on-line с 20.02.06

Арт-блог

03.11.2020, 10:46

Ноябрь-2020

Мне мил ноябрь - предшественник зимы, Хоть самодур и нравом переменчив, С дождём и снегом, властью ранней тьмы, При свете фонарей почти застенчив... Люблю туманы, хруст подстывших луж, Незрячесть к лицам, дом с горячим чаем Ноябрь суров и сентиментам чужд, Скуп на цвета... Но так порой отчаян! Вдруг впустит солнце. И оно, спеша, День рассветит, раскрасит, отогреет... Весна - и только. Вот тогда Душа Вся встрепенётся и ...зазеленеет Алла Мироненко

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Новости региона

17.11.2020, 10:30

«Морський» мурал створили херсонські художники

10.11.2020, 16:10

«Кіноджем-2020»: нагородження переможців фестивалю

09.11.2020, 09:42

Фільм відеостудії Гончарівки став призером Фестивалю живого кіно

Спектаклі нашого дитинства

Щоб там не казали, а головними театрами у будь-якому місті (Херсон аж ніяк не виняток) є храми Мельпомени, де дітей вчать добру, справедливості, красі. Творче завдання - не з легких. Маленького глядача, як це може здатися на перший погляд, на саму бутафорію, якою б яскравою не була, не купиш. Із такою думкою переступаю поріг Херсонського обласного академічного театру ляльок, який заслужено є одним із кращих не лише в Україні. Переступив - і потрапив у море, а швидше океан веселого дитячого гамору, музики і пісень, хоча до вистави залишалося ще добрих півгодини. І розважали театральну публіку не артисти театру...

Нинішньому театральному сезоні ми започаткували таку традицію - влаштовувати концерти «Діти для дітей», - говорить директор театру, заслужений працівник культури України Віктор Морозов. - Своє творче натхнення маленьким глядачам і їхнім батькам дарують вихованці музичних шкіл обласного центру, а також шкіл мистецтв.

- Вікторе Олексійовичу, Ви звідкись запозичили таку справді хорошу традицію?
- Ні, вона народилася у нас. Якось до мене звернулися організатори фестивалю дитячої творчості (він проводився на базі третьої музичної школи Херсона) з проханням надати приміщення для проведення заключного туру огляду. Я, звісно, не заперечував, і ось цей концерт... Побачивши переповнений дітьми зал, відчувши атмосферу свята, заглянувши у радісні оченята дітей після концерту подав ідею: «А що, коли б такі маленькі концерти ваші вихованці влаштовували у театрі перед виставами? Побачить дитинка акордеон, віолончель чи скрипочку - і зрониться в її маленькій душі бажання і самому спробувати грати... «А чому б і ні?» - почув у відповідь. Ви стали свідками четвертого за ліком такого концерту. Уточню: не концерту, а дійства. Маленькі артисти, може, вперше поринають у атмосферу переповненої аудиторії, а глядачі можуть навіть торкнутися музичного інструмента рукою!  ...Театральна афіша - дзеркало творців дива для особливої країни - країни дитинства. Ось вистави на травень: «Кіт у чоботях» (за мотивами казки Ш. Перро), «Героїчні пригоди Котигорошка», «Слоненя» (за мотивами казки P. Кіплінга), «Легенда про отамана Сірка», «Зайченя і чаклунство», «Квітка бажання» (за мотивами казки Д. Родарі та М. Сантареллі), «Казка зі старої шафи»... Це далеко не повний перелік назв вистав одного з провідних у країні театру, які красномовно свідчать і про репертуарну політику, і про розмаїття театральних дійств.

- Не театр Куліша, як на мене, а саме ваш театр є головним театром Херсонщини. Діти, залучені змалку до мистецтва сцени, підуть у театр для дорослих...
- Справді, це так, - погоджується головний режисер академічного обласного театру ляльок народний артист України Борис Чуприна. - Театральне виховання дитини починається саме з більш доступного для неї театру. І ми формуємо наш репертуар так, аби виставами були охоплені діти усіх вікових категорій - від дитячих садків до старшокласників і студентства. Є у нас вистави і для сімейного глядача, такі, наприклад, як «Маленький принц», «Русалонька» (за Андерсеном). До речі, після вистав діти часто обговорюють побачене разом із батьками.

- Скільки режисерів, кажуть, стільки й вистав. І часто постановники настільки відходять від первинного матеріалу - тексту п'єси, що губиться авторська ідея твору. Чи ж доцільні такі творчі експерименти?
- Що стосується нашого театру, то ми не дозволяємо собі таких фантазій, які дозволяє собі той же Голлівуд. Але не лише самими виставами ми виховуємо маленького глядача. У нас цілий цикл програм (це так звані «Уроки театру»), пов'язані з історією зародження і розвитку театрального мистецтва, його сучасного стану. Ми розповідаємо глядачам проте, які театри і які ляльки були і є у різних країнах світу. Глядачі беруть участь у вікторині на цю тему, отримують навіть подарунки від театру.

- Борисе Володимировичу, що Ви можете сказати про репертуар вашого театру? Змінюються смаки, уподобання... З тотальним наступом комп'ютеризації з'являються нові технічні можливості оформлення вистав...
- Частину репертуару театру (і не лише нашого) становить світова і українська класика, наприклад, твори Гофмана, Андерсена чи Шарля Перро. Це святе! Інша справа - як подавати ці вистави, у якій формі, за допомогою яких технічних засобів. У нас ці засоби є, правда небагато: світло, музика і відеопроектор. Про діодні екрани чи лазерні пристрої залишається поки що мріяти.

- Ми живемо нині у прискореному ритмі. Це якось відобразилося на самих постановках спектаклів?
- Вважаю, що так. Раніше вистави були більш повільними, аби глядач міг сповна насолодитися тим, що відбувається. Зараз же ми намагаємося вносити у вистави більше динаміки, я б навіть сказав - кліповості. Це і часті зміни картинок, і динамічні персонажі, і музика, і шумові ефекти. І це притаманне не лише нашому театрові. Ми буваємо на різних всеукраїнських і закордонних театральних фестивалях і бачимо, що стоїмо на правильному шляху.

- Ви торкнулися гастролей. У скількох країнах вам вдалося побувати? Як маленькі іноземці сприймали ваші вистави?
- Кілька разів були у Болгарії, в Угорщині, Франції, Туреччині, Англії... До речі, у Туманному Альбіоні ми співпрацювали з тамтешнім театром, а в Анталії були аж півроку!

- Ставили спектаклі без слів...
- Чому ж? І в Англії, і в Угорщині, і навіть в Туреччині наші лялькові герої говорили державними мовами цих країн. Кожна така зарубіжна поїздка збагачує нас.

- Матеріально?
- Передовсім творчо. Взяти, наприклад, Польщу. Там зараз дуже відчувається такий прогрес у театральному мистецтві! І не тільки в мистецтві театру ляльок. Йдеться про цікаві форми постановок, використання сучасних технічних пристроїв, несподівану акторську гру - імпульсивну, на межі естради. Після кожних таких поїздок хочеться і собі робити щось подібне.

- Чи є у вашому колективі люди, котрі відвідували театр в дитинстві, а зараз уже самі причетні до творення спектаклів?
- Звісно, є. Всі молоді актори із Херсона, відвідували у дитинстві наш театр. Режисер Дмитро Драпіковський, наприклад, котрий виріс, образно кажучи, за лаштунками нашого театру. Він живе зараз у Києві, але з нами не пориває зв'язків - уже дев'яту виставу поставив. До нас приходять і випускники Херсонського державного університету, скажімо, Саша Ворона, Стас Рубльов, Юля Ступка, яка є завідуючою літературно-педагогічною частиною, але також бере участь у виставах.

- Скажіть, будь ласка, а скільки ж у вас сьогодні в репертуарі вистав?
- Двадцять вистав діючих. Але є вистави, які відіграли своє. Років два-три вони є за лаштунками театру. За цей час підростає нове покоління, і ми ці вистави повертаємо на сцену - одні, такими, яке, інші дещо оновлюємо. А загалом у нас є до чотирьох десятків різних вистав.

- «Нове життя нового прагне слова!» - казав колись поет. Мабуть, це можна сказати і про нові п'єси для театрів ляльок...
- Згоден. Цікавих сучасних п'єс, особливо українських, сьогодні справді дуже бракує. Про це вам скажуть і мої колеги з інших театрів України. Як вихід, обмінюємося п'єсами з іншими театрами. Щойно я отримав п'єсу «Попелюшка» Габе з Чернівецького театру ляльок, перекладену українською і адаптовану до нашої сцени, і ми теж ділимося своїм творчим багажем. Я, Наприклад, у Хмельницькому ставив «Дюймовочку» Андерсена. Оригінальні українські п'єси є, звичайно. Але вони або дуже старі (ще радянського періоду) або не мають мистецької цінності. Не вистачає ляльковим театрам і нового героя. Ну є у нас Котигорошко, ну були у нас Малята-Кармелята... А більше немає! Це естетична проблема, вважаю.

- А яким Ви особисто бачите цього сучасного героя?
- Знаєте, у нас є така вистава - «Легенда про отамана Сірка». Ми самі написали цю п'єсу на документальних матеріалах, до речі, легендах, піснях народних. Хоч це і герой минулої доби, але досі він майже не був на сценах, екранах. Але ж він сьогодні ой як потрібен, такий герой - мужній, чесний, не хапуга... На таких же героях трималася і має триматися Україна!

- Вашу «Легенду...» глядачі як у нас, так і за кордоном оцінили високо. Чи буде продовжена козацька тематика в театрі?
- Обов'язково! Зараз ми захопилися ідеєю зробити виставу про козака Мамая. Мамай - це збірний образ, який можна переносити з казки в казку. Мамай же подвигів звершив не менше, мабуть, ніж античний Геракл! І це ж ще й символ справжнього Українця!

- Не вистачає сьогодні справжніх героїв ні дитячим, ні дорослим театрам. Ви ж подивіться, чиї постаті з'являються на кону - бандита, гульвіси, поліцейського, куртизанки... Але я сподіваюся, що це захоплення скоро мине і в Україні з'являться нові вистави, нові герої, нові драматурги, - підсумовує Борис Чуприна.
...Директор театру Віктор Морозов, не колишній агроном чи завклубу, а режисер за освітою, сам поставив десятки вистав і масових дійств, зіграв на сцені близько 200 ролей, ділиться творчими планами (про це у нас, гадаю, буде окрема розмова). Плани ці, слід сказати, реальні (виходячи не лише з творчого потенціалу театру, а більше - з бюджетного фінансування).

Вже коли ми виходили з директорського кабінету, Віктор Олексійович зауважив:
- Колись давно, коли я ще тільки освоював своє нинішнє крісло, спала мені на думку фраза, яка стала творчим девізом колективу: «Театр збирає друзів». Наші друзі - це наші діти, заради яких ми працюємо.
Дозвольте не погодитися, Вікторе Олексійовичу! Справжній театр - для всіх! І це не лише моя думка.

Ось один із останніх відгуків, розміщених на сайті лялькового:
«Величезне спасибі співробітникам театру! Діти ходять із задоволенням на будь-який спектакль і з нетерпінням чекають наступного. Подивилися «Кота у чоботях», і мені здається, що нам із подругою він сподобався навіть більше, ніж нашим донькам. Тепер підемо на «Принцесу і свинопаса». Ждемо з нетерпінням 30-го числа. Ще раз спасибі вам за ваш труд, талант і той позитив, яким ви наповнюєте глядачів», - написала херсонка Ірина.
І такі нелукаві оцінки (десятки, а то й сотні) - після кожної вистави. На долю далеко не кожного театру випадає таке визнання.

Василь Піддубняк
«Новий день».- №18 (5169).- 30.04.2015.- стр.18

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.