Слава нашого рідного краю...
Зовсім недавно вийшов Указ президента України, згідно з яким необхідно перейменувати вулиці площі провулки, проспекти тощо, названі на честь осіб, причетних до політичних репресій і організації голодомору 1932-33 років. Тому враховуючи вище зазначене на сторінках нашого тижневика ми відкриваємо цикл статей про визначні постаті для нашого краю. Сьогодні мова про поета, педагога і земського діяча Миколу Федоровича Чернявського (1868 - 1948).
Микола Федорович родом з Торської Олексіївки (нині - Октябрське Добропільського району Донеччини), Бахмутського повіту Катеринославської губернії, син священика. Згодом його сім'я переїхала у Божедарівку Слов'яносербського повіту. Закінчив Катеринославську Духовну Семінарію, з 1889 учителював у Бахмутській духовній школі, 1901 — 03 рр. працював земським статистиком у Чернігові. А в 1903 році переїжджає до Херсона. Саме тут і проходить більша частина життя і творчості письменника. Саме тут, в Херсоні, куди переїхав у 1903 році і де при допомозі А.М.Грабенка одержав посаду завідуючого відділом народної освіти в Губернському земстві. У 1905 році М. Чернявський підготував і видрукував альманахи «З потоку життя», «Перша ластівка», пізніше побачили світ його власні збірки поезій «Донецькі сонети», «Зорі». За рік, у 1906 році, наказом губернатора його звільняють з посади за «українофільство», вбачаючи «мазепинство» в упорядкуванні і виданні альманаху молодих українських письменників «Перша ластівка».
В Сибір не заслали, а по службі понизили до помічника секретаря губернської управи, де й пропрацював письменник до 1919 року. На початку XX століття Микола Чернявський був активним членом Херсонської української громади, яку очолював А.М. Грабенко, він один з фундаторів української автокефальної церкви в Херсоні. І хоча Микола Федорович прожив на Херсонщині 34 роки, тобто другу половину життя, і полюбив її, як і Донеччину, до широкого кола читачів його твори дійшли лише в 20-ті роки, коли з нагоди 60-річчя письменника кооперативне видавництво «Рух» віддрукувало десятитомне видання його літературної спадщини.
У 1920 році з нагоди 25-ліття літературної діяльності письменника Херсонським кооперативним товариством «Українська друкарня» видано ювілейне видання: «Червона лілея», «Кедр Лівана», збірки поезій «Молодість», «Повість і оповідання» в 3-х книгах. Загалом же письменник досить болісно переживав наступ сталінщини на українську культуру, масові репресії 30-х років.
На розпутті Як пусто скрізь і темно, й сумно! І де ви друзі всі мої? Ми розійшлися не розумно, Стежки у всіх у вас свої. Ви всі пішли шукать спокою, І ваші вітер змів сліди. А я з палкою головою, Геть за сцілющою водою, Пішов шукать собі біди ... І пусто скрізь... Води немає, Шляхи край світу розійшлись... Стою і чую хтось гукає: - Назад до нас, назад вернись! До вас вернутися безславно? Тому вклонитися, що сам Я потоптав ще так недавно, Служити вашим знов богам?! О, ні! Ще поки в грудях тліє Одваги іскра хоч одна, І хоч одна живе надія, - Мені дорога не страшна! І я шукати не покину По смерть таємної води. І хай я безвісти загину, Я не піду до вас в ряди. |
Працюючи деякий час в Херсонському земстві, Микола Федорович познайомився з Вагилевичем Володимиром Степановичем — завідуючим Херсонським земським сільськогосподарським бюро, з його сім'єю і сім'ями двох його сестер. Це була українська патріотична інтелігенція: Беймарт Петро Прокопович (регент в Церкві, вчитель музики) і Тверітін Аркадій Олександрович (агроном, родом зі священницької родини). Жили всі вони в Херсоні на Військовому в п'яти хвилинах ходи від Вагилевича (тепер вулиця Перекопська, 34), дружили сім'ями. В 1920 році Володимир Вагилевич помер від серцевої хвороби (не встигли розстріляти). А Аркадія Тверітіна і Петра Беймарта в одну ніч з Чернявським 14 жовтня 1937 року арештували (Чернявського втретє). Цей арешт для всіх трьох став смертельним. Зокрема Миколу Федоровича було звинувачено у багатьох злочинах, зокрема, і в тому, що «В 1936 г. Чернявский высказывал свое недовольство по отношению к Соввласти, заявляя о том, что теперь писать свободно нельзя, а молодые советские писатели пишут только хвалебные сочинения о Соввласти, но о самой действительности никто не осмеливается писать».
У слідчій справі М.Ф. Чернявського є ряд і інших звинувачень, зокрема і таке: «Как ближайший друг участника СВУ профессора Ефремова Чернявский продолжительное время поддерживал письменную и личную связь с лигой писателей за границей, особенно с галицийскими писателями, среди которых Чернявский пользуется большим авторитетом». До персональної справи М. Чернявського додані протоколи допитів знайомих письменника, колег з педагогічної роботи, вихованців. Заплічних справ майстри спрямували і питання, і відповіді на них у потрібний для облудного слідства бік: з цих препарованих документів відомий український письменник, похилого віку людина, постає як політичний злочинець, активний учасник націоналістично-фашистської організації, заклятий ворог народу. Цього хотіла влада. Слід додати, що на останньому допиті письменник не визнав жодних звинувачень. Та для фальшивого слідства це не мало значення. 27 листопада 1937 року трійка НКВС по Миколаївській області прийняла ухвалу: «Чернявского Николая Федоровича расстрелять». Здійснено кривавий вирок було в Херсоні 19 січня 1938 року.
Микола Федорович Чернявський був реабілітований у 1956 році. Відродження його імені почалося з 1964 року, коли донецький літературознавець В.В. Костенко надрукував у видавництві «Донбас» літературно-критичний нарис про життєвий і творчий шлях М.Ф. Чернявського «На шляхах велелюдних». 1966 року в Києві було видано двотомне зібрання творів письменника. А в 1987 році на батьківщині поета-земляка в загальноосвітній школі села Святогорівка Добропільського району відкрито кімнату-музей письменника. Кімнату-музей у 90-х роках було обладнано і на території Артемівського краєзнавчого музею, в якому представлено «бахмутський» період творчості письменника. У школах Донбасу, на уроках літератури рідного краю, у вузах Донеччини, сьогодні активно вивчаються твори письменника-земляка. Його слово знову знаходить шлях до рідного народу. До речі, в Херсоні зберігся будинок по вулиці Перекоській, 18, де проживав з сім'єю Микола Федорович 34 роки. На ньому є меморіальна дошка, але музею й досі немає. Ми, українці Херсонщини, теж вважаємо Миколу Чернявського своїм земляком, пишаємось ним і прагнемо: щоб вулиця Перекопська була перейменована на вулицю Миколи Чернявського, одного з найкращих представників істинно патріотичної української інтелігенції, який вніс свій творчий вклад в літературу, в науку, просвіту України, зокрема і Херсонщини. Бажано, щоб вибрані твори М. Чернявського були перевидані в Херсоні за державний кошт з передмовою патріотично налаштованого чесного науковця і стали доступні для всіх бажаючих.
Тетяна Сергіївна Карпець — онука Вагилевича Володимира Степановича,
голова ОО ВЛУЖ
ВІК.-№34.-27.08.09.-стр.4