Стрільча скеля
За Стрільчий острівок давно між людьми балачка є, що там закопані гроші. Запорожці, кажуть, викопали на острівку яму, поклали до неї свій скарб: талярі золоті та срібні, залізо, рушниці і дещо інше; тоді взяли й засипали піском. Потім взяли хлопця літ дванадцяти, котрого украли на Вкраїні, положили на тім місті, де скарб, і давай його бити лозинням. Вибили добре та й питають:
— А що, знаєш, за що б'ємо?
— Не знаю,— каже хлоп'я, а само плаче, сердешне.
Запорожці давай знову бити хлопця. Перестали та й питають:
— А що, знаєш, за що б'ємо?
— Ой, татусеньки, рідненькі, їй-богу не знаю,— каже хлопець. Вони його втретє давай періщить. Кричало, кричало бідне хлоп'я. А далі аж охрипло.
— Годі,— кажуть запорожці і давай знову: — Скажи, за що б'ємо! Як не скажеш, начувайся!
— Знаю,— каже хлоп'я,— цебто за те, щоб знав, де скарб заховали, щоб цього місця не забув.
— Ну, — кажуть запорожці, - подивися ж кругом та й іди собі з Богом. Може, знайдуться добрі люди.
Вирвалось хлоп'я та між людьми давай розпитувати шлях на Вкраїну. Чи вже довго йшло, чи не довго, а до батька допиталось. Це було, кажуть, зараз після того, як Січ зруйнували. Років через декілька десятків з Київської губернії по Дніпру плив старий дід. Став він біля нашої слободи, пішов на Стрільчий острівок і давай скарб шукати. Шукав, шукав, нічого не знайшов, бо те місто тепер загорнуто камінням. А далі прийшов у слободу і давай розпитувати, чи ніхто грошей не відкопував. У слободі ніхто й не знав про гроші. Давай тоді дід розповідати всю історію, бо він був саме той, котрого запорожці били. Дід ще розказував і приміту, де гроші.
— На тім боці Дніпра, якраз напроти острівка Стрільчого,— каже, - стояв колись старий-старий та товстий дуб; на дубові була гілка товста, котра якраз показувала на острівок - саме на те місце, де скарб.
Деякі старі люди ще пізнають того дуба. Тепер на тім місці виросла груша.
Джерело: Старовинні Українські Легенди - Харків, 2006
