on-line с 20.02.06

Арт-блог

05.04.2019, 09:39

Апрель-2019

Апрельская прогулка (Ю. Визбор) Есть тайная печаль в весне первоначальной, Когда последний снег мне несказанно жаль, Когда в пустых лесах негромко и случайно Из дальнего окна доносится рояль. И ветер там вершит кружение занавески Там от движенья нот чуть звякает хрусталь Там девочка моя, еще ничья невеста, И грает, чтоб весну сопровождал рояль. Ребята, нам пора, пока мы не сменили Веселую печаль на черную печаль. Пока своим богам ни в чем не изменили, В программах наших душ передают рояль. И будет счастье нам, пока легко и смело Т а девочка творит над миром пастораль, Пока по всей земле, во все ее пределы Из дальнего окна доносится рояль.

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Новости региона

24.04.2019, 09:19

Відбувся ХХV ювілейний Всеукраїнський конкурс читців Шевченка

10.04.2019, 15:08

Епоха Вацлава Мошинського. Пам'яті Майстра

21.03.2019, 10:20

У Херсоні безкоштовно покажуть сучасне українське кіно

> Персоналии > Литература > Щерба Таисия Николаевна > Щедра осінь душі (нарис про Надію Врищ)

Щедра осінь душі
(нарис про Надію Врищ)

Поетеса, інженер-будівельник.
 

Короткий життєопис

26.09.1937 - народилася у місті Бериславі Херсонської області в багатодітній родині службовця. 1945-1955 - навчалася в Бериславській середній школі №1, яку закінчила з золотою медаллю. 1961 - закінчила Одеський інженерно-будівельний інститут. За фахом - інженер- будівельник. За розподілом поїхала на будівництво Кущовської компресорної станції газопроводу Краснодарський край - Москва. 1963-1967 - працювала керівником проектно-кошторисної групи в Бериславському виробничому управлінні, що на Херсонщині, а потім - архітектором Берислава. 1967-1976 - працювала виконробом у БМУ-5 Херсонміськбуді; Білозерському ТТМК163 - начальником виробничо-технічного
відділу; в обласному управлінні капітального будівництва - начальником відділу експертиз проектів. Із 1992 року - на пенсії, займається творчістю та громадською роботою. Керівник літературної студії «Біле озеро», що на Херсонщині, яку очолює із 1984 року.

Творчі здобутки

Надія Врищ - авторка шести збірок віршів:
1997 - „Зоряна мить".
2001 - «Сполохи душі».
2005 - «Двоє і війна».
2007 - «Півкроку до істини».
2008 - «Гарна новина».
2009 - «Троянда на асфальті».
Є упорядником та співавтором 10 колективних збірок членів літературної студії „Біле озеро”:
1994- зб. «Біле озеро».
1995- зб. «Чисті джерела».
1998-зб. «Степові голоси».
2000- зб. «На високій ноті».
2001-зб. «Святковий віночок».
2002- зб. «Сонце на рушнику»
2003- зб. «Від серця до серця».
2005- зб. «Пам'яті слово живе».
2007- зб. Правда життя».
2009- зб. «Послухай тишу».

Постійно друкується в районній газеті „Придніпровська зірка”. Має публікації у журналі "Artecultura" (Італія, Мілан 2000 та 2001) (у перекладі на італійську Івана Труша) у добірках творів „Українська поезія в Їталїї” (м. Чернівці, 2001 та 2002 ); у альманахах: «Третє дихання» (Москва, 2004); «Степ»( 2002, 2006, 2010); «Елінг» (2005); «Таврія поетична» (2007).

Навколо Надії Врищ завжди гуртується творча молодь, згодом - члени літературної студії «Біле озеро»: школярі, вчителі, військові, домогосподарки, убілені сивиною і життєвою мудрістю односельці-пенсіонери, небайдужі до рідного слова і народної пісні. Поетеса брала і бере активну участь у культурному і просвітницькому житті в школах району і області. Це життєва потреба неспокійної душі Надії Врищ.

Людська душа

Прозріла якось у зимову днину,
Збагнула істину в кінці життя,
Що є таки жива душа в людини,
Є, і при цьому в коленого своя.
Зустрінеш інколи - широка, наче море,
І світла, як ясний початок дня.
Є темна, наче ніч в осінню пору,
І каламутна, як вода брудна.
Буває жалюгідна та безсила,
Мабуть, - то не душа, а «душеня»,
Не здатна зовсім до якогось діла,
Слабкіша за нещасне кошеня.
Буває ж і продажна, що за гривню
І маму, й батька рідного продасть,
За правду ніби виступає гнівно,
Одержати ж по правді з неї - зась.
А ця - м 'якенька, як подушка,
Улеслива та лагідна така, її частенько називають «душка»,
Вона ж вважає дурнем бідака.
Страшна душа подвійна, наче Янус дволикий.
Цю непросто розгадать.
Якщо не розпізнать її, погану,
То можеш потім сильно постраждать.
Та цур їм, - накінець сказати мушу,
-Від заздрощів нещасним, підлим, злим:
Велике свято для душі - зустріти душу
Глибоку, чисту і прекрасну тим.

Із кожним віршем, новою збіркою мужніє голос поетеси, чітко вимальовується і оформляється її духовне обличчя, для якої вимогливість до інших і до себе в першу чергу - вище над усе. У кожному її слові не просто переосмислюється доля однієї людини, філософія життя, а весь, сказати б, стиль життя, утверджується найвища цінність-гуманізм. Людина мусить жити не тільки серед людей, але і в людях, у своїх справах. Тематика поезій Надії Врищ різнопланова і розмаїта. Вона однаково вболіває за рідним краєм і державою, в якій не все гаразд; за отчим домом і мовою; за духовністю молоді і власних дітей; за сьогоденням і майбутнім.

Далі так не можна жить

Ген крокує в чорнім полі чорний крук
Видно із-за поріділих лісосмуг:
Бур'яни та головаті курайці,
А торік тут колосились пшинеці.
Чи над полем пронеслась лиха війна?
Може, знищила господарів вона?
Ні, господарі живі, хвала богам,
Тільки зайняті вони не тим, не там.
Перші - грошики понюхали легкі,
Ті в політику метнулися прудкі,
Ну а треті - все гірку горілку п'ють.
А всі разом і не мелють й не кують...
І зерна не сіють в землю навесні...
Що ж ви будете збирати восени?
Занепало, на ніщо звелось село,
Ще такого в Україні не було.
Хто в тім винний, не мені, мабуть, судить,
Тільки знаю: далі так не можна жить.

Стримана, ділова, принципова, може зовні, й дещо сухувата, Надія Врищ, насправді, завжди емоційна, вразлива і душевно відкрита. Оті пісні, перекази, легенди з «Кобзаря» і життя, які вона часто чула в селі та пам'ятає з дитинства, підіймають із глибин душі давні зворушливі враження, і донині спонукають до «сповіді» на чистому аркуші паперу. У своїх віршах вона завжди прагне до безпосередності й простоти, яка сприймається слухачами зацікавлено, уважно, шанобливо.

Україні

Україно- дім наш безталанний,
Скільки й світу - весь в твоїм вікні.
Шепочу молитву покаянну,
Щастя-доленьки прошу тобі.
Боже, дай нам мудрості і сили,
Вижити і чудо сотворить,
Щоб надії наші возродились.
Щоб народ твій став по-людськи жить.
Хто ж нам підмете у нашій хаті,
Хто на вікнах витре порохи?
Люди! Нам же тут хазяйнувати
І дітей ростити залюбки.
І любити землю нашу милу
В золоті хлібів, в цвіту садів,
І в морози, і в осінню днину
Боронить її до скону днів.
Та куди від неї нам подітись?
До якої прагнуть далини?
Бо ж солодкі на землі родимій
І вода, і дим, і полини.

Самобутній талант виводить поетесу на тверду дорогу праці й відкриттів із її невичерпною любов'ю до слова і життя. Для поезій Надії Врищ характерний тонкий ліризм, болюче сприйняття негараздів сьогодення, любов до батька-матері, народних традицій і моралі, людей праці, отчого дому, природи рідного краю. її вірші образні, чіткі за формою і змістом, зрозумілі широкому читацькому загалу, бо пропущені вони через власне серце, через власний світогляд. Авторка піднімається над труднощами в житті, прагне виповісти у віршах все, що на серце лягає. Витоки її поезій - то від життєвої мудрості наших пращурів-батьків, із фольклору, із вічної книги - Біблії. Кожен вірш, строфа розширює кругозір читача, і той сприймає почуття, думку автора, образ, ідею, мотив.

Наш дім - Земля

Наш дім - Земля. Велика і маленька,
Надійна і беззахисна відразу.
В блакитнім ореолі атмосфери
З зірками водить хороводи часу.
З молодшим братом завжди нерозлучна,
Йому всміхається, веде за руку...
Життя людське леліє, зберігає,
Нам всі гріхи по-доброму прощає.
Чи є іще такі, чи ти єдина
В безмежнім космосі колиска для людини?
Де океани колихають парплелі,
И пливуть мередіани часом плинним.
Прекрасна ти, до щему серця мила:
Пшеничні вечори, рожеві ранки,
Сади й поля, води живої сила,
Прозорі, льодові полярні шапки.
Слова найкращі, що є в рідній мові -
Тобі б я радо, Земле, присвятила.
Але тобі вони не зрозумілі...
Тебе б на майбуття щоб зберегли ми.

Поетеса возвеличує вічні людські цінності, чесноти: любов, віру, надію, доброту, порядність... Вона думає про сьогодення і завтрішнє майбутнє, про тих , хто прийде на зміну старшому поколінню і буде будувати власне життя і державу...

Порожня хата

Будували її для дітей,
Але в місті вони прижилися.
Тож ніхто не відкрив ще дверей,
Лиш, живуть горобці у стрісі.
Вже від часу посивів дах,
Потьм'яніли шибки, як очі,
Сум вселенський у тих очах,
Стіни в зморшках, бо дощ їх моче.
Не лунав ще в тій хаті сміх,
Не топилася тепла грубка,
Не відчула підлога ніг,
І ніхто у вікно не стукав.
А могла б вона бути сім'ї
Рідним домом, що дарить втіху,
Тим, де сняться щасливі сни, -
Де б не був, щоб сюди приїхав.
І стоїть, наче дівка стара,
Що свою не зустріла долю.
А вона б комусь щастя дала,
І зігріла б своєю любов'ю.

У віршах Надії Врищ є простір і повітря, як і широка та щедра натура авторки, яка перебуває у постійному русі, у творенні добра. Колись вона написала такі рядки:

Хай слабкий струмочок моїх щирих віршів
У житті буремному поміж людей грішних
Не дійде до річки мудрості,
По дорозі загубиться, та когось напоїть.

Вдумаймося в ці слова поетеси. Вона свідомо називає свої вірші слабенькими струмочками у плині бурхливого розвою поезії; вона не претендує на високе звання, але жити без поезії не може, бо долучилася до Слова, до його дивовижних чарів ще школяркою і таке почуття несе донині. Часто натрапляєш у її творчому доробку на неочікувані і меткі спостереження, легку самоіронію і ліризм почуттів. її світ особливий, як у справжнього поета. І цей світ - її твори. Знайомтеся з ними - вони відкриті для кожного.

Ми - люди на землі

Ми - люди на Землі , а не вандали,
У коленого свій шлях і всяк про теє зна:
Стрічається біда, і щастя , і кохання -
Радіємо до сліз і плачемо щодня.
Працюєм тяжко, хоч невдячна праця
За неї плата-то «шматочок» щастя
І жалюгідні копійки, і осуд строгий:
Невдахо! Ти чого досяг в житті? - Нічого!
Земне життя людське...В нім щастя є і лихо.
А якби все було і радісно і тихо,-
То не земне життя було б, а рай на небі,
Та нам туди допоки ще не треба.

Надія Врищ у своїх віршах прагне безпосередності і простоти. Вона промовець селянського типу, той бесідник, якого слухають, розуміють і з нетерпінням чекають рідну районну газету «Придніпровська зірка» чи щомісячну підбірку поезій краян, а найперше-її твори. Вона знає їхнє життя в подробицях, їхні запити і спосіб мислення. В цьому, переконана,- джерела її поезії та поетики, близької до фольклору, до народу.

Мама паски пече...

Мама паски пече з чудо-тіста,
Цілу ніч суєта, хвилювання,
Щоб опара не перекисла,
І щоб тісто „ підбити " до рання.
Щоб його замісити до сходу,
Щоби з сонечком разом зростало.
Всім знаходила мама роботу,
Лиш найменшим ще солодко спалось.
Тато дрова до печі приносить,
Продивляючись колене поліно.
Щоб було їх в печі завжди досить,
Щоб не тліло, а. добре горіло.
Ну а потім ходили круг печі,
Від якої так пахло чарівно.
Тато гладив матусині плечі:
Не хвилюйся, все буде відмінно.
Згодом з печі виймалося диво
Ароматне, пухке і гаряче.
Паски голови вдячно схилили:
Коло них клопотались добряче
Далі свято. Таке лиш єдине.
Таїна великодньої ночі...
З воскресінням Господнього сина!
Тобі слава, наш Господи Отче!

Усі поезії Надії Врищ відбивають характер її світовідчуття, акцентовану на найголовнішому; духовна піднесеність виливається в карбованих монологах-роздумах, медитаціях, відгранених хоку, пейзажній, інтимній та громадянській ліриці, в посвятах.

* * *

Я б так хотіла чути музику життя,
Коли бруньки свої відкриють личка,
Коли з землі з 'являється травичка,
А над усім метелик проліта.
Напевне, то краси незвіданої звуки,
Небесна музика , її б почути.
Величні та врочисті звуки чарівні...
Не вірю, що родилася для муки. Не вірю, ні!
Я хочу чути музику життя почути.

* * *

Я спізнилась на свято кохання
Грать музики стомились від рання.
Феєрверки вже не шаленіють,
Лиш ракетні огарки диміють
На газоні, зґвалтованім людом.
Чобітьми, що заліплені брудом,
Я прийшла на похмілля кохання,
Що скінчилось розчаруванням.
Коли скинули очі облуду:
Де ж ті чари? Невже їх не буде?
Де цнота? Неземна загадковість?.
Я спішила на свято кохання,
А поспіла на тризну натомість.

* * *

Невчасно, в листопаді яблуня цвіте,
Слабеньким, але ніжним білим цвітом,
Що змусило тебе не в час життю радіти?
Невже в дерев усе, як у людей.
Буває п жінка запізніло покохає,
І відчайдушним цвітом розцвіте.
Здивує всіх, щаслива, хоч і знає:
Гірко-солодким буде щастя те.
Невчасно, в листопаді яблуня цвіте...

У поезіях Н. Врищ є вдалі знахідки: майстерно використані художні засоби (метафори, порівняння, інверсія), які передають енергію мислі і почуттів поетеси, збуджують думку читача, сприяють співпереживанню, відтворенню в пам'яті аналогічних почуттів. Це вірші «Заповіт», «Солдатські вдови», «Порожня хата», «Жнива», «Несучасне кохання» «Дзеркалу», «Зрада» «Зерна надії», «На лічильнику часу», «Віра.Надія. Любов», «Мій дім», «Ранкова молитва» та інші.

У передмові до книжки «Троянда на асфальті» Микола Братан писав: «Тож: як мудрості доходиш, хочеться і жить і жить». Ці щемливі Тичининські слова згадуєш, читаючи нову книжку лірики Надії Врищ. Перу її належить не одна збірка віршів, адресованих як дорослим, так і юним читачам. Але ця вирізняється і широкою тематикою, і глибокою сердечністю. Про останню яскраво свідчить вірш «Приїздіть на Різдво до батьків». Скільки писано вже на цю тему, але так - чи не вперше:

Приїздіть на Різдво до батьків,
До хрещених і рідних по крові.
Приїздіть до бабусь і дідів, їм зізнайтесь у щирій любові...
Кожна мати - то жінка свята,
Що дарує життя тобі грішне.
Королева і селянка проста -
Всіх єднає цеп подвиг правічний...

З висоти життєвого досвіду поетеса вправі кинути клич «Роби добро!» (однойменний вірш). Над цією проблемою змушують замислитися і «Монастир в горах», і «Осінній лист», і вірш «Троянда на асфальті», який дав назву збірці:

Лежить на асфальті, як совісті докір,
Троянда покинута, ніби непотріб.
Зів'яли в знемозі її пелюстки,
Краса не спасла від лихої руки...

Збірка, як і попередні, демонструє уміння авторки «справлятися з темою», як писав колись В. Маяковський, примітне володіння секретами версифікації, але вона ніде не збивається на гладкопис...»

 

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.