on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Новини регіону

19.04.2024, 15:15

Проєкт «Вишивана Херсонщина»

До Дня Вишиванки започаткований проєкт «Вишивана Херсонщина». Для ...
19.04.2024, 11:56

На Херсонщині понад 10 000 пам'яток історії та культури. У якому стані більшість з них зараз — невідомо — ОВА

  У якому стані наразі перебувають більшість пам'яток історії ...
19.04.2024, 11:45

"Не занурити в глибину навколишнього жаху, а подарувати посмішку", - херсонська художниця Яна Голуб'ятникова

  Наразі в роботах херсонської художниці Яни Голуб'ятникової не ...

Слово про херсонського осетина

1 квітня минає 105 років від дня смерті основоположника осетинської літератури, поета, художника і просвітителя Коста Левановича Хетагурова, життя якого пов'язане й з Херсоном, у якому він проживав у 1899-1901 роках, і висланий владою за межі рідного Кавказу за пристрасну поетичну думку. Нині його ім'я носить одна із вулиць обласного центру.

Але наша пам'ять про Великого сина далекої Осетії, далебі, не тільки у ній. Такої думки не важко дійти, знайомлячись із книжкою Катерини Савченко «Золото нетлінної душі».
Коли зачитуєшся у це літературне дослідження автора, мимоволі спливає у пам'яті класичний зрештою образ - національна культура кожного народу, і література як її невід'ємна складова, - це ніби дерево-велетень, коріння якого міцно заглиблене у рідний, життєдайний ґрунт, а крона з усіх боків відкрита світові. Отож і митець, аби він відбувся як непересічний талант, має увібрати у себе віковічну духовність своїх краян, самобутність національного характеру, лише за цієї умови він неповторним спалахом засвітиться у сяючому розмаїтті земної культури. Спалахом, якому не дано згаснути...

Прекрасно, що авторка дослідження, героєм якого є осетинський поет Коста Хетагуров, виходить у своїх констатаціях, тлумаченнях і припущеннях не лише із суто біологічних реалій конкретної людини, життєпис Коста, як його здійснює Катерина Савченко, це насамперед проникнення у духовно-психологічний стан героя, у збурену динаміку його шукань, здобутків, трагічно нездійснених сподівань...

Таке дослідження неможливе лише як плід «ума холодных наблюдений», відтак цілком слушно відзначити, що текст авторки виповнений зболеною, але й світлою любов'ю до поета-горця, до людини, яка, без перебільшення, спромоглася на подвиг духу.
Адже змалку Коста зазнав і голодних злиднів, і болю сирітства, і тяжкої недуги. Не стало реальною долею і єдине на все життя чисте, палке кохання... Тяжко переживаючи зубожіння осетинських горців, Коста з ранньої юності виливає свій гнів і біль у щирих бунтарських рядках. Отож - переслідування тодішньої влади, заслання...

Не варто переказувати детально зміст книжки - її слід читати. Тим більш, що вона, написана ґрунтовно й жваво, здатна привернути увагу як школяра-старшокласника, так і вузівського фахівця. Та й просто читача, небайдужого до свіжого літературного слова. А особливо, якщо цей читач - херсонець. Адже саме у нашому місті Коста відбував значний термін свого заслання, тут створено ним чимало прекрасних поезій, що стали окрасою його спадщини. Тавричани досі з пошаною та душевним теплом пам'ятають цю красиву, шляхетну, щедро і всебічно обдаровану людину, херсонські літератори й журналісти, зокрема Д.Гаухман, Л.Куліш, М.Братан та інші, неодноразово з братерською зацікавленістю зверталися до постаті осетинського побратима.

Коста знав і любив твори українських класиків, а Тараса Шевченка вважав духовним взірцем для себе, вражено схилявся перед його могутнім творчим даром.
Чудово, що Катерина Савченко, мовби й несамохіть, усім текстом дослідження чітко унаочнює неспростовність об'єктивної реальності: культури, на відміну від ідеологій, політичних течій, не ворогують одна з одною: їхня споконвічна місія - об'єднувати людський загал планети на засадах добросусідства й добротворення. А взаємодія, взаємопроникнення культур - це завжди поштовх для їх обопільного чудесного збагачення. І на цьому наскрізнофілософському тлі авторської оповіді стражденна й велична постать Коста Хетагурова видається особливо масштабною, людяною, шляхетною.

Лицар без страху та докору, що усе життя своє поклав на олтар служіння рідному пригнобленому народові - о, який він потрібний нам тепер, аби й ми, заблукалі у гнітючих нетрях нинішньої ринкової повсякденності, не забули, що, попри всі гнітючі негаразди, є духовні, моральні висоти, яких не можна втрачати, не можна - якщо ми справді воліємо не занапастити й власну долю, й прийдешнє нашої одвіку прекрасної України.

Лада Федоровська,
член Національної спілки письменників України, лауреат премії імені Володимира Сосюри
“Наддніпрянська правда”.- №25.- 01.04.2011.- стр.3

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.