батьками порадилися і вирішили змінити профіль. Я поступив на історичний факультет Вінницького державного педуніверситету, спеціальність «Історія і правознавство». Власне, після того в школі не працював, тому що система освіти показала, що ми з нею, може, в чомусь і подібні, але те, що несумісні - це точно. Я одразу пішов, працював в обласній адміністрації, потім генеральним директором одного державного підприємства у нас у Вінниці, потім у фінансовій установі менеджером, через деякий час займався організацією концертів у Вінниці, ми вели політичні проекти, потім працював чиновником в міському управлінні культури, звідки і пішов вже розтягувати баян, грати музику.

- А гвіздок забити?
- Свободно ! Коли я вчився в училищі, ми освоїли майже всі види обробки різних матеріалів - різьба по дереву, столярна, токарна обробка деревини, металообробка, зварювання, паралельно йшло й будівництво. Для мене немає проблеми - чи вимурувати стіну, чи зашпаклювати, чи заштукатурити її, чи зробити двері власноруч , чи зробити стіл чи якісь меблі. В мене спеціалізація була - дизайн старих меблів, тобто проблеми з руками, з молотком ніколи не було. Було б бажання - а там найти засіб, щоб втілити в життя - це не проблема.

- Яка справа найулюбленіша (звісно, не беручи до уваги музики)?
- Я дуже люблю готувати. Мені говорять, що якщо не складеться робота на сцені, ти можеш піти в ресторан. Я досить непогано можу готувати, в принципі, все - з будь-якої кухні. Остання у мене була мрія - навчитися готувати суші, зараз вже вмію. В японських фільмах це зазвичай такий довгий процес: люди сиділи по 10 років в якихось генделиках, чистили креветки, тільки потому вчили їх. Насправді, суші готуються не складніше, ніж наші голубці, ба навіть простіше.

- А найулюбленіша страва яка?
- Борщ.

- Гарний смак. Та повернемось до музики. Чи знайомі Вам виконавці, які теж вийшли з чиновницького середовища?
- Черновецький. (Дружній сміх усіх присутніх - авт.). Але він тільки почав працювати. Подивився, мабуть, що політика - брудна штука, хочеться чогось чистого, духовного. Може, буде церковним хором керувати, якщо пастору сподобається... Найголовніше - ні в чому себе не обмежувати. У нас з радянського періоду звикли навішувати на себе якісь соціальні рамки, чомусь вважали, що сексу в Радянському Союзі не було, про алкоголізм говорили під таким кутом, що він нібито є, але в принципі боремося. Директор якогось підприємства не може співати, бо в нього не може бути романтичного захоплення. Член КПРС не може робити якихось речей людських - в білий день зі своєю коханою дружиною пройтись парком.... У нас це десь сидить ще з того часу. І хто б як не відносився до Поплавського, але з точки зору менеджера він поступив правильно. Університет, про який ніхто нічого не знав, він для себе переробив на досить прибутковий бізнес, і за це йому теж треба віддати належне.

- Який життєвий досвід допомагає Вам у роботі на сцені?
- У нас весь склад учительський. З одного боку, дивно: яке там має бути відношення педагогічної освіти до тої роботи, що ми робимо? Але, з іншого боку, кожен раз виходиш в зал - і стоїш, як перед новим класом. Керуєшся тими ж методами - і вербальними, і невербальними, і виразністю, і педагогічною технікою. Воно все з того моменту збереглося, іти дивишся на зал, як на клас: там в тебе сидять неслухняні учні, там слухняні, значить, треба більше уваги приділити сюди, десь треба два рази сказати - бо не почують. Бувають зали по 50 тисяч - такі великі «класи». Але багато в чому відчуваєш себе, власне, вчителем, твій урок триває не 45 хвилин, а 1,5 години. Ти маєш вийти і за ці півтори години повністю пояснити матеріал так, щоб усім стало доступно і щоб всі йшли додому з розумінням того, де вони були, що вони отримали.

- Ви вважаєте себе добрим педагогом?
- В принципі, все виходить. Може, в силу того, що ми не пішли працювати в школу, багато в чому можемо втілити свої знання тут, на практиці. А якщо зали слухають, люди приходять, закінчується викликом «на біс», щирим добрим обміном енергетики - це говорить про те, що ми одне одного розуміємо і є сенс працювати далі.

P.S. 14 березня в одному з пологових будинків Івано-Франківська у лідера гурту «ТІК» Віктора Бронюка та його дружини Тетяни народилась донечка, з чим ми й вітаємо музиканта. Правда, сам батько в цей день був в Харкові («тиХИЙ» тур триває). Але, загалом, такі події тільки надихають на подальшу творчість.

Лариса Жарких
Маркет Херсон.-19.03.2009

 

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.