Історія одного пам'ятника
«...Я не хотів би ні пам'ятника, ні написів, але хотів би, щоб на моїй могилі був би поставлений сонячний годинник...» Джон Говард
Історична довідка
При вході до собору Св. Павла в Лондоні знаходиться пам'ятник Джону Говарду. Мармурова статуя зображує кволу людину в класичному одязі стародавніх римлян. В одній руці він тримає грамоту, в іншій – ключі. Біля його ніг розбиті ланцюги. Напис на пам'ятнику, складений другом Говарда Вітбредом, говорить: «Ця чудова людина ще за життя мала щастя користуватися тією повагою, на яку його чесноти заслуговували. Йому було оголошено подяку великобританського та ірландського парламентів за відмінні послуги, які він надав батьківщині та людству. У всіх частинах освіченого світу, де він подорожував з метою полегшити страждання людства, від трону і до в'язниці, ім'я його буде виголошено з пошаною, з вдячністю та з подивом. Одна скромність його завадила за життя спорудити статую, яку народ тепер присвятив його пам'яті...» Століття від дня смерті Говарда було відзначено урочистими заходами у Петербурзі та Херсоні. Однак через десятиліття багато матеріальних об'єктів пам'яті херсонців про Говарда було втрачено. У 50-х роках, при розширенні розробок Степанівського кам'яного кар'єру було зруйновано надгробок пам'ятника, а прах Говарда перепохований у невідомій могилі.
Хто "вкрав" голову Джона Говарда?
Знаменитий філантроп і "друг всіх людей" незадовго до своєї смерті збирався здійснити подорож до Єгипту для вивчення стану карантинних служб їхніх портів, через які, як вважали на той час, чума проникала до Європи. Подорож він зробив через Росію, яка тоді мала єдиний вихід у Середземне море – Херсонський порт. Так, в 1789 Говард опинився в молодому південному місті. Тут він, на жаль, захворів, помер у 1790 році і був похований у дачному передмісті – на схилах річки Верьовчиної. Минули роки. Давно зникло дачне передмістя. Не збереглася й могила Говарда... Однак досі не перестають хвилювати уми та серця херсонців найбезглуздіші здогади та чутки навколо могили Говарда. Вже незабаром після його смерті по місту поширилося темне переказ про те, ніби після смерті вийнято було його серце і поховано в якомусь селі, а саме - в Ковалівці ... У середині 20 століття з'явилася стаття в газеті «Москвитянин» з передруком в викрадення труни з тілом Джона Говарда... У середині 20 століття навколо могили пішли нові чутки: Джона Говарда поховано на хуторі Дофіні, а голова перебуває на місці пам'ятника Джону Говарду при в'їзді до Херсона... У 1957 році знову заговорили про могилу Джона Говарда у зв'язку з підходом до каменю. За усним наказом начальника вапняно-черепашкового заводу товариша Кацмана могила була перенесена.
«...Казали, що у труні має бути золота шабля, ордени чи великий золотий хрест...»
Ми пропонуємо вашій увазі свідчення очевидців, які були присутні під час розтину могили Джона Говарда. На жаль, надто багато пройшло часу і їх свідчення аж ніяк не можуть вважатися історичними, але можуть змусити задуматися...
- У п'ятдесятих та шістдесятих роках я разом із чоловіком працювала на вапняно-черепашному заводі, робітнику. Коли виробітки підійшли впритул до могили Джона Говарда, начальство дало команду прибрати та перепоховати його останки в іншому місці, а точніше, на степанівському цвинтарі. Мій чоловік, Короленко Микола Микитович, начальник ділянки цього заводу, за вечерею розповів мені, що завтра переноситимуть могилу Джона Говарда. Вранці робітники зібралися довкола могили. Всім було цікаво подивитися, що ж там лежить. Адже ходили всякі чутки про те, що в його труні повинна лежати шабля і великий золотий хрест.
Я з цікавістю дивилася на напіврозвалений конусоподібний чотиригранний, висотою 1,5 метра пам'ятник. Навколо залишки кам'яної огорожі. І тільки маленька капличка чи сторожка, що стояла біля огорожі, була не зовсім зруйнована. Розміри десь 2x2 та висотою, мабуть, теж 2 метри. За цією могилою доглядала бабуся Мотря Зоткіна. До революції їй та її чоловікові платили за нагляд могили Джона Говарда. Окрім нагляду та прибирання, вона запалювала лампадку в цьому будиночку. Під'їхав бульдозер і почав згрібати все, що було згори. Коли дійшли до труни, її почали розчищати лопатами. Один із робітників почав відкривати труну. Ми всі кинулися дивитися. У труні опинилися тільки кістки напівзотліла матерія бордового кольору. Народ розійшовся по своїх робочих місцях, розчарований побаченим. Увечері чоловік розповів мені, що труну (майже згнилий) і кістки перенесли на цвинтар і поховали. Могила довгий час була без пам'ятника. Пізніше, 1990-го року, було поставлено й пам'ятник.
Тепер давайте послухаємо іншого нині здорового свідка – колишнього гірничого майстра цього виробництва Білошкуренка Григорія Антоновича.
- Коли виробіток підійшов до пам'ятника Джону Говарду, то він був майже розібраний. Кам'яна огорожа - всього за півметра заввишки. Залишки огорожі та пам'ятник скинули в балку бульдозером і все, що було під ним, загребли туди...
Третій свідок, (головний інженер цього підприємства) Москалей Петро Федорович, взагалі стверджує, що при розтині могила була порожньою... Кожен зі свідків погодився завізувати свої письмові свідчення, проте зараз залишається більше питань, на які (після минулих років забуття) швидше за все вже ніхто не дасть відповіді...
Англійці, канадці приходять вшанувати пам'ять великого філантропа
У зв'язку з приїздом канадців до Херсона на запрошення Товариства Джона Говарда, на територію закритого степанівського цвинтаря було відправлено групу робітників для приведення його у належний вигляд. Цвинтар офіційно вважається закритим вже понад 20 років. Поруч із ним влаштовано звалище, тут, без жодного дозволу, у старих могилах ховають «нових» небіжчиків, а рештки попередніх просто викидають із могили. Таких останків робітники виявили чимало... Вони ж останки й поховали. А до приїзду англійців територію цвинтаря й довкола упорядкували (відносний): під'їзди заасфальтували, сміття вивезли. На закритому степанівському цвинтарі було дуже багато дореволюційних поховань, на їхніх могилах стояли кам'яні хрести, тепер їх майже немає.
На місці старих могил видно зовсім свіжі поховання. Солдатських могил не залишилося. Знищуючи їх, святотатствуючи, люди ховають своїх родичів на чужих кістках. Бомжі охоче погоджуються за пляшку горілки викопати яму для чергового незаконного поховання. Про Джона Говарда вони теж чули: «Так, ми знаємо, що тут його могила. Гарною була людина. Найчастіше приїжджали до нашого міста «високі гості». Дивишся, привели б цвинтар у належний вигляд!» Сама могила Джона Говарда вже впритул «оточена» свіжими похованнями 2002 року. Вкрадена мародерами і бронзова медаль із барельєфом Джона Говарда, та масивні ланцюги, що прикрашали скромний постамент. Що буде далі – одному Богові відомо. Так і живемо – руйнуючи старе, не розуміючи, що відбувається в сьогоденні, і зі страхом заглядаючи в майбутнє... А «вдячні» нащадки – чим дадуть нам відповідь за нашу «історичну спадщину»?
Сергій Макаров
"Булава".- №45(432).- 07.10.2002.- стор. 4.
Екатерина