on-line с 20.02.06

Арт-блог

03.11.2020, 10:46

Ноябрь-2020

Мне мил ноябрь - предшественник зимы, Хоть самодур и нравом переменчив, С дождём и снегом, властью ранней тьмы, При свете фонарей почти застенчив... Люблю туманы, хруст подстывших луж, Незрячесть к лицам, дом с горячим чаем Ноябрь суров и сентиментам чужд, Скуп на цвета... Но так порой отчаян! Вдруг впустит солнце. И оно, спеша, День рассветит, раскрасит, отогреет... Весна - и только. Вот тогда Душа Вся встрепенётся и ...зазеленеет Алла Мироненко

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Новости региона

17.11.2020, 10:30

«Морський» мурал створили херсонські художники

10.11.2020, 16:10

«Кіноджем-2020»: нагородження переможців фестивалю

09.11.2020, 09:42

Фільм відеостудії Гончарівки став призером Фестивалю живого кіно

"Світлиця баби Даші"



На горищі кожної сільської хати знайдеться чимало побутових речей, про які господарі давно вже забули. Мало хто здогадується, що вкриті пилом горщики, скрині, діжки є справжніми зразками національного мистецтва. У тому, як розпорядилися подібними надбаннями мешканці райцентру Горностаївка, немає нічого надзвичайного. Втім, результат роботи інакше, як унікальним, назвати не можна.



Ще якихось півроку тому в Горностаївській селищній раді не могли й подумати, що один з великих, але давно не ремонтованих кабінетів незабаром стане справжньою світлицею. І люди йтимуть сюди, як до музею. Про дружбу дітлахів з туристично-краєзнавчого гуртка (при районному Будинку дитячої творчості) на чолі з вчителем-географом Оленою Ташкіновою зі старожилом і справжньою майстринею-рукодільницею Дариною Куліш у райцентрі знали давно.


«Усе, що б не побачила гарне навкруги — пташку, квітку, — бабуся любила переносити на меблі, одяг, речі. Ліжка у неї вдома були прикрашені вишитими покривалами та подушками. Стільці, табуретки, крісло-гойдалка були розписані її руками, для церкви вона ризи вишивала. Найбільше любила квіти, їх у дворі росло дуже багато. А взагалі у цих роботах справді відчувається українська душа», — згадує наймолодший онук Дарини Терентіївни Микола. Він практично виріс у її будинку і перейняв любов до вишивки, а сьогодні очолює парафіяльну раду Свято-Покровської церкви (УПЦ). Виявляється, баба Даша, як її привітно називали односельці, після своєї смерті усі вишиті скатертини, рушники, сорочки заповіла саме майбутнім поколінням Горностаївки.



— Ми сіли, подумали: хіба ці речі можна зберігати у шафах чи коморах? — розповідає Олена Ташкінова. — Вони заслуговують того, аби залишатися у своєму первозданному вигляді ще багато років. Щоб і інші мешканці завжди могли прийти й ними помилуватися. Так у нас і з'явився етнографічний музей «Світлиця баби Даші». До речі, її портрет — у центрі світлиці.


Ліворуч від порога, на саморобному вішаку, — дві старенькі «плюшки», з рукавів виглядають великі квітчасті хустини. Хлопці та дівчата з туристично-краєзнавчого гуртка, аби знайти шубки, які було модно носити за часів прапрабабусь, обійшли все селище.


У південно-східному куті — старовинна ікона Божої Матері. Це спеціальний подарунок Миколи Куліша для оздоблення музею. Ікону прикрасив рушник-покутник, який теж колись вишила баба Даша.



— Раніше так годилося: тільки-но переступив поріг, треба одразу ж вклонитися перед іконою і побажати господарям хати доброго здоров'я, — говорить Олена Миколаївна, яка й очолила новостворений музей.


А що то за українська світлиця без глиняного та дерев'яного посуду, усілякого пічного приладдя та господарських засобів праці? За різноманіттям побутового начиння «Світлиця баби Даші» не поступається великим етнографічним музеям Середньої Наддніпрянщини, Слобожанщини, Полісся, Прикарпаття. Одних лише гончарських виробів налічується кілька десятків.


— Ось у нас є мисник, якому більше двохсот років, —демонструє експонати Олена Миколаївна. — Його нам подарувала мешканка Горностаївки Ярослава Яценко. Важливо те, що всі ці гончарні вироби у різні століття та роки виготовлялися руками наших місцевих жителів. Ще одна цікава річ — глек. У ньому моя бабуся зберігала коштовності і жіночі прикраси, а потім у нас вдома він багато років стояв на почесному місці як родинна цінність. Приємно, що і самі діти знаходять вдома серед призабутого дуже цінні речі. Так, полицю для посуду прикрашає таріль зі справжньою польською гербовою печаткою, її приніс наш гуртківець Ваня Дрожин. Річ належала ще його бабці, а та, скоріше за все, одержала її у спадок від своєї бабусі.



Є тут і піч, і велика стара діжка, і стіл, завжди готовий до приходу гостей, дитяча колиска, родинне ліжко, над яким, за традицією, завжди має висіти портрет подружжя.


Та найбільшим надбанням у «Світлиці баби Даші» ми вважаємо ткацький верстат, — хваляться дітлахи, які розсілися на дерев'яних лавах по обидва боки від вхідних дверей. — Його ми зібрали фактично з запчастин. Але тепер усі домоткані доріжки для «Світлиці баби Даші» виготовляємо самі.


Господарює за цим верстатом Ніна Панченко. Кореспонденту вона продемонструвала не тільки процес роботи, а й результат — теплі рукавиці, вив'язані з власноруч напрядених вовняних ниток, а також лляну мережану скатертину, якою накрито стіл. Ніна Василівна і сама — з роду ткаль, навчилася цьому ремеслу дуже рано: «Колись прялка та ткацький верстат були майже у кожній хаті, дівчата за цю роботу бралися вже у 13—14 років. У нашій хаті на вечорниці жінки збиралися чи не найчастіше. Світла раніше не було, тож ми вішали велику лампу посередині й сідали, хто за яким заняттям: одна пряде, друга тче, третя в'яже, четверта вишиває.


З відкриттям етнографічного музею в Олени Ташкінової та її вихованців з'явилися нові великі й маленькі мрії. По-перше, добитися, аби при «Світлиці баби Даші» відкрився гурток народної творчості: горностаївські бабусі-рукодільниці обов'язково мають передати свою майстерність сучасним дівчаткам, а може, й хлопцям. По-друге, зараз Олена Миколаївна збирає по людях старовинні скрині — від дуже великих до мініатюрних, — віддає їх на реставрацію і до наступного Дня селища планує зробити виставку.



— У таких старовинних скринях сьогодні господарі часто зберігають дерть, висівки, борошно. Коли ми тільки відкривали музей, люди неохоче ділилися подібними речами. Та коли «Світлиця баби Даші» була готова і всі прийшли поглянути, як зберігаються ці раритети, місцеві бабусі просто плакали... Тепер кожен глек, ночви чи рубель приносять з дорогою душею.



Тетяна ПІДГОРОДЕЦЬКА


Новий день.-31.01.2008


 

1. 17.01.2009 08:51
Anonymous
З вдячністю - Володимир Мангов, з Києва. СИНОВА СОРОЧКА Сину на сорочку Снопочок льоночку У війну зібрала, Матінка звязала. Любимому сину Виткала тканину. Вітерець провіяв, Зустріть бійця мріяв. Сонечко прогріло, Нитки відбілило. Мати вишиванку Вишивала й зранку. Червонії маки І сині волошки Карії дівочі Зачарують очі. В любові і згоді Минуться й негоди - В захисника сина Красна сорочина! А під образами Омита сльозами З війни фотокартка, Єдиная згадка. Туга не вщухає І життя минає. Сина жде сорочка Вишита хресточком. Сину на сорочку Снопочок льоночку У війну зібрала, Матінка звязала. 22.06.08 р. ЖИТТЯ ДАНЕ ДЛЯ ДОБРА До ,,Петра” і після ,,Петра”, Хоч віруючий ти, або ж ні, Маєш жити лиш для добра – Радують очі ж поля запашні! До ,,Петра” і після ,,Петра”, І все своє недовге життя Маєш творити лише добро – Викинь помисли злі, як сміття! До ,,Петра” і після ,,Петра” Не забувай, що ти - людина. Богом дане життя, лиш для добра – Дорослий ти, чи ще дитина! 29.09.07р.

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.