ХХІ століття: шлях із варяг в греки
З 12 по 28 травня 2011 року хлопці з Центру живої історії “Олешшя” (Херсон) та військово-історичного клубу «Спис» (Єлець, Росія) здійснили перехід з Курська до Києва на двох веселих човнах – копіях середньовічних суден. Вони пройшли 902 кілометри по воді! Учасники походу весь цей час жили в умовах максимально наближених до середньовіччя. Про те, як це було, розповів журналісту БІВНІ Павло Білецький, капітан української команди.
Кому на думку спала така незвичайна ідея?
П.Б.: Ідея походу обговорювалася вже досить довго. Цей перехід ініціювали наші друзі з Єльця. Вони в 2008 році побудували свій перший човен на власні гроші, а потім виграли грант і збудували ще три човни. І почали потихеньку відтворювати частини історичних переходів київських князів «з варягів у греки». 2009 року вони спустилися з Єльця до Азова – повторили перехід Святослава на хозар, а це півтори тисячі кілометрів. У 2011 році на продовження цієї теми вони «Святослава повернули до Києва». Коли ми дізналися про ці походи, нам було дуже цікаво взяти участь. І цього року ми вирішили, що лише відсутність кінцівок завадить нам грести на човнах. Один із наших навіть звільнився з роботи, щоби піти в цей похід. Початковою точкою маршруту було обрано Курськ. Звідти треба було дійти до Києва. Вийшло 902 кілометри. З них 5 кілометрів ми пройшли під вітрилом, а решту прогребли на веслах, оскільки вітер невблаганно дув в обличчя. Хотіли стартувати прямо з Курська, але там є АЕС із трьома кільцями захисту, і для того, щоб стартувати звідти, потрібно було вибивати безліч дозволів. Тож ми розпочали спуск 40 кілометрами нижче із села ім. Карла Лібкнехта.
Хто придумав та організував акцію?
П.Б. : Придумали цю акцію ті самі хлопці з Єльця і назвали її «Ратний шлях» Їх підтримало управління внутрішньої політики міської адміністрації Єльця. Вони вийшли на Москву, Київ, вирішили всі питання з переходами через кордон, та й, власне, зробили.
А де ви взяли фінанси на таку масштабну акцію?
П.Б.: Фінансування було потрібне лише для транспортування човна назад із Києва до Липецька. На це виділила гроші адміністрація Липецької області. Усі фінансові питання щодо проходження кордонів взяли на себе від Росії – «Єдина Росія», а від України – «Партія Регіонів», а решта в поході (їжа, амуніція) – це все наше власне. Грубо кажучи, ми самі організували відпочинок.
Яка була команда?
П.Б.: Команда була чудова – 10 росіян та 5 українців, з них троє херсонців. Люди з різних міст. І була тільки одна дівчина, яка гребла нарівні з усіма і ні в чому не поступалася іншим, не халтурила.
Що з собою брали, що забули?
П.Б.: Наш похідний побут, як і самі човни, були максимально наближені до реалій IX-X століть. Ми намагалися не брати із собою все, що зустрічається у сучасному житті. Звісно, були винятки. Протягом усього походу нам докоряли, що ми ходили в кросівках. Але ми одягали взуття тільки при переправах, тому що в середні віки понтонних мостів було менше і битого скла на дні теж значно менше. І довелося взяти з собою ноутбук, щоб щодня звітувати перед Липецьком – що ми гроші не пропиваємо в шинку, а справді робимо нашу улюблену справу. Їжа готувалася на березі, біля багаття на тринозі. Каша з м'ясом – приблизно те, чим харчувалися тоді. Відповідно, посуд, костюми та антураж були копією тієї епохи.
Що було найскладнішим та найцікавішим?
П.Б.: Запам'ятовувалися всі 16 днів походу. У нас навіть з'явилися власні прикмети. Коли ми пропливали повз населені пункти, люди діставали камери, телефони. За весь похід було 16 волоків. Коли човен не міг пройти під мостом, ми повністю його розвантажували та перетягували на собі. Було кілька екстремальних ситуацій, коли лише злагоджена робота команди рятувала корабель. Перед Путивлем човен розвернуло і понесло на палі, треба було оперативно та злагоджено веслувати. Вийшло. Команда виявилася чудовою! Найвеселіша ситуація сталася на кордоні. Було подано заявку на проходження кордону, але українських громадян не хотіли пускати. Виявилося, що між Росією та Україною немає договору про перетин кордону по воді. Ми були першими за останні сто років! Тому, коли постало питання про перетин кордону, нас попросили витягнути човни на берег, дотягнути їх до КПП і знести назад. Але після того, як ми митників налякали журналістським скандалом, вони самі до нас виїхали.
Весь час веслувати та тягнути човни – не нудно було?
П.Б.: Щодня ми веслували з 8 ранку до 9 вечора, а потім розбивали на березі шатровий табір. Чотири весла та спис – ось і все, що потрібно для встановлення намету. Ночували, потім під дикий крик капітана прокидалися, одягалися і швиденько гребли далі. Вночі кораблі підтягували на берег і ставили на якір, щоб не забрало вітром чи хвилями. Тож кораблі ночували разом із нами. Ніколи було нудьгувати.
Розкажіть докладніше про човни.
П.Б.: Ми йшли двома човнами: один човен плоскодонна (шестиметрова плотва), її хлопці побудували, спираючись на традиції суднобудування Середнього Дону. А друга (9,75 метрів) – точна копія човна вікінгів, який знайшли у Гомстеді. Ось цими двома човнами, власне, і мандрували. На обидва човни була можливість поставити вітрило. Спробували дуже сподобалося: ти сидиш, а він тебе тягне, весело.
Чому корабель взяли в Росії?
П.Б.: В Україні немає жодної реконструкції судів на той час. Навіть той човен, що зараз затоплений недалеко від Херсона – лише стилізація на тему. Човен був з мотором, а моторів ні козаків, тим більше вікінгів не було. Ось і довелося позичити плавзасіб у сусідів.
Чи плануєте зробити свій човен?
П.Б.: Будуватимемо човен! І для цього поєднуємося з хлопцями з Єльця. Ми хочемо зібрати разом усі маленькі шматочки походів та поєднати їх в один. У 2013 році хочемо пройти з Азова до Стамбула!
СТАТИСТИКА:
дні шляху - 16
пройдена відстань - 902 км
волоків - 16
найдовший волок - 500 м (2 судна та речі = 5 км)
команда – 5 українців, 10 росіян
кількість човнів - 2
середня швидкість – 7,5 км/год
середній денний перехід – 60 км
Василь Келеберда
"Бивні". - № 65. - Літо 2011. - Стор.8
