on-line с 20.02.06

Арт-блог

01.08.2019, 10:03

Август-2019

Пахне мелісою й медом   Вранішній чай.   Серпень неждано до тебе, -   Що ж, зустрічай.     Меду прозорі краплини...   В вервиці дні   Мов кукурузні зернини,   Злото-ясні.     Пурпур томату достиглий,   Яблучок віск,   Тихі заграви вечірні,   В темряві зблиск.     Ночі такі баклажанові,   Пісня цикад...   Астри із неба рахманного   Падають в сад.         Літо спекотне дозріло,       Осінь гряде,       Сміло вже бронзове тіло       Холоду жде. Валентина П.

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Новости региона

19.09.2019, 11:17

Яскравий потік свідомості Валерія Кописова

16.09.2019, 14:15

«Кронау-Fest»: у Високопіллі пройшов масштабний етно-фестиваль

12.09.2019, 11:57

Як Херсон святкуватиме свій День народження

“Творчість — то велике щастя”

Роботи Венери Такаєвої вражають своєю умиротвореністю і водночас яскравістю колориту, серед них є затишно-домашні й піднесено-урочисті, з цілою гаммою настроїв і відтінків. Вони емоційні самі по собі і викликають у вас цілу бурю позитиву. Погодьтеся, що у наш час це дуже важливо.

Майбутня художниця народилася в столиці Башкирії Уфі. Батько, за освітою інженер-економіст, працював у Наркоматі легкої промисловості, мати – співробітник райкому партії.
Вони приділяли велику увагу освіті своїх тоді ще двох дочок (це вже після Вітчизняної війни народиться ще одна дівчинка), вважали, що уроки – найважливіше для них. І тому досить філософськи ставилися до захоплення Венери малюванням, а вірніше – перемальовуванням гарненьких актрис із листівок. Виходило дуже схоже, тому бабуся увесь час підсміювалась над нею, кажучи: “Ти що, хочеш бути схожою на Василя Антоновича?” “А цей самий Василь Антонович був наш сусід-художник, – говорить Венера Губайдулівна, – і його матово-темний нечищений самовар викликав шок у нашої бабусі – прихильниці абсолютного порядку. Я пам’ятаю, як одного разу натурщиці взяли й начистили той самовар до блиску. Василь Антонович страшенно розсердився на дівчат, які зіпсували йому таку колоритну річ, і довго бурчав на них.”

Коли розпочалася Велика Вітчизняна, батьки одразу написали заяви з проханням відправити їх на фронт, забрали одного батька, а дівчатка залишилися з мамою і бабусею. То були дуже важкі часи, коли на військовий атестат батька (900 рублів) можна було придбати лише трохи більше, ніж три хлібини за комерційною ціною. А щоденних 300 грамів за картками було так мало…
На щастя, батько повернувся з війни і того ж року завербувався на Північ (на Колиму) –працювати гірничим інженером. Звичайно ж, він забрав з собою сім’ю. І вже звідти, після закінчення сьомого класу, Венера поїхала до Москви і вступила до 4 класу відділення живопису художньої школи при Академії Художеств СРСР.

Роки навчання там вона згадує з теплотою: “Школа була розташована у відомому Лаврушинському провулку, а просто навпроти – знаменита Третьяковська галерея. Для будь-якого любителя живопису, а тим більш – майбутнього художника це словосполучення звучить чарівною музикою. А у нас же був вільний вхід, за студентським квитком. Це було справжнє чудо: у будь-який час достатньо перебігти на той бік вулиці й опинитися у казці. Я годинами могла простоювати перед полотнами Брюллова, Іванова, Тропініна, Врубеля, милуючись ними і намагаючись зрозуміти таємниці таланту митців.” До речі, саме у Третьяковській галереї Венера познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком – талановитим українським художником і цікавою людиною Костянтином Івановичем Московченком.

Проте згодом, коли треба було отримувати атестат про середню освіту, вона знову повертається до Уфи і в 1953 році закінчує художнє відділення Музичного училища за спеціальністю: художник, викладач живопису.
Невдовзі Венера Губайдулівна виходить заміж за Костянтина Московченка і переїздить до чоловіка у Херсон. Потім було досить довге поневіряння по приватних квартирах, а на той час вони вже мали маленьку доньку, якій дали поетичне ім’я Гюзель. “ Це був жах! – згадує художниця. – На вулиці Леніна ми жили у крихітній мазаній літній кухні, у якій стояла дуже велика для такого приміщення піч і солдатське ліжко. Донечка спала у своїй ванночці, а їли ми на етюднику, бо більше було просто ніде. Я пам’ятаю, як ми з Костею писали оголену натуру: чоловік стояв перед етюдником, поряд із розпеченою плитою, з нього градом лився піт, капав на плиту і шкварчав. А я в цей час розташувалася між ніжками етюдника і малювала й собі.

Взагалі, я вважаю, якщо людина хоче щось робити – вона це робить, незважаючи ні на які сторонні обставини. Ми ж були молоді, повні сил і бажання творити, і ніщо не могло нам завадити. І Костянтин завжди був для мене дуже авторитетним, я безмежно поважала і поважаю його як художника. Ми обидва виховані на реалістичних традиціях живопису, і дотримувалися думки, що традиції, які прийшли до нас із віків, треба берегти, і потрібно вміти робити це. Я хотіла бути лише хорошим професіоналом, і, як не дивно, ніколи не прагнула стати першою, найкращою.”

Одного разу вона везла поїздом до Києва три власні акварелі на виставку, і розговорилася з випадковою попутницею. Та закидала її запитаннями: “А раптом не приймуть роботи? А що коли картини навпроти будуть кращими за ваші? Що відчуватимете?” І Такаєва абсолютно щиро відповіла цікавій дамочці: “Буду щаслива і горда з того, що мої акварелі – поряд із таким чудовим художником.” У цій відповіді – вона вся: скромна, тактовна і водночас дуже вибаглива до себе і своєї творчості.

Венера Губайдулівна – визнаний майстер портрета. Вона створила дійсно безцінний літопис людських характерів і доль. У її галереї облич переважають жіночі: такі різні, кожен із власним характером, усмішкою, долею. Але всіх їх об єднує одне – не викликаюча жодних сумнівів симпатія автора до своїх “моделей”. Серед них і добре відомі у нашому місті люди, і ті, чиї обличчя привернули увагу художниці своєю нестандартністю, харизматичністю просто на вулиці (так було з кореянкою Лілею Тен).Про кожну жінку, зображену на полотні, Венера Такаєва може розповідати багато, і для кожної знаходить тільки хороші слова.

“Я досить довго “входжу” в роботу, – говорить вона, – а своїх героїнь під час написання портрета завжди прошу думати про щось приємне, адже тоді через очі людини дивиться сама душа.” Якось вона написала портрет свого колеги художника Віктора Бондаря з сяючими променистими очима. І так ті очі сяяли, що дружина пожартувала-приревнувала: “Чому це ти так сяяв? Повішу портрет над ліжком, щоб лише на мене так дивився!”

Яскравий, розкішний портрет Заслуженої артистки України співачки Наталії Лелеко у червоному платті – справжній парадний портрет прими з “живим” натхненним обличчям. А “Елеонора Орестівна” для Такаєвої – втілення сімейного затишку і доброти. Відома у Херсоні лікарка, вона зібрала матеріали про усю свою велику рідню і написала книгу про їх долі, видала книгу віршів батька, що був в’язнем Бухенвальда, і власних поезій. “Дуже цікава особистість Елеонора Орестівна, з нею завжди цікаво спілкуватися, і вона має дар об’єднувати навколо себе людей”, – зауважує Венера Губайдулівна. Про портрет академіка Євдокії Голобородько художниця каже: “Подивіться – вона ж ніби графиня: і постава, і манери.”

Особливе місце у творчості художниці займають портрети дітей. Першою моделлю стала маленька донечка Гюзель, яку зі щирим захопленням писали обоє батьків. А ще діти сусідів, знайомих і незнайомих людей. Ці полотна пронизані теплотою, затишком і любов’ю. У них – оте назавжди втрачене дорослими відчуття захищеності і безпосередності, яке так гріє нам душу спогадами про власне дитинство. “Я дуже ціную те, що оточує людину в звичайному , буденному житті, оті побутові деталі, з яких і складається картина людського життя. Адже в душі кожного живе потяг до теплого дому, а усі подвиги звершуються заради простого людського щастя,” – вважає Венера Губайдулівна.

Про троянди Такаєвої можна писати поему: ніжна напівпрозора акварель створює просто фантастичний ефект. Ці полотна притягують до себе здалеку і – не відпускають, змушуючи знов і знов вдивлятися в неповторне “обличчя” кожної квітки. Вони вражають глядача свіжістю колориту, непідробною шляхетністю, ніжною грацією.

Венера Такаєва – художник самобутній і глибокий, із власним поглядом на життя. У її творчості органічно поєднуються романтизм і реалізм, лірика і філософія. Вона вільно користується засобами імпресіонізму, зображуючи повітря і світло, не боїться сміливих сполучень кольорів. Проте її палітра швидше витончена, ніж виклично-яскрава.
Та головне – це любов до всього сущого, до цього світу й життя – саме цим насичені полотна Венери Такаєвої. Вони несуть людям щиру радість, примушують задуматися про вічну красу буття, налаштовують на позитивний лад.

Тетяна Крючкова
“Вгору”.- №44 (423).- 04.11.2010.- стр.16-17
 

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.