on-line с 20.02.06

Арт-блог

04.05.2020, 10:16

Май - 2020

Май Ночь нас одарила первым теплым ливнем, Он унес последний холод с мраком зимним, Вся земля покрылась пестрыми коврами, Бархатной травою, яркими цветами. Белая береза распахнула почки: Не стоять же голой в майские денечки! Босиком помчались мы под ветром мая. Растянись на солнце, грейся, загорая! Муса Джалиль

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Новости региона

04.06.2020, 14:15

Херсонців запрошують взяти участь у кінодискусіях про права людини

03.06.2020, 10:30

Гончарівка візьме участь у міжнародному творчому проекті

02.06.2020, 09:56

Знайомство з херсонським туризмом

> Темы > КУЛЬТУРОЛОГИЯ > Культура скифов > Таємниці степового Ельдорадо

Таємниці степового Ельдорадо

Скіфи. В нашій уяві це ураганний набіг на праукраїнські землі тривалістю п'ять століть. Легендарні номади залишили у степу кургани, наповнені золотом і таємницями. Археологи продовжують відкривати нам їхні скарби.
Унікальний Великий Рижанівський курган, що на Черкащині, у 1996-1998 роках дослідила українсько-польська експедиція археологів. Досвідчені науковці, за плечима яких десятки розкопаних курганів, не могли стримати захвату! Шар за шаром земля відкривала таємницю поховання знатного скіфського воїна...

Сини Геракла
Славетний грецький герой Геракл на своїй колісниці мандрував неозорими степами Таврії. Якось уночі його коні зникли. Легендарний герой довго не міг відшукати їх. У пошуках улюблених скакунів він дійшов аж до витоків Борисфена (так у давнину називали Дніпро). Тут чекала на нього дивовижна зустріч із володаркою навколишніх земель, напівжінкою-напівзмією. Вона викрала Гераклових коней, аби змусити славетного мужа побратися з нею.
У неймовірного подружжя народилися три сини. Лише після цього Діва-змія віддала коней і відпустила чоловіка. Залишаючи сім'ю, Геракл передав дружині свій лук і заповів: той син, який зможе натягнути його, успадкує землі цариці. Старші сини - Агафірс і Гелон - не змогли впоратися з батьківською зброєю і були вигнані на чужину. Лише молодшому синові це вдалося. Звали його Скіф.
Так оповідав «батько історії» Геродот. Втім, справжня історія скіфського народу була ще цікавішою.

Споряджений у потойбіччя
Під високим насипом кургану знаходилася поховальна камера, яка слугувала посмертною домівкою для вождя. Підземне приміщення розділяла навпіл глиняна перегородка, схожа на пічку з димарем. Одна половина камери нагадувала господарську комору, а в другій «кімнаті» був похований великий вождь. Він лежав на дерев'яному помості, мов на високому ложі. Колись його завісили червоно-блакитним пологом. Самого небіжчика вбрали у білий урочистий каптан і червоні штани. Шию прикрашала срібна гривня з мініатюрними левами на кінцях. Біля тіла покладено повний набір наступальної зброї: дерев'яний лук, три сагайдаки зі стрілами, залізний меч, прикрашений зображеннями тварин.

А неподалік археологи знайшли дивовижну підземну «схованку». Під шаром глини і трави виявилося бронзове давньогрецьке відро-ситула, а в ньому - дві срібні посудини, одна з яких орнаментована казковими птахозвірами - грифонами. Вочевидь, обидві виготовлені на замовлення вправними грецькими майстрами. Призначалися вони для якогось невідомого ритуалу, пов'язаного з потойбіччям. Там же одноплеменці залишили вождю вдосталь м'яса і сто літрів вина в амфорах.
А щоб злі духи не потурбували небіжчика, неподалік поставили глиняну курильницю з пахощами. Нарешті, біля входу в поховальну камеру була викопана яма для охоронця та його коня. Коню перед похованням відтяли голову - такий обряд у скіфів археологи зустріли вперше.

Скіфські держави
У 1 тисячолітті до нашої ери на величезних степових просторах Євразії, від Монголії до Дунаю, почався рух - нескінченними шляхами потяглися запряжені конями кибитки, вершники, худоба.
У Великому євразійському степу з'явилися нові господарі - іраномовні кочовики. В Казахстані їх називали саками, на схід від Каспію - масагетами, а в Північному Причорномор'ї - скіфами. Вони стали грізною політичною силою, яка майже на тисячоліття визначила долю величезного регіону.

Спочатку скіфи мешкали у степах Причорномор'я, Прикубання і Північного Кавказу. Деякі кавказькі народи, зокрема, сучасні осетини, вважають себе прямими їхніми нащадками.
Бувши природженими воїнами, вони не могли довго сидіти без діла. Спочатку їх потягло на південь. У VII столітті до нашої ери вони здійснили низку військових походів до Ассирії. Ця велика держава, яка домінувала у Передній Азії, була оточена ворожими сусідами.
Поява з півночі хмар озброєних, одягнутих у панцирі вершників вразила навіть досвідчених ассирійських вояків. Правителі вирішили залучити тисячні скіфські війська на свій бік. Великий цар Асархаддон навіть запропонував ватажку прибульців свою дочку за дружину. І скіфи уклали союз з Ассирією. Через кілька десятиліть туди вторглися війська Мідії та взяли в облогу столицю Ніневію. Скіфи прийшли на допомогу, завдали поразки мідійцям і просунулись аж до кордонів Єгипту.

Протягом наступної чверті століття скіфи панували у Передній Азії. Геродот писав про це так: «За цей час вони, сповнені зухвальства і презирства, все спустошили. Бо крім того, що з кожного брали данину, вони ще, пересуваючись по країні, забирали у всіх те, чим кожен володів».
Влада скіфів закінчилася після того, як Мідія та Вавілон перемогли Ассирію. Похизувавшись своєю силою майже сто років, кочовики вирушили на захід. У ті часи на родючих чорноземах українського лісостепу мешкали миролюбні землеробські племена. Рівень їхнього економічного розвитку був високим, і вони успішно торгували з країнами античного світу. Торгові шляхи пролягали через степові простори, які й привабили у Нижнє Подніпров'я та Крим степових хижаків. Наприкінці VII століття до нашої ери вони вторглися на південь України, знищуючи й асимілюючи тамтешні кочові племена кіммерійців.

Зоряним часом Скіфії стало IV століття до нашої ери, коли на просторах Північного Причорномор'я під егідою кочових скіфів склалося могутнє об'єднання різних народів, у тому числі землеробських. На цей час припадає розвиток торгівлі Скіфії з Грецією та виникнення великих постійних поселень. Могутність скіфської держави багато в чому була пов'язана з ім'ям царя Атея. Він розширив свої володіння на захід і вів тривалі війни з македонським царем Філіпом II, батьком Александра Македонського. Грізний правитель-воїн загинув у кривавому бою 339 року до нашої ери.

Убір подруги
Найдужче здивувала дослідників знахідка біля ніг небіжчика - вишуканий головний убір, який зазвичай носили заможні скіф 'янки. На тверду основу, вкриту червоним покривалом, було нашито близько 140 золотих пластинок. Науковці й досі не з'ясували, чому в суто чоловічому похованні виявився жіночий убір. Може, це було символічне поховання улюбленої жінки чи наложниці. А може, він призначався для незнайомки, яку вождь мав зустріти у потойбічному царстві?

Степові піраміди
Скіфи перевозили військові трофеї на батьківщину, а після смерті вождів клали їх разом із ними в могилу. Якими були багатства тих правителів, можемо уявити, розглядаючи знахідки з курганів. Найбільші з них, так звані царські, мають висоту понад 20 метрів. Насип цих «степових пірамід» складається зі 100 тисяч кубометрів дерну, знятого з найкращих царських пасовиськ. За тодішніми уявленнями, володар після смерті мав пасти свої стада на власній землі. Аби забезпечити потойбічний побут царя, разом із господарем закопували царських дружин, наложниць, слуг і тварин. Зустрічаються кургани, де разом із царем поховано 400 коней! У могилу складали речі, які супроводжували небіжчика за життя: посуд, зброю, знаряддя праці й неодмінно їжу - м'ясо і вино. Інколи це були цілі «винні погреби» із сотнями амфор.

На знак жалоби за царем скіфи, як свідчить Геродот, «відрізали собі частину вуха, волосся обстригали колом, на руках робили надрізи, лоб і ніс роздряпували, ліву руку проколювали стрілами». Через рік після спорудження гігантського кургану навколо нього розставляли «почесну варту» - півсотні спеціально вбитих воїнів на мертвих конях.
Дослідників вражала величезна кількість золотих виробів у курганах і рівень їх виготовлення. Найдужче скіфи полюбляли зображувати тварин, тому їхнє мистецтво має характерну назву - «звіриний стиль». Однаково реалістично виглядали й земні тварини, і фантастичні - хижі грифони та шляхетні крилаті коні. «Звіриний стиль» - це нескінченна кривава боротьба земних і фантастичних істот, така знайома і близька скіфському серцю постійна жорстока війна.

Майстри передавали в коштовному металі не тільки фактуру шкіри, а й динаміку рухів тварин. Найвідомішою серед скіфських реліквій є пектораль, знайдена видатним українським археологом Борисом Мозолевським у багатому кургані «Товста Могила» на Дніпропетровщині. У цій нашийній прикрасі відображена скіфська модель світу. В нижньому ярусі - підземні крилаті тварини, а у верхньому - реальні земні люди, зайняті буденними справами. У мініатюрних фігурках людей філігранно відтворені обличчя, одяг, м'язи... Можна навіть розгледіти отвір голки в руках у кравця! Така майстерність напівдиких кочівників не могла не вражати тогочасні народи.

І наречена слідом
На дослідників чекала ще одна несподіванка. Через кілька років після пишного похорону вождя у цьому ж кургані була похована юна знатна жінка. На ній був головний убір, подібний до знайденого у поховальній камері! Ким доводилася вона вождю, досі залишається загадкою. Можливо, цю головоломку допоможе вирішити аналіз ДНК похованих.

Які ж вони були?
Здавалося б, люди, які жили в оточенні витончених золотих речей, мали нагадувати небожителів. Натомість скіфи жили і виглядали як типові кочовики. За свідченнями античних істориків, вони постійно мандрували степами, випасаючи стада коней та овець. Мешкали у шестиколісних, критих повстю кибитках. Вдягались у штани та короткі куртки. Їли кашу, варене м'ясо й овечий сир. Полюбляли нерозбавлене грецьке вино (чим дивували самих греків) і кумис - заброджене кобиляче молоко з невеликим вмістом алкоголю. Бавилися курінням конопель.

Поступаючись давнім грекам в архітектурі й побуті, скіфи перевершили їх у військовій справі. Головним досягненням, яке забезпечило їхнє політичне панування, стало майстерне володіння прийомами верхової їзди. Маючи ефективне наступальне озброєння - складний далекобійний лук, меч, списи і дротики, скіфські вершники винайшли особливі засоби захисту. Це були залізні набірні панцирі, які нагадували риб'ячу луску, шоломи, бойові пояси і поножі. Навіть своїх коней вони захищали масивними залізними налобниками та спеціальними попонами. Такого спорядження інші народи Євразії на той час не знали.

Скіфський світ
Як на грубих і необтесаних варварів, скіфи мали досить складну систему ідеологічних уявлень. Їхні боги були схожі на грецьких, але мали інші імена і свої особливості. У житті кочівників найбільшою сімейною та родовою цінністю було домашнє вогнище. Саме його мала захищати богиня Табіті - аналог грецької Гестії. При цьому Табіті очолювала пантеон богів, їй приносили найбагатші жертви. Вона займала посаду навіть вищу, ніж верховний бог Папай («брат» грецького Зевса), якого кочовики вважали своїм прабатьком. Дружиною Папая була богиня землі Апі - та сама змієнога праматір скіфів, яка оженила на собі неприступного Геракла. Богиня плодючості Аргімпаса - тотожність щедрої на кохання Афродіти, а сонячного красунчика Аполлона - Гойтосир, який охороняв худобу і між справами перемагав чудовиськ.

Особливе місце займав бог грози і війни Арей. Тільки йому скіфи споруджували спеціальні вівтарі з хмизу. На вершині встромляли залізний меч - уособлення божества. Цьому богові приносили в жертву коней, худобу і полонених. Бранцям відрубували правиці й підкидали високо вгору, а їхньою кров'ю поливали священний меч.
Під час своїх шаманських ритуалів скіфи варили галюциногенні напої або курили коноплі. Деякі жерці вбирались у жіночі шати. Люди казали, що так їх покарали боги зате, що вони пограбували святилище Афродіти. Хай там як, але шамани-трансвестити є і в сибірських культах.

Номарх
Найвідповідальніша робота археологів починається вже після закінчення розкопок. Ким був знатний небіжчик, похований із почестями і таємничими ритуалами ? Знахідки, хоч які ефектні, мало розкажуть без урахування історичного контексту, письменних джерел, аналогій з іншими пам 'ятками. Комплексне дослідження поховання ПІ століття до нашої ери дало підстави припустити, що тут був похований вождь скіфського об'єднання чи навіть номарх-керівник одного з лісостепових периферійних округів-номів, які з IV століття входили до складу Великої Північнопричорноморської Скіфії.

Останні століття
Після смерті свого улюбленого царя Атея скіфи розгубилися. У 313 році до нашої ери македонський полководець Лісімах завдав кочовикам нищівного удару. Із заходу на них наступали фракійці й галати, а з-за Дону - сармати. Розміри величезної держави скоротилися до меж Криму та Нижнього Дніпра. Столицею «Малої Скіфії» став Неаполь Скіфський, руїни котрого зараз можна відвідати на околиці сучасної столиці Криму - Сімферополя.
У III столітті нашої ери римський флот під командуванням Плавія Сільвана завдав скіфам жорстокої поразки. Справу довершили боспорські царі Савромат І та Котіос II. Римські й боспорські війська взяли під контроль скіфські території Криму. Крім того, з'явилася ще одна сила - потужний аланський союз племен, який розгромив городища Нижнього Дніпра і Неаполь Скіфський. А в кінці III століття нашої ери до Криму вторглися готи і загнали останніх скіфських мешканців високо в гори.

Але й це ще не був кінець. Якось мисливці з войовничого племені гунів вистежували дичину на березі Меотійського озера (Азовське море). Раптом вони побачили чудового оленя, який увійшов у воду. Зачаровані, вони вирушили за ним і... перейшли озеро через нинішню Керченську протоку. Так чарівний олень привів мисливців на скіфські землі. Гуни вирішили, що це було божественне провидіння. Більшість полонених скіфів вони принесли в жертву перемозі, а решту обернули в рабство.
Так у 375 році після гунського нашестя завершилась тисячолітня історія величних і грізних скіфів. Владні й жорстокі, вони стали жертвами собі подібних.

Наталя Михайлова
«Міжнародний туризм».- №5 (107).- 10-11.2012.- стр.150-157

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.