on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Новини регіону

14.11.2024, 23:17

У Києві відбулась презентація проєкту “Херсон - люди як струни”

До другої річниці звільнення правобережжя Херсонщини в Українському домі ...
13.11.2024, 23:30

Фільм “Редакція”, знятий на Херсонщині, покажуть на European Film Festival Scanorama у Литві

З 7 по 21 листопада у Литві пройде один із найбільших європейських кінофестивалів – Scanorama, ...
09.11.2024, 23:39

Стрічку “Редакція” Романа Бондарчука, зняту на Херсонщині, покажуть в кінотеатрах України

Фільм “Редакція” українського режисера Романа Бондарчука, яку ...
> Персоналії > Література > Щерба Таїсія Миколаївна > Теми для творів дає життя

 

Теми для творів дає життя

Я вже тривалий час досліджую соціокультурний та літературно-мистецький рух — шістдесятництво, а нині хочу поділитися думками про творчий набуток ще одного представника цього покоління, відомого письменника, поета і прозаїка, лауреата Національної премії України імені Т.Шевченка Олеся Лупія, який цими днями відзначає своє сімдесятиріччя.
Заслуги шістдесятників у першому відродженні української національної культури, літератури і духовності справді великі. Це ціле суцвіття імен, за якими сотні талановитих книжок поезій, романів, повістей, мистецьких полотен, кінофільмів, театральних вистав. Спочатку їхні твори широко друкували „Літературна Україна", „Жовтень'' („Дзвін"), „Дніпро", „Зміна" („Ранок"), „Вітчизна", Інші газети й журнали. Ці публікації викликали велике зацікавлення інтелігенції, студентської та шкільної молоді, можна сказати, сколихнули ціле суспільство. До речі, в усіх цих виданнях 60-х років зустрічаємо і твори Олеся Лупія, публікуватись його поезії і в періодиці української діаспори, зокрема в газетах „Наше слово" (Варшава), „Українська думка" (Лондон), журналах „Дукля" (Словаччина), „Молода Україна" (Торонто) та інших. Тоді набрала широкого розголосу антологія Богдана Кравцева „Шістдесят поетів шістдесятих років" (Нью-Йорк, 1967, „Пролог"), де була вміщена і добірка віршів Олеся Лупія. А ще через рік у видавництві „Молода Україна" у Канаді було здійснено перевидання нового роману письменника „Грань", що раніше вийшов у видавництві „Молодь" і був підданий критиці комуністичної влади. Тоді ж за статтю „Собори душ людських" про відомий роман Олеся Гончара „Собор" Олеся Лупія звільнили з посади відповідального секретаря „Літературної України". Думаю, що не випадково саме в 1969 році видатний майстер Андрій Малишко написав статтю про Олеся Лупія „Молоде жниво", де є такі слова: „Зі своїм іменем і краєм підводяться люди з поетичних рядків молодої поезії Лупія. Пригляньтеся уважно до його писань, адже він весь повен тонкої акварельної прозорості і того хорошого оптимізму, що не цурається гострих граней чи болючих імпульсів людської душі".

Зі спогадів Олеся Лупія „До білих ведмедів", свого часу опублікованих в „Літературній Україні", знаємо, то він ще у дитинстві зазнав поневірянь — його батьків (за їхнє сприяння ОУН-УПА) у повоєнні роки вивезли до Сибіру, і хоча йому вдалося втекти, але до 1956 р. — часу повернення рідних — мусив переховуватись, тому що був у списках на вивезення. Після закінчення Київського університету Олесь Лупій працював у редакціях республіканських газет „Молодь України" та „Літературна Україна", згодом після звільнення потрапив до „чорних списків", про шо довідуємося зі спогадів колишнього редактора журналу „Дніпро" Володимира Бровченка („Вікнина", Парламентське видавництво, 2005) і тривалий час не міг знайти роботу. Від початку перебудови працював завідувачем редакцією поезії у видавництві „Радянський письменник", згодом — редактором альманаху „Поезія", брав активну участь у підготовці та проведенні зборів київської інтелігенції та першого з'їзду РУХу в 1989 році, першого з'їзду незалежної Спілки письменників України в 1991 році, працював секретарем та заступником голови НСПУ.

Творчий набуток Олеся Лупія досить вагомий, за півстоліття роботи в літературі вийшли десятки збірок його віршів і поем, драматичних творів, романів, повістей, творів для дітей. За його сценаріями поставлені телефільм „Малуша". художні фільми „Багряні береги", „Данило — князь Галицький", що здобув Золоту відзнаку на кінофестивалі в Торонто (1989). Про збірки його поезій „Майовість", „Перевал", „Черемхова заметіль", „Любов і лад", „Довголіття бджоли", „Кольорами предків" писали критики В.Іванисенко, Ю.Бурляй, Л.Тарнашинська, Д.Чередниченко, О.Сливинський та інші. Я ж поділюся думками про останні видання поета — збірки „Золоті еклоги", „Гармонія", „Березневі строфи". Проблемно-тематичні обшири для поезій Олеся Лупія традиційні: природа, Батьківщина, народ, історична пам'ять, обов'язок перед нащадками, моральність, кохання, творчість і неспокійне сьогодення. Його образне мислення конкретно-реалістичне та умовно-асоціативне. Образний світ багатогранний: золоті еклоги, космічна роса, ніжні крони, дерево роду, коштовні вінки, святі дні, серпневі блавати, жовте сонце, немов булава, сині хмари, немов прапори... Експресивна лексика, висока напруга пристрасті, напнутої, немов тятива. Для прикладу наведу вірш "Галицький мотив":

Сьогодні ви перемогли,
Вам - гімни величаві,
Крилаті Марсові орли
Вас на все небо славлять.
І тільки ми, розбиті вщент,
Спроможні оцінити
Поразки біль, ганьбу і смерть,
Яка то радість жити.
І тільки нам печуть вуста
Від довгого мовчання
І зрозуміла люта мста
Й готовність до повстання.


Окремої розмови заслуговує пейзажна та інтимна лірика поета, де знаходимо немало справді глибокодушевних і витончених у мистецькому розумінні творів. Читаючи написані останнім часом поезії Олеся Лупія, доходимо висновку, що у його творчості головним є культ людської особистості, як центру Всесвіту, а світоглядною засадою — духовний демократизм, а ще етичний максималізм, національна самосвідомість, сакральне сприйняття рідної мови та історичної пам'яті як оберегів нації. Олесь ЛупІй створив і цілу бібліотеку прозових творів — романи „Милява", „Грань", „Герць", „Відлуння осіннього грому", „Нікому тебе не віддам", „Чоловіки не відчувають болю", „Сонце між соснами", повісті „Час квітня", „Романа", „Чистовід", збірки оповідань, книги нарисів і публіцистичних статей. У 1994 році за роман „Падіння давньої столиці" і повість „Гетьманська булава" йому було присуджено Національну премію імені Т.Шевченка. Ці твори мають значний розголос, про них писали критики й літературознавці, особливо широко Олекса Мишанич. А нещодавно у виступі на радіоканалі „Культура" дуже позитивно відгукнувся про історичні твори Олеся Лупія академік Микола Жулинський. І справді, роман „Падіння давньої столиці" — це високомистецький твір про трагічні події під час оборони Києва в 1240 році від татаро-монгольських полчищ. Надовго запам'ятовуються образи воєводи Дмитра, князів Данила Галицького і Василька Волинського, великої родини Семибратів, захисників рідного міста. Із післямови довідуємося, як грунтовно працював письменник над вивченням літописів та інших документів, що посприяло у написанні справді оригінального твору. Повість „Гетьманська булава" цінна тим, що в ній психологічно тонко і переконливо виписано образи історичних особистостей — гетьмана Івана Виговського, полковників Івана Богуна, Петра Дорошенка, Мартина Пушкаря, гетьманича Юрася Хмельницького, відтворено героїчні сторінки Конотопської битви 1659 року, коли було вщент розгромлене московське військо і звільнено Україну. Письменнику вдалося не тільки по-своєму глянути на тодішні події, а й показати козацтво як могутню силу, спроможну надійно захистити рідний край від загарбників.

Уже після першої публікації в "Літературній Україні" (2000) окремого розділу з роману „Лицарі помсти" Олесь Лупій отримав немало схвальних відгуків і запитань. Читачі цікавились, що спонукало його звернутися до теми морських походів запорозьких козаків. У післямові автор між іншим зазначає: „Пізнавши всю трагедію українського народу в минулому, не раз побувавши на Чорному морі, я почав задумуватися: а чому ж так сталося, — од віку наша Україна була морською державою, од віку українці були не тільки дбайливими хліборобами і мужніми воїнами, а й відважними моряками, для яких не було проблемою вздовж і впоперек перепливати Чорне море, подолати Босфор і Дарданели, на рівних змагатися із грецькими і турецькими флотами і часто перемагати супротивнікІв. То чому ж тут, на наших землях, на нашому морі, творили собі славу інші народи, і їхнє возвеличення дійшло до того, що про колись славетні походи наших предків або замовчувалося, або говорилося напівправду, надто лаконічно, ніби між іншим, і ледве не ставилося під сумнів, чи українці могли бути моряками..." Тому не дивно, що цей твір одразу здобув популярність і був відзначений премією імені Дмитра Яворницького. Було б також добре, щоб такі твори частіше перевидавалися, а молоде покоління мало змогу глибше пізнавати історію свого народу.

Під час останньої розмови із письменником я поцікавилась, звідки він бере теми для своїх творів про УПА і зокрема поем „Сотня", „Зелене весілля" та „Львівський леґінь" і почула відповідь: „Я народився на Львівщині і там проминуло моє дитинство до часу вивезення нашої родини до Сибіру. На моїх очах відбувалася запекла боротьба справжніх захисників українського народу із загарбниками. Татів брат Михайло Лупій — „Кармелюк" був політвиховником сотні Ема, а згодом куреня „Галайда", та і вся наша сім'я допомагала повстанцям. Я добре пам'ятаю обличчя вояків УПА, вони часто заходили до нас, ночували, лікувалися, вони були для нас як рідні, наші герої, бо захищали людей від німецьких фашистів та від енкаведистів. А яких пісень вони співали вечорами, жінки і дівчата плакали. Мені нічого не треба було вигадувати, образи конкретних людей і досі в моїй пам'яті. Про події, описані в поемі „Сотня" мені розповідав старший брат Григорій, який був у Юнацтві ОУН і ще довго мав зв'язки із підпіллям. Про кохання і трагічну загибель повстанця і медсестри („Зелене весілля") я почув ще під час навчання у Рава-руській школі. Про героїчний вчинок молодого земляка („Львівський леґінь") мені розповіли друзі-студенти. Майже нічого не вигадано і в інших творах". Цікавою була відповідь Олеся Лупія і на запитання, що є сьогодні найважливішим для майстра слова: „Допомагати людям не втрачати своє коріння, по-справжньому любити свою Батьківщину і творити нову красу, тобто те, що завжди дивує, захоплює, підносить. Якій порі року ми найбільше радіємо? Весні, коли все буяє красою, увесь світ відроджується"... Слушно писав колись Андрій Малишко: „Надійний талант Олеся Лупія виведе його на тверду дорогу праці й нових відкриттів, до того світла й чистоти, яких він так жагуче прагне у своєму житті". Тож упевнено можна сказати, що Олесь Лупій ще на початку шістдесятих років узяв свою загінку на гонах української літературної ниви, так і веде її по сьогодні невпинно і старанно, віддаючи їй свою силу, талант і душу.

Таїсія Щерба
м.Херсон
"Літературна Україна".- №12 (5250).- 27.03.2008.- стр.7

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.