on-line с 20.02.06

Арт-блог

01.07.2020, 09:38

Июль_2020

Июль По дому бродит привиденье. Весь день шаги над головой. На чердаке мелькают тени. По дому бродит домовой. Везде болтается некстати, Мешается во все дела, В халате крадется к кровати, Срывает скатерть со стола. Ног у порога не обтерши, Вбегает в вихре сквозняка И с занавеской, как с танцоршей, Взвивается до потолка. Кто этот баловник-невежа И этот призрак и двойник? Да это наш жилец приезжий, Наш летний дачник-отпускник. На весь его недолгий роздых Мы целый дом ему сдаем. Июль с грозой, июльский воздух Снял комнаты у нас внаем. Июль, таскающий в одёже Пух одуванчиков, лопух, Июль, домой сквозь окна вхожий, Всё громко говорящий вслух. Степной нечесаный растрепа, Пропахший липой и травой, Ботвой и запахом укропа, Июльский воздух луговой. Борис Пастернак

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Новости региона

13.07.2020, 11:00

У Херсоні обговорили створення громадського простору

10.07.2020, 10:30

Перформанси про червону лінію і МАФи

08.07.2020, 11:08

На Херсонщину едут участники ралли «Чумацкий Шлях»

  Все фото Андрея Матросова из архива «Вгору» Ралли ...

Світло в темряві

Лірик та романтик до мозку кісток. Таким у світі знають херсонського поета, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка Анатолія Кичинського. Філософські роздуми про минуле та майбутнє, пронизливо-щемне визнання у любові до жінки та матері, захват від неозорих таврійських степів та сиваських просторів — усі ці теми присутні у його віршах. І недарма чимало з них стали піснями, які співають українці від нашої держави аж до Канади та обидвох Америк.

Але для прихильників творчості Анатолія Кичинського його нова книга «Вполювання вітру» (вона вийшла друком у столичному видавництві «Український пріоритет») в дечому стала несподіванкою. Адже тут автор показав себе у новій іпостасі — публіцистичній, а то й сатиричній.

Звичайно, є у збірці і досить відомі та популярні твори минулих років — «На відстані сльози», «Біла зірка на лобі вороного коня», «Ворон», «Пустеля». Однак тепер до читачів поет звертається також зі своїми думками про день сьогоднішній та баченням того, як живеться нині землякам. І враження його невтішні, бо Кичинський кришталево чесний із нами - він не заграє ані з владою, ані з якимись там спонсорами. До речі, спонсорів у нього й немає: оскільки поезія нині поганенько годує, Анатолій Іванович виживає самотужки, власним хистом, малюючи й продаючи картини - свої та друзів-художників.

Як і всі ми, автор не дуже вірить у солодкі обіцянки про євроінтеграцію та гарні перспективи розвитку української економіки. Всі ці пропагандистські штампи з телевізора для нього не більше, ніж «чайна ложечка правди - у морі брехні». Має Анатолій Кичинський дещо скептичне і для любителів потеревенити про те, як нас чекають на заході з розкритими обіймами: «Віконце в Європу мале іще. На заході день догора. За «Чорним квадратом» Малевича ховається чорна діра».

Теми віршів Анатолія Кичинського вочевидь змінюються. І це природно, бо змінюється життя. Але при тому поет залишається вірним собі: його рими досконалі, порівняння вражаюче несподівані, оцінки влучні, а стилістика просто блискуча. Хоча дається воно нелегко - сам автор визнає, що творче натхнення до віршованих рядків до нього зараз приходить нечасто. І тоді він відкладає ручку та береться до пензля. Але в його полотнах ті ж сюжети степових просторів Таврії, в які його син закоханий на все життя, й зелених дніпровських плавнів. Люди приходять та йдуть - земля залишається, і прославляти її також будуть вічно. «Де ріка протікала, тече борозна. В пересохлому річищі, темний від мулу, час тече, мов глибока вода прибутна і виорює плуг з його темного дна дно ріки, світлу назву її затонулу» («Пересохле річище»).

Збірку «Вполювання вітру» можна вважати в чомусь підсумковою. Адже в ній постає перед читачем весь багатогранний талант Анатолія Кичинського, його любов до слова й творчий здобуток за десятки років. А сьогоденні труднощі Анатолія Івановича, схоже, не лякають - він над ними і над собою по-доброму жартує. «З сірого неба накрапує дощик. Степ шелестить, мов лавровий вінок. Толя Кичинський, поет і художник, любить Вітчизну і гарних жінок. Рвуться і фарби, і слово на волю. Щастя всміхається звіддалини. Жаль, що Вітчизна Кичинського Толю все-таки любить не так, як жінки». Краще, либонь, не напишеш.

Сергій Яновський
«Новый день». №15 (5269).- 05.04.2017.- стр.19

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.