Інтернет - таки дивне джерело інформації: допитливий дослідник може там виявити зовсім безглузді речі. Наприклад, деякі ресурси, присвячені туристичним маршрутам, запевняють, що біосферний заповідник "Асканія-Нова" знаходиться у Криму. Щоправда, чого там якихось два сантиметри по карті: для багатьох доморощених географів що Крим, що херсонські степи – все одно Таврія. Добре б тільки з територіальною приналежністю наплутали, так ще й історію заповідника не спромоглися перевірити (деякі джерела стверджують, що він був заснований мало не в 1828).
Настав час відновити історичну та географічну справедливість. Особливо з урахуванням нинішнього моменту (обласне керівництво нарешті дозріло і вирішило зайнятися розвитком туристичної привабливості регіону).
Чумацький шлях (Таврія)
Постачальники солі в епоху доісторичного матеріалізму доставляли стратегічний продукт із Криму, долаючи багатокілометрові відстані по таврійському степу. Практично повна відсутність води та ковила робили південну частину нинішньої Херсонської області малопридатною для осілого життя. Тут можна було тільки або кочувати, або неспішно переміщатися з пункту А в пункт Б. Ще Потьомкін мріяв заселити землі, що пустують, та все грошей не було.
Вікові пошуки інвестора ні до чого не привели. Зрештою, Микола I зменшив ціну до 8 копійок за десятину (на той час немислима дешевизна) і продав 43 тисячі десятин таврійського степу герцогу Ангальт-Кентгенському. Німець виявився непрактичним і надто довірливим. Він відправив у степ 130 німецьких колоністів та 8 тисяч овець, заклав маєток «Асканія-Нова» (на честь свого родового «Асканія») та виділив чималу суму на облаштування. Довірливий землевласник помилився в людях: німці, що осіли в Таврії, пересварилися між собою, не поділивши владу, доходи, овець. І поки що з'ясовували стосунки – посохло 10 тисяч виноградних лоз, фруктовий сад, розбіглися злощасні вівці. А коли старий герцог наказав довго жити, його спадкоємець швидко відбувся від тягаря, продавши в 1856 р. російські землі першому зустрічному.
Першим зустрічним виявився німець Фрідріх Фейн. Він купив «Асканію» за 1,5 мільйона золотих марок і навів у ній порядок. Його єдина дочка вийшла заміж за ділового партнера свого батька саксонця Йоганна Фальца. Олександр I дозволив їм та його нащадкам носити подвійне прізвище Фальц-Фейн. Їхній прийомний син Едуард Іванович і став батьком творця всесвітньо відомого заповідника. Народився Фрідріх Фальц-Фейн 16 квітня 1863 р. в Асканія-Нова. Він був першим у сім'ї із семи дітей. Батька втратив рано. Вихованням зайнялася мати, Софія Богданівна, за словами сучасників, жінка розумна та освічена, друг І. К. Айвазовського, Л. М. Толстого, Ф. М. Достоєвського, В. Д. Набокова, засновниця міжнародного порту Хорли. Любов до природи Фрідріха прищепили рідний дідусь і вчитель-француз Конраде. Кажуть, усьому початком став зяблик, подарований Фрідріху на день народження. Але одна маленька птиця – це ще не зоопарк, не заповідник.
Молодий Фальц-Фейн закінчив природне відділення Дерптського університету, а у канікулярний час оглянув усі відомі зоопарки світу. У 1885 р. Фрідріх посадив перші дерева, що дали початок ботанічному парку (центральна алея парку проходить по древньому Чумацькому шляху). Через чотири роки він заборонив пахати на першій заповідній ділянці. У 1898 р. він зробив заповідними ще дві ділянки землі на 100 і 500 десятин, а потім ще три ділянки у маєтках братів. Він витрачав великі суми (по 20-40 тис. рублів) на зоопарк, де працювало близько 100 чоловік. 1890 р. створив великий краєзнавчий музей.
Фрідріха прозвали за очі малахольним. А як ще можна називати людину, яка у посушливому степу розвела дендропарк, воду для поливу якого привозили на волах аж за 70 кілометрів. Перші 60-метрові свердловини пробили лише за два роки. Було створено унікальну систему аричного поливу. До речі, ця система здобула Золоту медаль на Паризькій виставці ще позаминулого століття, справно діє і донині.
Жива мрія Адама Козлевича
Взагалі, щоб отримати всю вищевикладену інформацію, херсонцям не потрібно переривати купи марного сміття в Інтернеті, а просто поїхати до заповідника «Асканія-Нова» та уважно послухати екскурсовода. Найдивовижніше в заповіднику - це не єдиний у Європі типчаково-ковиловий степ, не рідкісне зібрання диких тварин, що містяться в умовах, наближених до природних, не величезний дендропарк, а екскурсоводи. Тільки дуже віддана своїй справі людина може годинами водити туристів за своїми володіннями і ділитися з ними своїми знаннями, причому за символічну плату.
Власне біосферний заповідник «Асканія-Нова» давно вже не просто великий зоопарк, а солідний природоохоронний науково-дослідний інститут міжнародного значення. Завдяки вченим інституту вдалося зберегти та відновити поголів'я коней Пржевальського (частину стада навіть відправили до Монголії), зубрів, бізонів.
Колекція антилоп також вражає уяву своєю різноманітністю. Тут розмножується в неволі, що стала легендарною, завдяки роману Ільфа і Петрова на просторах Радянського Союзу, антилопу гну. В Асканії досягли того, чого не могли зробити багато поколінь африканців - приручили антилопу канну і навіть почали її доїти. І з'ясувалося, що її молоко в кілька разів жирніше за коров'яче і дуже корисне для хворих виразкою.
Найцікавіше – деякі види тварин можна придбати у заповіднику для домашнього утримання. Якщо дозволяє присадибна ділянка, можна завести собі парочку канн або невелике стадо страусів (одним яйцем цієї пташки можна нагодувати 30 чоловік). За великим рахунком, в Асканії можна придбати майже все, були б гроші: вільні екземпляри продають у державні зоопарки та приватні колекції.
Можна і власний дендропарк створити - саджанці та насіння рідкісних рослин продаються біля входу до зоопарку.
Колекцію тварин біосферного заповідника «Асканія-Нова» у 2001 році було оголошено Національним надбанням України.
Лише 1994 року історична справедливість перемогла: заповіднику надали ім'я засновника Фрідріха Едуардовича Фальц-Фейна.
Все у цього подвижника якось не складалося з владою: його багаторічна природоохоронна робота була оцінена Миколою II лише 1914 року. Єдиний випадок, коли за любов до природи надали звання «потомственного дворянина». Радянська влада і зовсім його таврувала ганьбою і оголосила злісним експлуататором, що піклується тільки про власну наживу. Діставалося барону-подвижнику навіть від Леніна за володіння 200 000 десятинами землі та використання у косовиці 1100 машин. З погляду головного борця з багатіями - розбещена розкіш і марнотратство (адже мав гроші не на розведення звірят витрачати, а революцію спонсорувати).
АРІСА ВАСИЛЬЄВА
Газета «Погляд», 22 червня 2006
