on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

22.03.2024, 13:15

Книга історій "Плач Херсонщини". Художниця створила ілюстрації використовуючи старослов'янські символи

  Художниця з Херсона Валерія Гуран працювала в Естонії та ...
20.03.2024, 23:16

Сквер на проспекті Незалежності в Херсоні назвали на честь Джона Говарда

  У Херсоні завершилось громадське голосування щодо перейменування ...
20.03.2024, 22:51

Присвятила 50 років свого життя театру. Історія Заслуженої артистки України з Херсона Олександри Тарновської

Заслужена артистка України Олександра Тарновська присвятила 50 років ...
> Теми > Література > Літератори в Таврії > Розстріляне відродження: трагічна доля Миколи Куліша

 

Розстріляне відродження: трагічна доля Миколи Куліша

Цього тижня виповнюється рівно 121 рік з дня народження нашого видатного земляка - Миколи Куліша, одного з найяскравіших і найбільш оригінальних українських драматургів та культурних діячів першої половини минулого століття.

Розквіт його творчості припав на 20-ті - початок 30-х років - період відродження, розвитку та трагедії України, що стала трагедією життя самого генія з Херсонського краю.
Микола Гурович Куліш народився 6 грудня 1892 року в селі Чаплинці Херсонської області. Родина його батьків жила бідно: батько майже все життя провів у наймах, мати від важкої щоденної праці теж передчасно померла. Миколі з дитинства довелося служити у панських економіях. Матеріальні нестатки не перешкодили здібному хлопцеві закінчити сільську школу (1901-1905). 1905 року місцева інтелігенція, зважаючи на неординарні здібності Миколи та його прагнення до навчання, зібрала гроші і послала хлопця вчитися у вищу початкову школу в Олешках (тепер - Цюрупинськ). Але коштів на закінчення навчання не вистачило, і Микола опинився в притулку олешківського благодійного товариства.

Олешківська юність
В Олешках Куліш також вирізнявся у навчанні серед своїх товаришів. Проте його стосунки з керівництвом училища складалися непросто. Навколо талановитого і розумного хлопця групувалися критично мислячі учні. Микола Куліш був ватажком усякого незадоволення, усякого протесту, як в училищі, так і в олешківському притулку. Як він писав в автобіографії, «за организацию кружков молодежи и непочтение к начальству». І все ж таки здібності були настільки непересічними, що навіть деякі вчителі підтримували бунтівного хлопця. Саме завдяки допомозі таких педагогів Кулішеві 1908 року вдалося вступити до Олешківської прогімназії.
Микола виявляє себе як талановитий та всебічно розвинений юнак. У гімназії Микола знайомиться і починає товаришувати з Іваном Шевченком (гімназійна кличка «Жан»), майбутнім драматургом і прозаїком, відомим під ім'ям Івана Дніпровського. 1913 року гімназію було закрито, і Микола, маючи надію таки отримати атестат про закінчення закладу, їде на Кавказ, де було легше скласти екзамени екстерном.

У літературному розвитку М. Куліша Олешки посідають особливе місце. Тут він починає писати. Перші сатиричні вірші, фейлетони, епіграми з'являлися в учнівських рукописних журналах «Наша жизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язычество», ініціатором і редактором яких він сам і виступав, а недруковані твори поширювалися у списках серед підлітків та молоді. В Олешках з'являються перші драматургічні спроби Куліша - колоритні замальовки з навколишнього життя.

Штабс-капітан Куліш і Перший український Дніпровський полк
Підготовку до подальшого вступу в університет перервала світова війна. Микола Куліш пішов у Одеську школу прапорщиків. Закінчивши її 1915 року, їде на фронт. Дорогою на місце військових подій Куліш ненадовго зупиняється в Олешках, щоб заручитися і попрощатися зі своєю дівчиною Антоніною. Вже на фронті він знаходить можливість взяти з нею шлюб. Пізніше штабс-капітан Куліш добровільно зголошується залишити штаб і піти на передові позиції. Навіть під час війни письменник продовжує писати вірші, а також невеличкі п'єси для солдатського драмгуртка.

1918 року Микола Гурович Куліш прибуває до рідних Олешок і відразу з головою поринає в культурно-громадське життя. Він очолює виконком міської Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, у Дніпровському повіті організовує культурно-політичне українське товариство «Просвіта» і стає його головою. Намагається вирішити й питання економічного плану, щоб дати товари і заробіток населенню, скасовує царську тюрму в Олешках з наміром перетворити її на майстерню. Того ж року вступає до Комуністичної партії.

Коли на Олешки почали наступати вояки Антанти, що знищували всіх причетних до української революції, Директорія наказала всім відступати без бою. Незважаючи на це, Микола Куліш у Херсоні збирає півтори тисячі олешківських утікачів, сформувавши таким чином «Перший український Дніпровський полк» (існує версія, що цей. полк формально належав до військ отамана Григор'єва-Тютюнника, які скинули в море війська Антанти). Із цим полком Микола Куліш, як начальник штабу, проходить шлях від Херсона до Києва.
Юрій Яновський у своєму романі «Вершники» описав полк Куліша як «олешківський батальйон Шведа», а сам Микола Гурович став прототипом комісара Данила Чабана, якого Яновський характеризує як «майбутнього письменника». До речі, коли роман «Вершники» (1935) вийшов друком, сам Куліш знаходився уже на Соловецькій каторзі. Влітку 1919 року, під час другого наступу Денікіна, Куліш перебуває у підпіллі. Завершив він військову кар'єру начальником штабу групи військ Херсонського напрямку. В 1921 році Куліш працює головою Надзвичайної повітової комісії по боротьбі з неписьменністю.

Коли радянська влада знов утвердилася на східній Україні, Куліш повертається до рідних Олешок. Тут, аж до переїзду в Одесу, він редагує газету, завідує повітовим відділом народної освіти, сприяє відкриттю українських шкіл та дитячих притулків, пише буквар «Первинка». В той час драматургу довелося вперше потрапити за ґрати, адже його діяльність під час війни «не зовсім співпадала з інтересами більшовицької армії».
Олешківський виконком бере Куліша на поруки. Перебуваючи на посаді, яка вимагала постійних поїздок районом, Микола Куліш на власні очі бачив страшну трагедію голоду 1921 року. Побачене спонукало драматурга до написання першого твору-драми «97».

Одесько-харківський період життя
1922 року Куліш переїжджає до Одеси, де працює в губнаросвіті, і остаточно закінчує в 1924 році драму «97». Цього же року він висилає в тодішню столицю України Харків п'єсу, а 9 листопада в театрі ім. Франка відбувається її прем'єра. 1925 року, лише за рік після написання, драма «97» була поставлена в Нью-Йорку та інших містах США.
Проте фінал твору, в якому автор на вимогу цензури змушений був врятувати від смерті головного героя Мусія Копистку, не задовольняв самого автора. «Фінал може бути тільки один, - писав він 10 грудня 1924 року, - загибель комнезаможу на селі під добу голоду. І коли хтось переробить фінал... внутрішня будова п'єси буде порушена».
Дві сили зіткнулися в сюжеті п'єси, одна народжена іншою - революція та голод. І обидві вони сіяти можуть лише смерть. Тема села та його знищення знаходить своє місце в драмах «Комуна в степах» (1925, 1931) та «Прощай село!» (1933), що також розповідають про страшні реалії голоду на Херсонщині.

Після написання першої п'єси «97», яка набрала розголосу на столичній сцені, драматург переїхав до Харкова. Коли Куліш став президентом Вільної академії пролетарських письменників, саме починався процес знищення новітньої української літератури. За Резолюцією Загальних зборів ВАПЛІТЕ від 14 січня 1928 року в місті Харкові, більшістю голосів спілка, яка об'єднувала найталановитіших письменників (Іван Дніпровський, Майк Иогансен, Микола Куліш, Петро Панч, Юрій Смолич, Павло Тичина, Юрій Яновський та ін.), самоліквідувалася. Це був початок кінця.
На Першому всесоюзному з'їзді радянських письменників (17 серпня - 1 вересня 1934 року) Миколу Куліша оголосили буржуазно-націоналістичним драматургом. У той час це було одне з найнебезпечніших звинувачень для митців і літераторів. 19 серпня 1934 року на ранковому засіданні Іван Кулик у своїй доповіді про напрямки розвитку української літератури охарактеризував Миколу Куліша як митця, що є представником «виявів націоналізму» в драматургії. Це вже було схоже на вирок.

Виконання страшного вироку
8 грудня, під час похорону найближчого друга - Івана Дніпровського, Миколу Куліша прямо з вулиці енкаведисти забирають у свій «воронок». На закритому судовому слуханні 27-28 березня 1935 року велику групу «націоналістів», серед них і Куліша, засудили на 10 років спецтаборів. Окрім стандартних у таких випадках звинувачень, драматургу інкримінували ще й членство в організації українських націоналістів. Під час відбуття покарання М. Куліш, як «особливо небезпечний злочинець», утримувався в спецізоляторі. Його ніхто не бачив, що призводило до існування різних чуток щодо його існування та смерті в таборі. Із архівних документів відомо, що «особлива трійка» УНКВД Ленінградської області постановою засудила видатного драматурга до розстрілу. 3 листопада 1937 року Миколу Куліша розстріляли разом із великою групою української інтелігенції в лісі під Сандармохом у Карелії.

Руслана Мітюхіна
«Наддніпрянська правда плюс».- №10 (10).- 19.12.2013.- стр.6-7

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.